WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Ґендерна нерівність в освіті: прихований навчальний план ( англосаксонський досвід ) - Реферат

Ґендерна нерівність в освіті: прихований навчальний план ( англосаксонський досвід ) - Реферат

Реферат на тему:

Ґендерна нерівність в освіті: прихований навчальний план ( англосаксонський досвід )

В сучасній системі освіти ми є свідками подвійної точки зору, яка, з одного боку, враховує відмінності між статями, а, з іншого, - засновується на гіпотезі, згідно з якою стосунки однієї статі з іншою зумовлені владою однієї з них, чоловічої, над іншою – жіночою. Чоловіче панування у царині влади, а також над знаннями, які дозволяють утримувати цю владу, включають також панування над створенням культури і наукових знань. Жінок надзвичайно мало в установах, завданням яких є продукування наукових знань (університети й центри наукових досліджень). На превеликий жаль, поява жінки в вищому науковому середовищі дуже часто розцінюється як виняток, тому їй не приходиться розраховувати на провідну позицію.

Історія дає підстави стверджувати, що більшість чоловіків, навіть коли вони піклуються про освіту дівчат, завжди забороняють останнім доступ до тих сфер знань, які залишають для себе. Загалом це сфери, яким вони надають найбільшої ваги і в яких, відповідно, вони хотіли б уникнути суперництва з жінками.

Так, у XVIII столітті більшість чоловіків вважали, що освіта дівчатам не потрібна: їм достатньо простого виховання; їхня царина – практика і практичні знання. Увесь комплекс наукового знання перебував для них під забороною. 1762 року Русо писав: „Дослідження абстрактних і спекулятивних істин, принципів, аксіом у науках, всього того, що передбачає узагальнення ідей, не є жіночою парафією, всі їхні студії повинні стосуватися лише практики" [2]. Винятковою постаттю щодо розв'язання цієї проблеми, можна назвати лише Кондорсе: „Врешті, жінки мають ті самі права, що й чоловіки. Отже, вони мають право на ті ж таки пільги щодо здобуття знань[...]. Оскільки освіта має бути на загал однаковою, викладання також має бути спільним [ для обох статей ] і довірятись якомусь одному вчителеві, незалежно від викладання" [3]. Та Кондорсе не плекав жодних ілюзій: „Але боюсь, як би мені не посваритись із жінками, якщо вони колись прочитають мої слова [...]. Та й хіба повинен я сподіватись на їхні схвальні слова після того, як похвали від них удостоївся Русо, ствердивши, що вони створені лише для піклування про нас, чоловіків, а придатні лишень до того, аби нас мучити?" [3].

У ХІХ столітті прибічників ідеї освіти дівчат стає більше. Цей факт пояснюється тим, що в модерних суспільствах, де плюралізм уможливлює, поряд з міфологією та релігіями, існування нових форм теоретичного знання (філософія, точні й природничі науки) поставило під питання патріархальну концепцію, що забороняє жінкам опанувати теоретичні знання та викладати їх. З одного боку, демократична вимога щодо права на знання (яка стосувалась також і права громадянства) для всіх, поступово поширювалась і на жінок. Саме у цьому полягав сенс залучення дівчат до шкільної освіти, яке розпочалось у ХІХ столітті.

Стверджують, що ХХ століття усунуло заборони і обмеження й установило рівність в освіті. Натомість, рівність залишається лише формальною. „Все відбувається так, - запевняє Ніколь Москоні, - начебто ще й сьогодні чоловіки мають намір оберігати своє планування в усіх цих „прометеївських" знаннях, які передовсім дозволяють контролювати й перетворювати матерію і природу але, водночас, леґітимують в межах нашої технократичної системи владу і контроль над людськими істотами. Отож, забезпечуючи собі відносну монополію (за деякими „винятками" ) на науково – технічне знання й на вищі рівні освіти, чоловіча група забезпечує собі у нашому суспільстві й відносну монополію на основні різновиди влади ( адміністративної, економічної, політичної )" [1].

У Великій Британії сімдесятих років справжнього розквіту досяг дослідницький підхід, що дістав назву „нової соціології освіти". Саме в межах цієї програми вивчався увесь процес дифузної соціалізації, яку пізніше було названо „прихованим перебігом навчального процесу". На думку соціологів, як-от Бурдьє та Пасерон, зазначені процеси становлять „суб'єктивний бік", що означатиме: для учня образ себе самого і того, на що можна реально сподіватись, істотно пов'язаний зі статтю, оскільки з нею пов'язано навчальні спеціалізації та провідні, для останніх, дисципліни. А значить, мова йде і про легітимацію розподілу праці (і компетентностей) між статями.

Одним з аспектів прихованого перебігу навчального процесу є той образ себе, що його поступово виробляє учень, постійно порівнюючи себе з іншими і отримуючи оцінки від дорослих. Так, в переважній більшості, хлопці засвідчують свою любов до математики, оскільки цей предмет асоціюється з чоловічими рисами: змагальністю та честолюбством. Разом з тим, точні й природничі наукові дисципліни, що, вважається, містять „непогрішну раціональність, приземлений утилітаризм, одержимість об'єктом і неувагу до стосунку, виключення чутливості" [1] – виглядають супротивними традиційній культурній ідентичності жінок (їх емоційності, схильності до фантазії, до спілкування). Тому у хлопців є схильність асоціативно сприймати предмети, що їх прийнято вважати „жіночими", як нудні, тоді як дівчата розцінюють „чоловічі" предмети як складні.

Тут треба зазначити, що насправді уявлення про якусь дисципліну як про відповідну певній статі неодмінно позначається на успішності та на умінні долати труднощі: якщо хлопців труднощі стимулюють, дівчата виявляються вкрай погано озброєними, щоби вистояти у ситуаціях, коли вони, на їхню думку, мають зазнати невдачі ( наприклад, у точних і природничих науках ). Крім того, й самі викладачі підходять до своїх учнів зі стереотипними очікуваннями. Тому при вивченні точних і природничих наук викладачі стимулюють домінування хлопців. У дисциплінах, конотованих як чоловічі, викладачі менше спілкуються з дівчатами, менше заохочують їх знайти правильну відповідь, висловлюють менше зауважень, покликаних стимулювати пізнавальні зусилля. Те ж саме – і стосовно оцінювання: якщо маємо дві однакового рівня роботи, одна з яких написана дівчиною, а друга – хлопцем, то перша викликатиме прихильність завдяки своїй акуратності, а друга – завдяки науковій коректності й лаконічності. І це незалежно від того, чоловіком чи жінкою є викладач.

Цілком ясно, що ці образи поведінки і пріоритетних занять, що відповідають чоловікам і жінкам, вписуються у глобальніший контекст розподілу праці між статями. Навіть вважаючи загалом, що професія однаково важлива, молодь без опору здійснює дуже стереотипний вибір. До того ж, у справу втручається також логіка соціального позиціонування, згідно з якою престиж професії ( у свою чергу пов'язаний з їхньою кар'єрною перспективою ) накладається на ієрархію, що існує між статями. Так, стереотип науковця як особи логічної, передбачуваної, зосередженої, вочевидь більше підходить чоловічому стереотипові, ніж жіночому. Крім того, дівчата сумніваються у своїй компетентності щодо „чоловічих" професій. Цікаво спостерігати, як молодь виправдовує свій вибір. Можливість неповного робочого дня або гнучкі умови праці – аргументи, що переконують дівчину зробити компромісний вибір і відмовитись від престижної, але всепоглинаючої кар'єри.

До яких дій можна було б вдатись, щоби змінити становище? Ніколь Масконі рекомендує діяти в трьох напрямках: „Я розрізнятиму три рівні: політичний, що стосується навчальних програм і передбачених ними різновидів перебігу навчального процесу; інституційний: дії, спрямовані на викладачів і учнів; психологічний: робота з викладачами і учнями щодо проблем ідентичності" [1] На першому етапі, за думкою авторки, потрібно подбати, щоб освітні програми відповідали принципу паритету між чоловіками і жінками, аби вони в однаковій мірі були об'єктами і творцями знань. Інший напрям, в якому мали б діяти відповідальні особи освітньої системи, стосується зміни образу дисциплін та методики їх викладання. Треба позбутися практики поділяти науки на „важкі"( чоловічі) та „легкі" (жіночі). Успішність другого етапу, пов'язаного з диференційованою соціалізацією статей, залежить від підготовки викладачів. Англосаксонські дослідження засвідчили, що вибір викладачем того чи іншого педагогічного підходу впливає на якість засвоєння знань представників різних статей. Викладач має чітко наголошувати, що жодну дисципліну не призначено для якоїсь однієї статі. І, нарешті, якщо ми хочемо змін у переконаннях, цінностях і практиках, слід вдаватись до глибокої психологічної роботи з кожною особистістю.

Висновок

В зв'язку з євроінтеграційними прагненнями України нам доведеться визначитись з ґендерним вибором. Досвід англосаксонських досліджень має виявитись не зайвим для нашої країни.

Література

  1. Про рівність статей. – Київ: Альтерпрес, 2007.

  2. Русо Ж.-Ж. Про суспільну угоду. – Київ: Port-Royal, 2001.

  3. Слова чоловіків. – Київ: Альтерпрес, 2006.

Loading...

 
 

Цікаве