WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Політична соціалізація студіюючої молоді в процесі демократичної трансформації українського суспільства - Реферат

Політична соціалізація студіюючої молоді в процесі демократичної трансформації українського суспільства - Реферат

Поведінка й політична свідомість нашої студіюючої молоді в цих умовах виглядає вкрай парадоксальною, чи, ба навіть, раціонально-матеріальною: купивши елементарну риболовну вудку за 18 грн., начипивши на неї по черзі відповідні прапорці партій-суб'єктів виборчого процесу, ставши обабіч дороги, по якій прямують кортежі різних партійних сил, що відвідують з метою агітації той чи інший регіон, можна заробити непогані, з точки зору студентської стипендії, гроші.

Але треба вказати на певний вплив порівняльної оцінки матеріального становища на політичні уподобання студентів. Так, соціологічні дослідження стверджують, що відносно благополучна молодь тяжіє до ліберально-ринкових цінностей і, відповідно, підтримує ліберальні політичні сили, менш благополучна частина молоді підтримує націонал-патріотичні сили, неблагополучна – соціалістичні. Серед студентів, які вважають власне матеріальне становище кращим порівняно з одногрупниками, 22% респондентів обрали ліберальний напрям; серед тих, хто відносить себе до більшості за матеріальним становищем – 16%; а для тих, хто оцінює своє матеріальне становище як гірше, цей показник становив 14% [[6]].

Єдине, на чому ще варто наголосити, це більша політична обізнаність студентів з високою оцінкою власного матеріального становища. 15% респондентів цієї групи не змогли визначитися з політичним напрямом, тоді як у групі тих, хто відносить себе до більшості, цей показник становив 20%, серед тих, хто вважає власне матеріальне становище гіршим ніж у одногрупників, – 21%. Ці результати підтверджуються і відповідями на запитання стосовно ставлення до політики. Як з'ясувалося, із підвищенням порівняльної оцінки власного матеріального становища знижується відсоток тих, хто не цікавиться політикою і, відповідно, зростає відсоток тих, хто цікавиться політикою "регулярно" або "час від часу". Так, серед тих, хто оцінює власне матеріальне становище як гірше, ніж у одногрупників, 18% респондентів не цікавляться політикою взагалі, 41% – цікавляться час від часу, 31% – цікавляться регулярно; в групі студентів, які відносять себе до більшості за матеріальним становищем, ці показники становлять 17%, 44%, 33%; в групі, де студенти оцінюють власне матеріальне становище як краще – 12%, 44%, 38% [6].

Третій вектор — зміщення у величині від глобальної до артикульованої, детальної. За дослідженням В. Павленко та Н. Корж це стосується тенденції зниження рівня соціальної ідентичності в суспільстві, так звана, гіперперсоналізації, тобто зростання значення індивідуальних та особистісних характеристик, а не групових [5, с.85-86].

Десятки років нашою освітою навіювались цінності колективізму забуваючи про індивідуальну значимість, акцентуючи увагу на важливість групового членства. В суспільстві, де відкрито панують егоїстичні інтереси власне індивідуалізація втрачає смисл, або ж не виходить за рамки мікрорівня, виявляючись лише в локальних, побутових, особистісних альтернативах; на макрорівні ж, під яким ми розуміємо рівень формування та впливу на політичну структуру суспільства з її цінностями, ідеалами спостерігався обмежений однонаправлений вплив політичних настанов, від так званої еліти до населення. Перебудова ж обернулася верховенством індивідуальних цілей та потреб, не піклуючись про групові. Можливо, з огляду на ці обставини національна ідея, на яку апелювали ідеологи перших років незалежності не спрацювала.

Четвертий вектор процесу політичної соціалізації — від потреби в самоповазі через групову належність до потреби в смислі. У ситуації нестабільності, більш значимою стає потреба пошуку смислу життя, чим пошук "своєї" групи, рис відмінності своєї групи від іншої (явище гіперперсоналізації та десоціалізації, про які ми зазначали вище) [2 ,с. 51].

Безумовно, потреба в смислі життя характеризує дорослі форми поведінки і тому не можемо обійти її, коли ми маємо справу з процесом дорослішання особистості, становленням соціального "я" людини. В.Франкл розглядає прагнення до пошуку і реалізації людиною смислу свого життя як природжену мотиваційну тенденцію, та властиву всім людям і, яку, можна назвати основним двигуном дій і розвитку людини [[7]]. Потреба в смислі життя утворює той "вузол", що дозволяє людині, по-перше, інтегрувати численні вимоги, що йдуть з різних сфер його життєдіяльності, будуючи життя не як послідовність розрізнених випадків, а як цілісний процес, що має мету і наступність, і, по-друге, допомагає людині інтегрувати всієї його можливості, максимально мобілізуватися для реалізації тим задач, які вона ставить собі, у відповідності до виробленої Я-концепції і концепції життя. Але замикаючись на самому собі, пошук смислу життя так би мовити, приречений на те, щоб "залишатися лише на рівні юнацького максималізму, що створює реальну загрозу залишитися в тенетах стійкого егоцентризму та зосередженості на собі, особливо за умови кризової свідомості у індивідів з рисами нейротизму, або ж зі схильністю до таких проявів в зв'язку з умовами виховання (низька самооцінка, тривожність, страх, невпевненість у завтрашньому дні, низький рівень самоповаги)" [6, 98]. Однак, незважаючи на всі суб'єктивні труднощі, ці пошуки містять у собі великий позитивний потенціал: у пошуку смислу життя виробляється світогляд, розширюється система цінностей, формується той моральний стрижень, що допомагає справитися з першими життєвими негараздами, юнак починає краще розуміти навколишній світ і самого себе, набуває, висловлюючись словами Е.Еріксона, "тотожності самому собі"[4].

П'ятий вектор процесу політичної соціалізації — від оцінкової полярності до врахування різних думок і намірів. Якщо в радянській державі соціалізаційні процеси відбувалися під чіткою детермінантою, обумовлювалися пануючою системою, яка вважалась єдино правильною, критикувати чи сумніватися у їхній неоднозначності не дозволялося, то розвал монолітної держави оголив амбівалентність оцінки соціально-політичних явищ.

Таким чином, знаходження свого місця у суспільстві через процес політичної соціалізації є можливим як за умови сформованості персоніфікації, так і сформованої соціальної (групової) ідентичності. Задовольняючи же через групове членство, свою базальну потребу в самоповазі, молода людина відповідає на запитання: "Що є для мене суспільство?", "Хто я в суспільстві?", тобто вирішує проблему свого соціального самовизначення.

Аналіз самовизначення в політико-ідеологічній сфері свідчить, що це не тільки процес входження в соціально-світоглядну структуру суспільства , а й реалізація своєї неповторності, ініціативності, відповідальності, творчого відношення до навколишньої дійсності, своєї індивідуальної природи, враховуючи потреби і можливості як власні, так тої соціальної групи до якої входить індивід, прийняття цінності окремої соціальної групи (соціально-психологічний підхід). Потреба у політико-ідеологічному самовизначенні проявляється у синзетивному для нього віці – юності, коли є всі передумови, як фізичні, соціальні, так і інтелектуальні. Суспільство повинно надавати молодій людині можливість самій визначити свій життєвий шлях і вирішувати основні життєві проблеми, певною мірою впливати своїм волевиявленням на хід суспільно-економічних перетворень; хіба що свобода вибору обмежується лише досягнутим рівнем суспільного розвитку. Але молодь досить часто не готова до такого вибору, для неї він видається занадто когнітивно складним, чи пов'язаним з особистісним утиском, коли чиниться опір маніпулятивним тенденціям зі сторони суб'єктів політичного процесу, чи пов'язаним ще з однією кризою, ідеологічною, наслідком якої може бути означення власних політико-ідеологічних цінностей, переконань, тобто політико-ідеологічне самовизначення.

Висновки

Таким чином, сьогодні перед українською молоддю відкриваються можливості самостійної інтерпретації соціальної дійсності і вибору способів дій, стилю життя, які є, на її думку, найбільш адекватні суспільним змінам. У політичній сфері молодь здатна здійснити значну підтримку новообраного політичного курсу, сприйняти демократичні цінності з урахуванням власних національно унікальних традицій, виступити не тільки об'єктом, але й активним суб'єктом політики.

Політична соціалізація, враховуючи особливості синтезованого підходу (поєднання структурного функціоналізму, інтеракціонізму та когнітивізму) є безперервним процесом засвоєння індивідом під час спілкування і взаємодії з іншими протягом усього життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить, формування політичних ідентичностей, витворення і трансформування власного світогляду, що дозволяло б брати активну участь у політичному житті, виконувати певні політичні ролі, задовольняючи тим самим особисті потреби та інтереси.

Разом з тим, специфіка впливу освіти на студентську молодь, на вироблення політичної культури, опанування політичними ролями та ідентичностями молоддю в процесі її політичної соціалізації сьогодні повинна полягати в тому, на мій погляд, щоб намагатися здійснити перехід від функції формування молодої людини-виконавця та репродуцента до функції сприяння появі активного творця і учасника політичних процесів та явищ. Цей перехід мав би характеризуватися виразною зміною акцентів у такому напрямку:

поступова відмова від однобічного інформування в процесі викладання гуманітарних дисциплін у ВУЗі й перехід до якомога відкритішої комунікації, від ідеологічного монологу – до діалогу, від пасивного сприймання – до інтеракції та кількарівневої взаємодії;

дедалі зростаюче врахування особливостей молодіжного віку та їх врахування у процесі викладання гуманітарних дисциплін;

перехід від спрямованості на афективну сферу сприйняття політичної інформації молодою особою до орієнтування на сфери пізнавальну та поведінкову;

спонукання молоді до більш активної участі у соціально-політичному житті країни в якості її повноправного суб'єкта.

Література

  1. Васютинський В.О.Інтерактивний контекст ідеологічного вибору студентської молоді // Молодь третього тисячоліття: гуманітарні проблеми та шляхи їх розв'язання: Зб. наук. статей. – Т. 1. – Одеса, 2000. – С. 163–168.

  2. Лебедева Н.М. Социальная идентичность на постсоветском пространстве: от поисков самоуважения к поискам смысла // Психологический журнал. -1999. Т.20. №3. - С.48-58.

  3. Хесле В. Кризис индивидуальной и коллективной идентичности// Вопросы философии. - 1994. № 10. - С.121.

  4. Эриксон Э. Идентичность. Юность и кризис. –М.: Прогресс, 1997.

  5. Павленко В.Н., Корж Н.И. Трансформация социальной идентичности в посттоталитарном обществе // Психологический журнал. – 1998. Т.19. №1 – С.75-85.

  6. Руженцева В. І. Політико-ідеологічні ідентифікації українського студентства: фактори впливу// Український соціум. — 2005.— № 1 (6). —C.44-53.

  7. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.,1990.

Loading...

 
 

Цікаве