WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Трансформації наукової раціональності в кінці ХХ — на початку ХХІ століть в контексті сучасної освіти - Реферат

Трансформації наукової раціональності в кінці ХХ — на початку ХХІ століть в контексті сучасної освіти - Реферат

Г.Заїченко відзначає, що при всій пістрявості і суперечливості поглядів різних представників філософії постмодернізму найбільш суттєвими його ознаками є відмова від розуму, відмова від всезагального, відмова від суб'єкта [7]. Коли ми відмовимося від розуму, то відмовимося і від теоретичних побудов, залишаючись зі своїми відчуттями і інтуїціями. Зрозуміло, що вони важливі компоненти в людському пізнанні, але самообгрунтування здійснити їм не під силу. Безпосередня даність відчуттів часто оманлива, як у випадку з рухом Сонця навколо Землі. Без всезагального неможливо говорити про здатність людей порозумітись, це не що інше як відсутність нормального спілкування, а отже заперечення людини як культурної істоти. Стосовно відмови від суб'єкта: яка може бути наука без того хто пізнає? Риторичне запитання, звичайно, ніякої науки не буде. Але всі ці відмови постмодернізму ми взяли в занадто спрощеному, можна сказати в прямолінійному, тлумаченні. Як вже зазначалось, постмодернізм відзначається розмаїттям поглядів і в його середовищі можна виділити поміркованих і радикалів. Одні з них , стосовно науки, виступають за повну відмову від попереднього різновиду наукового знання, інші ж намагаються зберегти і знайти опору в її позитивних елементах. В залежності від цих установок вимальовується і певний образ науки. Всі ці реалії постмодернізму переконують нас, що представники цього напрямку бачать в майбутньому існування науки, щоправда, досить таки відмінної від новоєвропейського зразка. Ця наука буде постмодерністською не за приналежністю до часу після модерну, а за своїми суттєвими ознаками. Одна з таких суттєвих ознак постмодерністської науки це те, що "другий основний закон термодинаміки, який стверджує , що наша система скінчена, а її занепад є більш ймовірним, ніж її збереження, став таким же головним принципом після Нового часу, яким був для Нового часу перший закон термодинаміки, закон збереження енергії"[8]. Відтак виходить, що світ дуже чутливий і легко піддається руйнуванню, потребує розважливого до себе ставлення, його розвиток мало передбачуваний. Ця слабка передбачуваність зумовлена фундаментальною характеристикою світу - нестабільністю. Нестабільність в свою чергу призводить лише до короткочасних описів фрагментів світу. В цьому плані постмодерністська наука відмовляється від всезагального, бо ми можемо мати описи конкретних унікальних станів, які здійснюються конкретними авторами, що безпосередньо включені в світ і зумовлені соціокультурними умовами свого буття. З цього приводу є цікавим порівнянням С. Лема стану науки в будь-який момент часу з кадром фільмів, що послідовно прокручується з минулого в майбутнє, де попередні кадри не зумовлюють наступних [9]. Отже, нарративістика все більш владно входить в науку [10], яка і справді стає постмодерністською.

Суб'єкт-об'єктні відносини в сучасній науці в порівнянні з новоєвропейським науковим стандартом зазнали кардинальних змін. Якщо суб'єкт раніше повинен був бути виключеним з опису об'єкту, то тепер він є необхідною компонентою цього опису, а за словами О. Пожарської "акт пізнання стає одночасно актом самопізнання і саморефлексії" [11]. Тож наукова об'єктивність неможлива без людської суб'єктивності.

У світлі вище викладених визначальних рис новоєвропейської раціональності стає зрозумілим, що наука, яка базувалась на цій раціональності в підсумку могла через техніку, різні види господарської діяльності давати результати. Проте в цих результатах мало врахувався суб'єкт пізнання, або просто людина. Наука Нового часу пізнавала, оволодівала природою, давала можливість за рахунок своїх знань людині вижити в цьому світі, але вона не вчила людину, як потрібно жити в світі. Питання смислу для новоєвропейської науки не є питанням науковим. Наука, витіснивши істотним чином релігію на периферію суспільної свідомості (мова не про те, що люди зовсім перестали ходити до храму, до нього можна ходити, але Бог вже давно може бути схололим) зі своєю холодною об'єктивністю, тотальним пануванням розуму, проігнорувала інші компоненти людської природи. Таке ігнорування не могло не призвести до появи невдоволення почуття нещасності в матеріально-комфортабельному світі.

Постмодернізм зі своїми ідеями деабсолютизації, плюралістичності є своєрідною реакцією на подібного роду негаразди. Це намагання звернутись до індивідуального, неповторного, спроба відновити його цінність, бо загальне з легкої руки Платона надзвичайно нівелювало його цінність. Такі зміни спостерігаються і в науці, та й сама раціональність набуває нових рис, "починається формування більш загального розуміння науки і знання взагалі, розуміння, що відповідає культурним традиціям не лише західної цивілізації" [12]. Все більше прихильників з'являється в ідеї доповнюваності європейської науки (в якої крім недоліків є чимало достоїнств) східною наукою (найчастіше говорять про китайську) [13], де світ розуміється як цілісний організм, в якому тісно пов'язане і знаходиться в хисткому стані, де кожна зміна веде до змін у великих масштабах, що вимагає ретельності і обдуманості кожної дії людини.

В повісті Г. Гессе "Сідхартха" є епізод, коли головний герой приходить в місто, де виступав з проповідями Будда. Юний Сідхартха приходить до Будди не для того, щоб почути положення його вчення, він їх прекрасно знав, а щоб побачити мудрість. Мудрість не передати ніякими словами, її можна лише безпосередньо споглядати (а може відчувати всім єством, тут важко підібрати необхідні слова) і щоб осягнути вчення Будди мало було знати постулати (саме цього завжди прагнула новоєвропейська наука в плані пізнання світу), потрібно ще й відчути і зрозуміти всю їхню унікальність, а безликому образі, без авторства це неможливо. Чи не правда перегукується з постмодерністськими нарративами. Але все це велось до того, що новоєвропейські вчені не були мудрецями. Новоєвропейська наука була лише наукою, вона не була мудрістю, а відтак залишала смисложиттєві проблеми поза своєю увагою і в принципі, лише за рахунок зростання матеріальних благ, не могла принести людині щастя.

Висновки

Сучасний фахівець у процесі своєї підготовки має засвоїти великий масив знань з різних галузей людського пізнання та діяльності. Забезпечення їх цілісності та системності передусім залежить від тієї картини світу крізь призму якої вони подаються. Однією з підвалин картини світу постає відповідний історичний тип раціональності.

Адекватне розуміння раціональності, дозволяє більш ефективно людині сприймати нові знання, поєднувати їх у систему, а відтак підвищувати свій рівень професійності.

Література

  1. Степин В.С. Научное знание и ценности техногенной цивилизации // Вопросы философии. - 1989. - № 10. - с.14.

  2. Степин В.С. Научное знание и ценности техногенной цивилизации // Вопросы философии. - 1989. - № 10. - с.16.

  3. Бакаленко Е.А. Постмодернизм и апофатизм: устремленность к полноте познания // Вісник Харківського університету. - № 464. - с. 97.

  4. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. - М., 1986. - с. 450.

  5. Крымский С. Б. Философия как путь человечности и надежды. - К., 2000. - с. 113.

  6. Зотов А.Ф. Выступление на круглом столе //Вопросы философии. - 2000. - №1. - с. 20.

  7. Заиченко Г.А. Постмодернизм: ключевые идеи Л. Витгенштейна и Ж. Деррида // Философская и социологическая мысль. - 1992. - №4. - с. 59.

  8. Козловський П. Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. - К., 1996. - с. 228.

  9. Лем С. О тщетности прогнозов сбывающихся и несбывающихся // Человек. - 2000. - №1. - с. 71.

  10. Пригожин И. Философия нестабильности // Вопросы философии. - 1991. - №6. - с. 46-52.; Лукьянец В.С. Эпигенез образа науки: постмодернистский взгляд // Вісник Харківського університету. - № 464. с. 128-133.

  11. Пожарская О.Н. Выступление на круглом столе // Обнаруживая парадоксы // Человек. - 2000. - №1. - 75.

  12. Пригожин И. Философия нестабильности // Вопросы философии. - 1991. - № 6. - с. 47.

  13. Дивись: Капра Ф. Дао физики. - С. - Пб., 1994.; Степин В.С. Наука, религия и современная проблема диалога культур // Разум и экзистенция. - С. - Пб., 1999; Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. - М., 1986.

Loading...

 
 

Цікаве