WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Академічне професійне навчання на народних інструментах: тенденції та перспективи розвитку - Реферат

Академічне професійне навчання на народних інструментах: тенденції та перспективи розвитку - Реферат

Отже, на сьогодні у всіх мистецьких навчальних закладах існують відділи і кафедри народних інструментів, де здійснюється підготовка виконавців на народних інструментах. Новаторством стало запровадження у музичних навчальних закладах викладання на народних духових інструментах. Студенти професійно опановують сопілку з її різновидами, свиріль, флояру та інші інструменти. Це дало змогу поповнити висококваліфікованими фахівцями професійні оркестри й ансамблі народних інструментів.

На сучасному етапі навчальні плани кафедр народних інструментів музичних навчальних закладів охоплюють багато аспектів. До них входить сольне, ансамблеве та оркестрове виконавство, диригування оркестром, диригування капелою бандуристів, оволодіння фортепіано, опанування навичками композиції в класах інструментовки, читання партитур. Результатом цього стала поява у сфері народно-інструментального мистецтва композиторів, диригентів-симфоністів, теоретиків. Найбільш відомими серед них є А. Білошицький, В. Варакута, В. Власов, А. Гайденко, А. Дубина, В. Жадько, В. Здоренко, В. Зубицький, В. Івко, І. Карабиць, С. Литвиненко, К. Мясков, В. Подгорний, Д. Ровенко, В. Сіренко, Є. Станкович, О. Сокол, А. Штогаренко та ін.

На сьогодні при всіх музичних академіях існує виконавська асистентура, де набувають вищої кваліфікації фахівці народно-інструментальної музики. Тут представлено такі спеціальності: баян, акордеон, бандура, кобза, гітара, цимбали, сопілка. Найталановитіші випускники асистентури – лауреати перших премій найпрестижніших міжнародних конкурсів залучаються до педагогічної роботи на кафедрах народних інструментів мистецьких навчальних закладів.

Слід відзначити, що впродовж нетривалого існування у порівнянні з іншими жанрами академічної музики, у сфері народно-інструментального мистецтва створено солідну методологічну базу, що включає 3 докторські та понад 30 кандидатських дисертацій, 15 підручників, низку посібників, монографій [3, с. 6]. Зокрема, ґрунтовно розроблено теорію формування виконавської майстерності (докторська дисертація М. Давидова, ряд кандидатських дисертацій – Ю. Бая, В. Самітова, В. Шахова, В. Шарова, В. Князєва, Є. Іванова (баян), Н. Брояко (бандура), Л. Матвійчук (домра), теорію та історію народно-оркестрового виконавства (докторська дисертація О. Ільченка, кандидатські дисертації М. Лисенка, Ю. Лошкова, О. Трофимчука, Т. Сідлецької), теорію перекладення творів для оркестру народних інструментів (кандидатська дисертація В. Дейнеги), теорію народно-інструментального ансамблевого виконавства (кандидатська дисертація Л. Пасічняк), теорію виховання духовного потенціалу музиканта-виконавця (докторська дисертація О. Олексюк). Низка дисертаційних досліджень вітчизняних учених присвячена висвітленню історичного розвитку народного музичного інструментарію та окремих жанрів народно-інструментального мистецтва. Серед них – кандидатські дисертації Т. Барана, О. Незовибатька (цимбали), Р. Безуглої, Д. Кужелева (баянне мистецтво), В. Дудчак, Н. Морозевич (бандурне мистецтво), Є. Бортника (домрове мистецтво). Справжньою енциклопедією народно-інструментального мистецтва є підручник М. Давидова "Історія виконавства на народних інструментах" (Українська академічна школа)", де детально висвітлено творчі, виконавські, науково-теоретичні та педагогічні здобутки у сфері народно-інструментального мистецтва України.

Вітчизняна школа народно-інструментального мистецтва виховала славну плеяду митців-професіоналів. Про це свідчать численні перемоги українських музикантів на багатьох найпрестижніших міжнародних і всеукраїнських конкурсах.

Таким чином, характерними особливостями академічного професійного навчання на народних інструментах є:

здійснення підготовки виконавців на народних інструментах на всіх музично-освітніх рівнях (музична школа, музичне училище, музична академія, виконавська асистентура);

комплексність і багатогранність підготовки фахівців народно-інструментального жанру (сольне, ансамблеве, оркестрове та диригентське виконавство, оволодіння навичками композиції в класах інструментовки, оркестровки, читання партитур);

створення потужної методологічної та науково-теоретичної бази народно-інструментального мистецтва;

активна популяризація народно-інструментального жанру.

Однак, слід відзначити, що на сьогоднішній день помітними є ознаки спаду популярності народно-інструментального мистецтва. Це помітно на всіх щаблях сучасної професійної освіти і, безумовно, пов'язано з процесами в економічній, соціальній, політичній сферах нашої держави. Нині більшим попитом у населення користується вітчизняна та зарубіжна естрадна музика, причому не найвищої якості, а народна музика перебуває у затінку, вона втратила масового слухача.

Тому нагальною є потреба збереження і розвитку такого жанру, як народно-інструментальне виконавство. Хотілося б, щоб мистецтвознавці ретельніше досліджували культурні надбання і давні українські мистецькі традиції, частіше цікавилися проблемами традиційного для української культури музикування на народних інструментах. Особливо пильну увагу слід приділити знавцям народних традицій, безпосереднім учасникам мистецького процесу. Адже керівники музичних колективів і виконавці на народних інструментах володіють надзвичайно цінною інформацією, унікальними знаннями і вміннями, які у складних умовах хронічного безгрошів'я, відсутності державної підтримки та спонсорської допомоги можуть бути навіки втраченими. Тому, поки ще не пізно, слід дбайливо збирати, ретельно вивчати, наполегливо пропагувати і вміло рекламувати ці скарби народної культури. Необхідно всіма можливими засобами привернути увагу до цієї проблеми державних працівників, меценатів, загалом шанувальників мистецтва – усіх, хто може посприяти розвитку народно-інструментального мистецтва.

Висновки

Отже, основним завданням української академічної школи народних інструментів є підготовка фахівців, які були б конкурентноспроможними на сучасному ринку праці. Вони мають бути професіоналами та сподвижниками своєї справи. Адже саме музиканти повинні донести і максимально наблизити найкращі зразки народно-інструментального мистецтва до сьогоднішнього слухача.

Література

  1. Бортник Є. Струнний інструментарій Слобідської України в минулому і сучасному // Музична Харківщина. – Харків, 1992. – С. 191–206.

  2. Давидов М. Історія виконавства на народних інструментах. (Українська академічна школа): Підручник. – К.: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2005. – 419 с.

  3. Давидов М. Українське струнно-щипкове академічне мистецтво: функціонування, проблеми збереження та розвитку // Академічне мистецтво оркестрів народних інструментів і капел бандуристів спеціальних музичних вузів України: Тези Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (2 грудня 2005 р.). – К., 2005. – С. 72–78.

  4. Лошков Ю. Володимир Андрійович Комаренко: Монографія. – Харків: ХДАК, 2002. – 113 с.

Loading...

 
 

Цікаве