WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблеми підвищення рівня правової культури студентської молоді - Реферат

Проблеми підвищення рівня правової культури студентської молоді - Реферат

Реферат на тему:

Проблеми підвищення рівня правової культури студентської молоді

Характеризуючи сучасну українську політико-правову дійсність, не можна уникнути невтішного висновку щодо недостатності рівня правової свідомості та правової культури членів суспільства. У зв'язку з цим наукове вивчення такої важливої категорії, як правова культура є вельми актуальним. За узагальненим визначенням, правова культура – це система правових знань, а також поглядів, переконань щодо важливості та соціальної цінності права, на якій засноване позитивне ставлення особи до права, законності, правопорядку, ретельне виконання правових приписів внаслідок впевненості у доцільності й необхідності неухильного дотримання вимог законів та інших нормативно-правових актів.

У структурі правової культури чітко виокремлюються такі компоненти, як право, правосвідомість, правові відносини, правомірна поведінка, правові знання, погляди, переконання і почуття, законність і правопорядок, державно-правові інститути, юридичні акти [3, с. 14].

1996 року Україна була конституційно проголошена правовою державою, проте на таке звання може претендувати лише держава, у якій забезпечено верховенство права в усіх сферах суспільного життя, де суспільні відносини регулюються на підставі норм права. Для громадян такої держави законослухняність є тим моральним принципом, на якому базуються громадянська позиція і особистісна поведінка.

Важливість даної проблеми враховується при розробці державної стратегії. Концепція підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні, ухвалена Указом Президента України від 8 грудня 2000 року, одним з напрямів підвищення правової культури визначила здійснення "системи заходів, спрямованих на формування активної та свідомої поведінки громадян під час проведення виборчої кампанії та референдумів, а також підвищення інтересу громадян до питання розвитку демократії" [5].

Концепцією передбачено створення державою умов, необхідних для набуття громадянами знань із законодавства про вибори і референдуми та навичок їхнього застосування під час здобуття освіти, а також у процесі самоосвіти. Важливу роль у цьому процесі повинні відігравати вищі навчальні заклади, забезпечуючи викладання курсу правознавства, що належить до обов'язкових навчальних дисциплін.

Поза сумнівом, студентська молодь повинна мати високий рівень правової культури, бути обізнаною у законодавстві, знати свої права і обов'язки, а також механізм їх забезпечення. Адже незабаром наші студенти поповнять ряди національної еліти, прямо чи опосередковано впливатимуть на процес державотворення в Україні, від їхнього вибору значною мірою залежатиме, чи бути Україні дійсно демократичною, соціальною, правовою державою. Природно, що вивчення студентами основ національного законодавства викликає у них зацікавленість щодо практичного втілення правових норм. Але навіть початковий правовий досвід породжує переконаність у тому, що право і суспільство існують, так би мовити, у різних площинах.

Підпадає критиці недосконалість та суперечливість законів, наявність прогалин у законодавстві. Багато правових норм не діють у реальному житті через процесуальну або економічну складність їхньої реалізації.

Завдяки копіткій роботі ЗМІ, розвитку мережі Інтернет та інших засобів комунікації відбувається практичне втілення принципу гласності. Сьогодні люди мають можливість отримати майже всю повноту інформації про події, що відбуваються в країні, і, на жаль, найчастіше мають негативне забарвлення. Ледь не щодня з телевізійного екрану лунає інформація про порушення представниками державного апарату чи органів місцевого самоврядування, підприємствами, юридичними або фізичними особами приписів конституційного, адміністративного, екологічного, земельного, житлового законодавства, непоодинокими є факти корупції та економічної злочинності. При цьому гостро бракує звітної інформації про роботу правоохоронних і судових органів щодо встановлення юридичної відповідальності й застосування відповідних санкцій до осіб, винних у скоєнні правопорушень. Однак не викликає сумніву, що поширення саме такої інформації (через періодичні видання, у рамках новин, окремих телевізійних програм, блоків соціальної реклами тощо) сприяло б запобіганню правопорушень, формуванню у громадян впевненості в ефективності роботи правоохоронних органів, подоланню правового нігілізму і загальному підвищенню рівня правової культури суспільства.

Щодо виборчого права варто відзначити: на сьогодні рівень обізнаності громадян саме у цій галузі права є найвищим. Це є результатом, зокрема, значних зусиль освітян, але здебільшого – наслідком практичного досвіду, отриманого громадянами України під час швидкоплинних чергових, повторних та позачергових виборчих перегонів. Здобутками цього політико-правового процесу є:

1) вироблення національними політичними силами механізму проведення дійсно демократичних, прозорих виборів;

2) підвищення відповідальності політиків за передвиборчі обіцянки;

3) зародження у політиків розуміння, що у разі вчинення народним обранцем дій, які скомпрометують його як представника держави і народу та як людину, він, позбувшись довіри і підтримки виборців, все ж таки може втратити свою посаду.

Негативними ж наслідками можна вважати:

1) відпрацювання політиками механізму проведення виборів, які, зовні маючи вигляд демократичних і прозорих, за своєю природою є нічим іншим, як ризикованою і не досить чесною політичною грою чи перерозподілом владних повноважень за попередньою домовленістю політичних сил;

2) виснаження державного бюджету;

3) втрату довіри населення до владних інститутів через те, що попри прихід до влади нової політичної сили у житті суспільства істотних змін на краще не спостерігається, зростає рівень інфляції, зменшується купівельна спроможність населення; українські товари займають лише незначний відсоток вітчизняного ринку, насиченого товарами азійського виробництва; занепад духовно-етичної та правової культури спричиняє збільшення кількості правопорушень, живить расизм, породжує, зокрема, такі жахливі явища, як рух скінхедів...

Отже, можна констатувати, що наші громадяни досить добре знають свої виборчі права, але цього явно недостатньо для забезпечення функціонування представницьких органів відповідно до теорії права і чинного законодавства, для того, щоб громадяни вважали депутатів Верховної Ради та органів місцевого самоврядування своїми відповідальними представниками, які дійсно дбають про благо виборців, такими, яким народ довіряє право від свого імені керувати країною.

Не рідкісні випадки, коли державні керманичі, виходячи з політичної доцільності, переступають навіть через норми конституційного права, дозволяючи собі дії, не передбачені в Основному законі, і не зрозуміло, коли ж нарешті буде дотримуватися конституційна норма, згідно з якою органи законодавчої, виконавчої та судової влади мають здійснювати свої повноваження виключно у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (Конституція України, ст. 6). Люди є свідками неприхованої боротьби за повноваження, яка точиться між гілками влади, відкритих торгів, у яких закон виступає лише розмінною монетою. Політики маніпулюють свідомістю громадян, мотивуючи прийняття антиконституційних рішень необхідністю задоволення суспільних інтересів і встановлення суспільної злагоди.

Усі ці та незліченні інші неподобства викликають у осіб, які отримали базові правові знання, сумніви у дієздатності вітчизняної правоохоронної системи, невпевненість у результативності суспільно-регулятивної функції права. Амбівалентне ставлення до законів з боку представників вищих ешелонів влади підтверджує усталену ще за радянських часів думку, "що закон законом, а як там нагорі вирішать, так і буде" [4, с. 98], що спричиняє зневагу пересічних громадян до системи права в цілому.

Слід також погодитись з думкою І. В. Дмитрієнка, який визначає правову культуру не тільки як якісний стан правового життя суспільства, але і як якісний ступень гарантованості державою свобод і прав людини [2, с.29]. І тут одразу ж виникає багато питань: коли буде забезпечено право громадян на достатній соціальний захист, на справедливу оплату праці, на житло, на належний рівень медичного обслуговування тощо; наскільки вільною може почуватися людина, позбавлена гідних умов життя?

Зазначені фактори ускладнюють процес реалізації викладачами правових дисциплін освітянських і виховних функцій. Треба докласти значних зусиль, щоб сформувати у студентської молоді життєві принципи, засновані на впевненості у необхідності дотримання правових приписів, у той час, як закон безкарно порушують інші. Держава зобов'язана сумлінно виконувати свої правоохоронні функції, державні органи та їх посадові особи не мають права нехтувати законами, навпаки, вони повинні стати для пересічного громадянина зразком законослухняності, прикладом для наслідування позитивної правової поведінки.

Студентській молоді недостатньо просто знати свої юридичні права і обов'язки, їй необхідно постійно переконуватися, що правові норми, які є державним регулятором суспільних відносин, є непорушними, що їх слід поважати і виконувати, адже їх дотримується переважна більшість населення, очолена кращими представниками суспільства – політичною елітою.

Держава мусить впевнити молоде покоління у тому, що в недалекому майбутньому саме на нього покладатиметься завдання розбудови правової держави, а освітяни мають прищеплювати студентській молоді усвідомлення того, що саме від неї залежить майбутня доля нашої країни. Добре дбати про свою країну може лише людина, яка цю країну щиро любить, яка є патріотом своєї Батьківщини, свого народу. Працювати задля зміцнення політичної та економічної системи своєї держави, розвитку її соціально-побутової та освітньо-культурної сфер, збереження екологічної рівноваги в країні може лише така людина, яка має честь і совість, яка вміє поставити інтереси інших людей понад власними користолюбними інтересами. Внаслідок цього зростає роль освітян у справі духовно-етичного виховання молоді, формування її гуманістичних, високоморальних особистісних якостей. Вельми доцільним може стати проведення вищою школою виховних заходів, метою яких є прищеплення поваги до інших людей, виховання толерантності, людяності, розуміння важливості таких загальнолюдських цінностей, як життя, свобода, гідність. Не зайвими тут можуть бути й приклади з історії нашого народу, який, після багатовікової боротьби здобувши незалежність, в ім'я пам'яті історичних героїв не має права миритися з свавільною владою нових можновладців-олігархів.

Попри всі зазначені недоліки вплив права на соціум залишається вагомим і багатогранним. Не можна применшувати також значення і можливості зворотного впливу – громади на правотворчу діяльність державних органів. Нагальною потребою українського суспільства є посилення демократичного руху, подолання правового нігілізму, який не повинен стати на перешкоді здійснення громадянами легального впливу на владу. Адже лише під тиском політично активної правосвідомої громадськості можна змінити на краще політичну ситуацію в Україні. Сьогодні можна закидати державі невиконання нею ж ухвалених правових приписів, а також те, що Конституція України є утопією, однак оскільки права задекларовані, їх слід виборювати.

Висновки

Зрозуміло, вислів "Наша молодь – наше майбутнє" давно став тривіальним, але й на сьогодні його навряд чи можна спростувати. У зв'язку з цим завдання викладача полягає не тільки у підвищенні рівня правових знань студентства, але й у регулярному діагностуванні стану його правової культури, ступеня довіри молоді до чинних правових інститутів, характеру ставлення студентів до сучасної правової дійсності. На рівні державного апарату в процесі правотворчої та правозахисної діяльності також доцільно враховувати думку української молоді, оскільки духовний максималізм, чистота і гострота сприйняття реалій правового життя, що притаманні молодому поколінню, здатні сприяти створенню в Україні атмосфери суспільної нетерпимості до правопорушень, загальному оздоровленню національного правового середовища.

Література

  1. Конституція України. – К., 1996.

  2. Дмитрієнко І.В. Конституційні аспекти формування правової культури в Україні у постперехідний період // Форум права. – 2006. – № 3. – С.28-32.

  3. Иванников И.А. Концепция правовой культуры // Правоведение. – 1998. – № 3. – С.12-16.

  4. Осика І. Правовий нігілізм і правова культура // Право України. – 2001. – № 7. – С.98-101.

  5. www.rada.gov.ua

Loading...

 
 

Цікаве