WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Політична соціалізація студіюючої молоді в процесі демократичної трансформації українського суспільства - Реферат

Політична соціалізація студіюючої молоді в процесі демократичної трансформації українського суспільства - Реферат

Реферат на тему:

Політична соціалізація студіюючої молоді в процесі демократичної трансформації українського суспільства

Процес соціалізації, під яким, зазвичай, розуміють засвоєння індивідом соціальних цінностей суспільства впродовж життя й знаходження власного місця в суспільстві, — явище досить складне і суперечливе. Тим паче, коли йдеться про соціалізацію молоді, ще й політичну. З одного боку, суперечливість цього процесу пов'язана із тим, що агітація будь-яких політичних моментів, чи ідеологічних позицій у вузах, згідно закону, є забороненою. З іншого боку, саме молодь, яка здобуває освіту (студіююча молодь), здатна чинити найбільш відчутний опір старим зразкам мислення й поведінки.

Варто зазначити, що метою соціалізації є формування в особистості такої культури мислення і поведінки, яка б втілювала в собі соціокультурні форми і взірці того чи іншого суспільства та дозволяла цій особистості не лише вливатися в соціокультурне життя, але й творчо вдосконалювати його. У залежності від соціокультурних умов і обставин соціалізація відбувається або як суб'єкт-об'єктний, або як суб'єкт-суб'єктний процес; відповідно її кінцевим результатом виступає або людина-продукт, яка відтворює існуючі соціальні відносини і культуру, або людина-творець, здатна формувати нові культурні програми, що детермінують соціальні зміни і перехід до суспільства нового типу.

До речі, факти реального життя також свідчать про те, що молоде покоління, із часу здобуття Україною незалежності, незначною мірою виявляло інтерес до сфери політики (за винятком окремих епізодів, як от акції непокори 2001 р. „Україна без Кучми"), скоріше було політично пасивним. Але події, пов'язані з Помаранчевою "революцією" в Україні, де важливу роль відіграла студентська молодь, довели протилежне – молодь здатна бути вирішальним політичним рушієм назрілих трансформацій. Іншою і не менш важливою проблемою, яка виходить за межі даної статті, залишається тут відповідь на запитання: чи є це фактом її власного самовиявлення, чи технологічно зумовленим процесом?

В цілому розмаїтість наукових розвідок у руслі дослідження проблем політичної соціалізації свідчить про складність цього процесу, потужний науковий потенціал щодо можливостей висвітлення різних його аспектів. Разом з тим підкреслимо, що дотепер ще не склалося узгодженої позиції стосовно феномена політичної соціалізації загалом та його особливостей на молодіжній стадії, зокрема.

Термін соціалізація у своїх наукових працях у різні роки (ХІХ-ХХ століття) досліджували такі західні вчені, як Г. Тард, Е. Дюркгайм, Г. Зіммель, А. Валлон, Ж. Піаже, Т. Парсонс, М. Вебер, Е. Гідденс, Ч. Кулі, Р. Мертон, Дж. Мід, М. Мід, Н. Смелзер, З. Фройд, Е. Фромм, Т. Шибутані, П.Бурдьє. Проблеми політичної соціалізації досить широко висвітлюються в сучасній науковій літературі. В рамках філософсько-політологічної і соціологічної парадигм досліджується соціально-політичний контекст політизації людини (А. Бандура, Н. Гедікова, Д. Істон, Дж. Денніс, С. Оксамитна, Ф. Рудич, Б. Скіннер, Р. Уолтерс, Е. Швачко), соціального мислення (К. Абульханова-Славська, А. Брушлинський), психосемантичного підходу, який широко застосовується у прикладних дослідженнях особливостей політичних орієнтацій в епоху перехідного суспільства (А. Мітіна, В. Петренко), проблем політичного виховання підростаючих поколінь (М. Боришевський, Н. Гаврилів, І. Жадан, О. Кожем'якіна, С. Максименко), особливостей масової політичної свідомості українців та проблем взаємодії влади і громадянина (О. Боришполець, О. Валевський, В. Татенко, А. Колодій), проблем становлення політичної ідентичності особистості в умовах трансформації політичної системи країни (В. Москаленко, І. Варзар, В. Лизанчук), концептуальних основ регулятивних і детермінуючих параметрів політичної соціалізації особистості (В. Циба). Робляться спроби окреслити основи політичної психології як науки у комплексних дослідженнях політичної свідомості, поведінки індивіда (М. Боришевський, Г. Гозман, Г. Дилігенський, М. Пірен, О. Шестопал).

Отже, актуальність такого дослідження очевидна з огляду на відсутність комплексного підходу до вивчення проблеми соціальних ролей та політичних ідентичностей молоді, потреби вироблення ефективної державної молодіжної політики, а також акцентування уваги на необхідності тіснішої інтеракції із суспільством загалом, студіюючою молоддю, як динамічною спільнотою, зокрема. А багатовимірність феномену політичної соціалізації студіюючої молоді й надалі вимагає досліджень на стику чи пограниччі різних соціогуманітарних наук, передовсім політичних та соціологічних. Аналіз проблеми має здійснюватися не лише на теоретичному або на емпіричному рівнях, а дотримуватися вимог органічного сполучення методологічної та методичної компонент. Такий підхід надає змогу не лише на теоретичній основі побудувати емпіричне дослідження, але й за допомогою одержаних даних виявити певні вади і вдосконалити вже напрацьовані наукові концепції.

Процес становлення і структурування політико-ідеологічного простору держави ставить перед молодими людьми ряд запитань, які стосуються визначення свого ставлення до тих ідеологічних цінностей, які презентуються суб'єктами політичного процесу, формування стійких політичних і ідеологічних пріоритетів, уявлень про відповідні цілі в сфері політичних відносин, засобів досягнення цих цілей.

Вибір молоді є невипадковим, так на думку В.О. Васютинського "молодь вже незабаром визначатиме основні вектори розвитку українського суспільства", знаходиться у тому "специфічному віці, коли в основному сформувалися особистісні структури, що забезпечують більш-менш повноцінне входження молодої особи у світ "справжнього", дорослого життя" [[1], с.164].

Дослідження соціального самовизначення (окремим випадком якого є політико-ідеологічне) індивіда стає особливо актуальним в трансформаційні періоди, котрі, з однієї сторони пов'язані з розпадом соціальних зв'язків і сформованого образу світу, коли інтериорізовані ціннісні орієнтації і ідеали не вписуються в нові суспільні, культурні й соціальні відносини, з іншої - вимагають переглянути, змінивши ціннісне наповнення особистісної диспозиційної структури налаштувавшись на нові культурно-історичні умови.

Г.Андрєєвою було виділено основні процеси властиві масовій свідомості, на які ситуація нестабільності та невизначеність суттєво впливає, і які вимагають соціально-психологічного аналізу. До таких явищ масової свідомості відноситься: глобальна ломка соціальних стереотипів, зміна базових цінностей, криза ідентичності [[2], с.48], спостерігається утруднення соціального самовизначення. Інші дослідники соціального самовизначення В.Хесле та Г.Ґарфінкель до вищевказаних додали ще розпад колективної пам'яті (суспільної свідомості), втрату віри у майбутнє, невідповідність між уявленнями про себе, власну культуру, сприймання своєї культури іншими, почуття меншовартості, втрата базових цінностей [[3], с.121]. Але такий стан кризи триває недовго, позаяк людина намагається відновити нехай не таке як було, але все ж відносно упорядковане цілісне сприймання світу. Індивід шукає нові культурні, ідеологічні моделі, які б упорядкували його сприйняття світу, адже сукупна свідомість суспільства, не може існувати поза ідеологічною заангажованістю. Саме ідеологію Е.Еріксон вважав соціальним інститутом, що відповідає за особистісну і колективну ідентичність [[4], с. 145].

Розглядаючи самовизначення в соціально-політичному просторі, тут нас більше повинна цікавити саме соціальна (політико-ідеологічна) ідентичність, як один із етапів на шляху політико-ідеологічного самовизначення молодої людини. Під політико-ідеологічною ідентичністю можна, на нашу думку, розуміти ототожнення індивіду з тим чи іншим соціальним загалом, носіями тої чи тої системи цінностей, орієнтацій, політичної поведінки, яка відображає, як індивід сприймає, характеризує і відчуває самого себе як своєрідного об'єкта (агента), носія суспільних відносин. Вона проявляється опосередковано і служить джерелом мотивації. Таким чином, політико-ідеологічна ідентичність передбачає активне діяльнісне ставлення особистості до подій соціально-політичного життя суспільства.

Аналізуючи процес трансформації принципів та суті політичної соціалізації молоді сьогодні варто виділити, на наш погляд, 5 векторів цього процесу.

Перший вектор стосується зміни процесу політизації від стабільності до нестійкості, дифузності, невизначеності. Політична свідомість української молоді, змушена була пристосовуватися до умов, "коли на більшість питань немає готових, усвідомлених стійких особистісних та соціально-схвалюваних відповідей, нормативів та думок" [[5], с. 77]. Адже в уніфікованій державі існувала чітка визначеність та монологічність політико-ідеологічної сфери, що пронизувала всю структуру соціалізації, проходила як базова через всі її агенти: в тому числі й через освіту й виховання — від дитячих пісеньок про щасливе майбутнє з рідною єдиною партією до інтеграції з нею ж через ініціацію. Ця уніфікована ідеологія була радше культурним феноменом, аніж політико-ідеологічним. Отже, інтеріоризовані цінності комуністичної ідеології, проартикульовані основними соціалізуючими суб'єктами соціальної структури впливали на світогляд когорти молодих людей, які впліталися в це ідеологічне мереживо в процесі ціннісної трансляції між поколіннями, формуючи біографію, визначаючи їх майбутнє. Не було потреби розвиватися інтересу до політичного життя суспільства у масовій свідомості, підкріплюючи його політичною компетентністю та відповідальністю. Процес соціальної ідентифікації більшості тодішньої молоді перебував в стадії "обумовленості" (згідно з означеним Д.Марсіа статусом ідентичності), коли політичні настанови передавалися від старшої вікової когорти молодшій, що сприймала їх без відповідної аналізу, соціальної рефлексії. Політична структура суспільства сприймалась як даність, впливати на яку своїми рішеннями чи діями не було змоги, та й відповідно нужди. А процес зміни політичного устрою сприяв ломці стереотипів, соціальних уявлень, поставив перед сучасними молоддю проблеми соціальної рефлексії суспільно-політичної дійсності, яка передбачає мобілізацію здатностей людського мислення до абстрагування, до формування знання далекого від конкретного міжособистісного досвіду.

Другий вектор політичної соціалізації — від уніфікованості (визначеності) до різноманітності. Тобто, на зміну чітко окресленій кількості соціальних виборів, яка існувала раніше і викликала хіба що неусвідомлений протест певній безальтернативності, прийшла незвично велика кількість політичних партій, зрозуміти різницю між ідеологічними поглядами яких важко навіть людині, яка цікавить політичними подіями країни. Різницю можна побачити лише хіба що між партіями, які лежать крайніх позиціях ціннісного континуума.

За результатами різноманітних соціологічних досліджень громадянської свідомості та самосвідомості на кінець 2007 року майже половина громадян не знають, яка партія представляє найкраще їх інтереси й погляди, або висловились, що такої немає взагалі (на нашу думку, кількість політико-ідеологічно невизначеної молоді значно вища), менше третини – вважає що вони не потрібні, більше третини – не визначились з цього питання, і це за умови, що більше половини громадян надають високу підтримку такому інституту демократії, як політичні партії.

Loading...

 
 

Цікаве