WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Гуманістичне особистісно зорієнтоване евристичне навчання як чинник становлення пізнавальної самостійності особистості учня - Реферат

Гуманістичне особистісно зорієнтоване евристичне навчання як чинник становлення пізнавальної самостійності особистості учня - Реферат

Реферат на тему:

Гуманістичне особистісно зорієнтоване евристичне навчання як чинник становлення пізнавальної самостійності особистості учня

В Україні в сучасних умовах серед чинників, без яких важко уявити реальну можливість принципових змін у політиці, економіці та соціальному житті нашого суспільства, важливе місце посідає необхідність істотних змін у системі освіти. Нині її роль значно зросла, оскільки сама система освіти має забезпечити кожному громадянину нашої країни реальні умови для розвитку творчої самореалізації, для самовдосконалення та самовиховання [10].

Відбуваються зміни в цінностях самої освіти. Провідними стають не засвоєння формальних знань і навичок, а гуманність стосунків, свобода самовиявлення, культивація індивідуальності, самореалізація творчого потенціалу особистості. Відповідно до гуманістичного та особистісно зорієнтованого характеру освіти виникає необхідність формування ціннісних орієнтацій учня, оволодіння методами наукового пізнання, самопізнання, творчого мислення, навичок міжособистісного спілкування. Закономірне підвищення вимог до рівня та якості освіти підростаючого покоління спонукає до пошуку нових шляхів удосконалення навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі. На особливу увагу заслуговує проблема пізнавальної самостійності при оволодінні знаннями з різних джерел інформації, уміннями і способами пізнавальної діяльності. Навчити дитину самостійно вчитися, сформувати вміння і навички творчої діяльності – одне з провідних завдань модернізації змісту освіти. Тому дана проблема є надзвичайно актуальною.

Однак, розробка проблеми виховання у школярів пізнавальної самостійності, критичності мислення, здатності до творчих пошуків у педагогічній науці не нова. Вимоги до учнів бути творцями, активними співучасниками процесу пізнання відомі ще за часів античності. Елементи евристичного навчання, які надавали великого значення зацікавленому, активному, самостійному оволодінню учнями знаннями, використовували Сократ, Архит, Аристоксен, Платон, Піфагор [9]. При цьому вони виходили у своїх міркуваннях із суджень, що розвиток мислення людини може успішно здійснюватися лише за умови самостійного пошуку, самостійної діяльності. Ж.-Ж. Руссо у власній теорії виховання також радив не передавати вихованцеві знання в готовому вигляді, а зробити його дослідником, відкривачем істини: " ...ставте доступні його розумінню запитання і надайте можливість йому вирішувати їх. Нехай він дізнається не тому, що ви сказали, а тому, що зрозумів " [12].

Самостійність, самостійна робота, пізнавальна самостійність були об'єктом наукових досліджень багатьох вчених, філософів, дидактів, психологів, методистів. Але й на сьогодні виявлення сутності і змісту пізнавальної самостійності, способів її формування не можна визнати задовільним.

Зважаючи на актуальність проблеми пізнавальної самостійності учнів, її недостатню дослідженість, мету нашої статті ми вбачали у з'ясуванні змісту і ролі пізнавальної самостійності як одного з найважливіших результатів гуманістичного особистісно зорієнтованого евристичного навчання.

Навчання в гуманістичному варіанті представляє необхідність розвитку і саморозвитку особистості при освоєнні нею знань, відпрацювання особистих міркувань щодо їх розуміння. Зміст навчання не зводиться лише до його навчального компоненту. Він доповнюється повсякденними, суб'єктними смислами і лише завдяки цьому створює основу для переживання знання , що вивчається, особистісними структурами свідомості учнів. У зв'язку з цим, зміст навчання вимагає досить різні і навіть альтернативні тлумачення явищ, що вивчаються, різноманітні засоби і способи їх освоєння.

На нашу думку важливо виявити пошуки сучасних дидактів щодо самостійності, самостійної діяльності, пізнавальної самостійності (В. Андреєв, М. Данилов, М. Махмутов, Б. Коротяєв, В. Лозова, В. Паламарчук, П. Підкасистий, О. Савченко, Т. Шамова). Зазначені автори пізнавальну самостійність розглядають, насамперед, як новоутворення особистісних якостей: вольове, умотивоване прагнення й уміння учнів самостійно розв'язувати репродуктивні, проблемні та евристичні завдання.

П.І. Підкасистий, Т.І. Шамова [11;14] вважають, що поняття "самостійна робота" пов'язано з поняттям "самостійна пізнавальна діяльність". Зокрема, П.І. Підкасистий, слушно зазначає, що самостійну роботу слід розглядати як засіб залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності [11]. Л.В. Туровська розглядає самостійну роботу як складову частину педагогічної роботи з формування та розвитку самостійності учнів [13]. "Самостійність" розуміється як одна з властивостей особистості, що "характеризується двома факторами: по-перше, сукупністю засобів – знань, умінь і навичок, якими володіє особистість; по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв'язками з іншими людьми, які складаються в процесі діяльності..." [3].

Є.Я. Голант, розглядаючи самостійність як найважливішу умову розвитку особистості учня, визначив три види самостійності школярів: організаційно-технічну, самостійність у практичній діяльності та самостійність у пізнавальній діяльності [2].

У найширшому розумінні самостійність є категорією персонології (науки про особистість), формування якої неможливо без діяльності і спілкування. Н.В. Бочкіна зазначає, що термін "самостійність" має відносний характер, оскільки навіть творча особистість здійснює будь-яку діяльність мисленнєво, радиться, погоджується або спростовує, подає свою пропозицію. У самостійності найбільш чітко спостерігається взаємодія соціальних впливів й особистих відносин [1].

М.О. Данилов зазначав, що суть пізнавальної самостійності виявляється в потребі й умінні учнів самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу і знайти підхід до її розв'язання. Пізнавальна самостійність виявляється, наприклад, в умінні самостійно аналізувати складні навчальні задачі і виконувати їх без сторонньої допомоги і характеризується певною критичністю розуму школяра, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень інших [5].

У більшості досліджень (О. Савченко, Г. Щукіна, Н. Єжкова, А. Топузова, Т. Шалавіна) пізнавальна самостійність учня визначається як сформованість прагнення й уміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку. Дослідники розрізняють в даній якості два аспекти: мотиваційний і процесуальний. Мотиваційний зумовлює потребу і прагнення особистості до пізнання. Це виявляється в активному сприйманні, допитливості, пізнавальних інтересах, самостійному ставленню до результатів праці, у потребі в самоконтролі. Проте мотиваційна сторона пізнавальної самостійності не забезпечує і не формує саме по собі технологічної, процесуальної сторони пізнання, тобто не забезпечує оволодіння засобами і способами пізнання, тими практичними та інтелектуальними можливостями особистості, які зумовлюють виконання самого механізму пізнання, інакше кажучи, вміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку. Зокрема, Г. Щукіна підкреслює, що роль пізнавальної самостійності полягає у здатності активно і творчо сприймати матеріал – початковий ступінь пізнавального акту та вміння використовувати засвоєні теоретичні знання на практиці – заключний етап пізнання [15].

І.К. Кондаурова визначає самостійність як багатоаспектне особистісно-діяльнісне утворення, що проявляється в потребах, уміннях, здатностях людини самостійно, ініціативно висувати цілі, формулювати значущі для себе проблеми, вибирати засоби, проявляти наполегливість і доводити рішення проблем до позитивних результатів, давати оцінку власній діяльності [6].

Основою самостійності як якості особистості є теоретичні знання й інтелектуальні вміння. Однак зазначимо, що загальне поняття "самостійність" не розкриває повністю специфіки самостійності людини у процесі учіння, коли виявляються "особливі риси самостійності школяра, пов'язані зі специфікою його навчальної праці, керованої вчителем. Ця самостійність і визначається терміном "пізнавальна самостійність " , – зазначає М.І. Махмутов [8].

Таким чином, розглянувши ряд варіантів трактування означеної проблеми, можна дійти висновку, що на сьогодні існує декілька підходів до розкриття сутності пізнавальної самостійності.

Пізнавальна самостійність розглядається як:

властивість особистості (Л.П. Аристова, Т.І. Шамова, Л.В. Жарова);

інтегративна якісна характеристика (О.Я. Савченко, І.А. Левіна, М.А. Данилов);

готовність (здатність і прагнення) до навчання й енергійного оволодіння знаннями (Н.О. Половнікова, Є.Я. Голант);

компонент пізнавальної діяльності (М.В. Кухарев, І.Я. Лернер),

взаємозв'язок особистісних рис і пізнання (Н.Г. Дайрі),

рівень інтелектуального розвитку особистості (М.І. Махмутов).

Ці окремі сторони, які відзначають автори, не суперечать одна одній, а доповнюють суттєві якості поняття. Дійсно, засвоєння невідомого спонукає до перетворюючої діяльності, а зовнішні впливи при цьому проходять через психічний стан людини, її вольові якості, емоції. І засвоєння об`єкта пізнання, і переломлення зовнішніх впливів вимагає активності суб`єкта, що пізнає той чи інший об`єкт.

Таким чином, пізнавальна самостійність указує на індивідуальні особливості в процесі пізнавальної діяльності й відбивається в потребах, прагненнях до пізнавальної діяльності і в реалізації цієї потреби, не дивлячись на труднощі, що виникають і долаються вольовими зусиллями.

Пізнавальна самостійність пов'язана з багатьма чинниками навчального процесу, тому її взаємозв'язки різноманітні. Найвиразніше вони виявляються в аналізі структури пізнавальної самостійності. Пізнавальна самостійність нерозривно пов'язана з розумовим розвитком і є одним з критеріїв його сформованості.

Loading...

 
 

Цікаве