WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Психолого-педагогічні особливості навчання іншомовної мовленнєвої компетенції - Реферат

Психолого-педагогічні особливості навчання іншомовної мовленнєвої компетенції - Реферат

Візуально це можна зобразити наступним чином:

Площина спільного перетину – мовленнєве мислення. Виходячи з елементарного уявлення про мислення дитини, зрозуміло, що, мислячи, ми оперуємо поняттями, "картинками", які, "складаючись разом", утворюють загальну "картину" або загальний зміст. По ходу виникнення "картинок" ми їх синхронно, внутрішньо, "про себе", описуємо. Справді, це ніби мовлення до самого себе. Внутрішнє мовлення певною мірою хаотичне, зрозуміле лише нам. Як результат промовляння ми маємо не просто загальну картину, а певний стислий текст, концепт. "У внутрішньому мовленні цей текст стискається в концепт (уявлення), що містить смислову серцевину всього текстового відрізку. Концепт зберігається в довгостроковій пам'яті і може бути відновлений в словах, що не співпадають буквально з першопочатковими, але таких, в яких інтегрований той же зміст"[4,84].

Оскільки в мисленні слову передує поняття, то, як вже згадувалось нами раніше, можливе мислення на різних мовах. Отже, при вивченні і навчанні іноземної мови саме до цього слід "йти". Так, "учні повинні навчитись мислити на іноземній мові"[1,30].

Важливість розвитку мислення є безсумнівною. Є безліч порад і методичних рекомендацій у цьому плані. Але, на нашу думку, найкращим стимулом до мислення виступає проблема, вирішення якої потребує від учнів, студентів самостійної здогадки. Необхідно надавати можливість тим, хто навчається, самим знайти відповідь на різні запитання, які постають перед їхнім розумом. Засобами іноземної мови треба розвивати навички творчого мислення[6,94]. Крім того, є ще таке поняття як самостійне мислення; для такого характерне вміння людини ставити перед собою нові задачі і самостійно знаходити рішення і відповіді. Адже, людина, в якої відсутня самостійність мислення оволодіває знаннями і досвідом інших людей механічно, і при вирішенні тих чи інших задач в основному спирається на трафарети, готові правила[7,161]. По суті, мислення – те ж саме спілкування, до якого ми прагнемо в кінцевому результаті, тільки спілкування самого з собою. Так, за Л.С.Вигоцьким мовлення має дві функції: спілкування і мислення; одиницею цих функцій виступає значення слова.

З фізіологічної точки зору немає суттєвої різниці між мисленням "про себе" і мовленням "вголос". В обох випадках спостерігається дія одних і тих самих нервових механізмів, використання тих самих мовленнєвих сигналів. Різниця полягає лише в тому, що в процесі мислення рухи м'язів мовленнєвого апарату послаблені. Думка – результат роботи інтелекту. Чудова особливість мови полягає в тому, що її сутність забезпечує можливість передання думки від однієї людини до іншої.

Зовнішнє звукове оформлення "продуманого" є мовленням. Мовлення як засіб спілкування характерне лише для людини і є тільки людським надбанням в процесі історичного розвитку. В процесі спілкування одне з одним ми користуємось різноманітними словами і застосовуємо граматичні правила тієї чи іншої мови. Мета мовлення людини – донести співрозмовникам загальний зміст своїх думок і ідей. Задля цього, навіть, враховуючи, що етап планування і продумування вже позаду, не припиняється пошук найбільш влучних "варіантів" зовнішнього оформлення. Н.І. Жинкін ввів таке поняття як універсальний предметний код (УПК)[4,93]. Цей код визначає правила щодо змісту висловлювання: про що говорити (предмет), що саме про нього говорити (зміст), навіщо говорити (мотив), кому адресувати, який висновок зі сказаного. Звичайно, ми далеко не завжди дотримуємось цих правил, формуючи висловлювання.

Всі мовні рівні інтегруються під впливом розкриття внутрішнього змісту аби зробити його зрозумілим іншим. При цьому важливим при усному спілкуванні є все: не тільки відповідні слова і словосполучення, а й хізітації, інтонація, сила голосу, емоційність та інше. "Людське вухо легко помічає загальний звуковий тонус мовлення, повторення, хізітації, недоречні зупинки, підвищення і пониження основного тону та т.п., і оцінює це все за змістом. Промовляти мову не так просто"[4,92].

Варто було б відзначити значимість сили емоційності. Відомо, що саме емоційно забарвлена розповідь викладача привертає найбільшу увагу студентів і найкраще запам'ятовується. Але і тут важливе знання міри. По-справжньому емоційно забарвленим пояснення має ставати тоді, коли йдеться про найбільш важливе і суттєве. "Суцільний потік емоцій" не дає бажаного результату, а навпаки, навіть втомлює слухачів. Проте, без емоцій живого усного мовлення не існує. Промовець має ввійти в певний емоційний стан. В цьому і полягає усне живе мовлення. Отже, мовлення тісно пов'язане з почуттями. За допомогою слів людина висловлює свої почуття, емоційний стан і таким же чином впливає на почуття інших. Так, викладач, пояснюючи і проводячи заняття, викликає або повагу до себе і зацікавленість предметом, або розчарування і байдужість.

Висновок

Отже, як ми бачимо, усне мовлення являє собою складний психологічний процес. Тому, навчаючи, необхідно приділити належну увагу важливим компонентам цієї системи, в першу чергу розвитку мислення, яке особливо істотну роль відіграє в оволодінні спілкуванням. Тренувати потрібно і можливості учнів як декодувати отриману інформацію, так і зберігати її в пам'яті; навички у вимові або акустичні навички потребують розроблення і відповідного налаштування мовленнєвого апарату. Проте, слід брати до уваги не лише психологічні особливості мовленнєвого процесу, а й психологічні особливості студентів як особистостей, адже психологія є наукою про той предмет, на який повинен впливати кожен педагог.

Література

  1. Коваленко О. На шляху до демократизації суспільства // Іноземні мови в навчальних закладах.– 2005.–№3.– С.92-100.

  1. Беляев Б.В. Очерки по психологии обучения иностранным языкам.– М.: Просвещение, 1959.– 320с.

  1. Борисенков В.П.. Вызовы современной эпохи и приоритетные задачи педагогической науки // Педагогика.–2004.–№1.– С.3-10.

  1. Выготский Л.С. Мышление и речь.– М.: Лабиринт, 1996.– 416с.

  1. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации.– М.: Наука, 1982.– 155с.

  1. Зимняя И.А.. Психологические аспекты обучения говорению на иностранном языке.– М.: Просвещение, 1985.– 160с.

  1. Кузин В.С. Психология.– М.: Высшая школа,1982.– С.149-180.

  1. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность.– М.: Просвещение, 1969.– 214с.

Loading...

 
 

Цікаве