WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Елементи педагогічної майстерності - Реферат

Елементи педагогічної майстерності - Реферат

і матір'ю особистості. Мати родить і породжує, батько - породжує й виражає, продовжує розвиває себе в сині й дочці, зливаючи своє духовне начало з началом матері. Батька треба поважати за те, що він відповідальний і зобов'язаний матір'ю відповідальність й здоров'язобовязаності батька визначається міра синівського підкорення.
Бути гідним свого батька - твоя особиста честь, честь і гідність батька треба берегти й множити, але не ставитися до них як до капіталу, на який можна жити за який можна придбати блага й привілей.
У любові до батька поєднується повага з вимогливістю. Дитині хочеться, щоб її батько був яскраво вираженою прекрасною особистістю.
А коли батько схибнув, навіть скоїв злочин - це не означає, що син має ненавидіти чи зневажати батька. Навіть до закоренілого злочинця приходить життя під впливом думки про те, що його діти переживають його падіння, як своє глибоке особисте горе.
Потрібно берегти дитячу любов до людини й віру в людину. Сім'я - школа справжньої людської любові - любові відданої й строгої, ніжної й вимогливої.
Андрій Семез у своїй статті: "Виховання людини у творчості В. Сухомлинського" зазначав: "Байдуже ставлення до духовного світу дитини неприпустиме, бо духовна убогість, яка є причиною такого ставлення веде до морального спустошення і падіння, і тоді ніщо не зможе замінити найважчої втрати - втрати людини. Ми маємо турбуватися про виховання людської душі.
На думку В. Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності " Дитину треба вчити і вчити, що вона живе не в пустелі, а серед людей, отже, кожен твій крок врешті-решт відбивається на твоєму ближньому, тому що йдеш ти кудись з якою метою; кожне твоє слово відгукнеться в душі іншої людини, але як відгукнеться залежить від тебе. Уже те, що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, - приховує, в собі добро і зло: все залежить від того, що ти бачиш і як бачиш; так вчимо ми своїх вихованців.
Дитяче серце чутливе до заклику творити красу й радість для людей - важливо тільки, на думку В. Сухомлинського, щоб слідом ішла праця, якщо дитина відчуває, що своїми вчинками приносить радість ближнім, то змалечку навчиться узгоджувати власні бажання з інтересами людей, а це важливо для виховання доброти й людяності, без якої немає совісті, немає справжньої людини. Сухомлинський вважав що чуйність і лагідність - та духовна сила, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлоблення, жорстокості і байдужості, від тупого, безсердечного ставлення до всього доброго і світлого в житті, насамперед до сердечного, теплого слова.
З перших днів створення "Школи радості" В. Сухомлинський прагнув, щоб кожний вихованець переживав радість, горе, прикрощі, й незгоди іншої людини, бо чим більше дитина турбується про інших, тим добріше стає її серце: "Дитина відчуває найтонші переживання іншої людини тоді, коли вона робить щось для щастя, радості, душевного спокою людей. Любов маленької дитини до матері, батька, бабусі, дідуся, якщо вона не натхненна таоренням добра, перетворюється на егоїстичне почуття. Потрібно виховувати у дитячому серці справжню людську любов - тривогу, хвилювання, турботу, переживання за долю іншої людини. Чим більше дитина піклується про іншу людину, тим чуйнішим стає її серце до товаришів і батьків. Не можна приховувати від дітей похмурих сторін людського життя. Нехай діти знають, що у кожному житті є не тільки радість, а й горе. Нехай горе інших входить до серця дитини."
Моральне обличчя особистості залежить ще й від того, з яких джерел черпала людина свої радощі у роки дитинства. Якщо вони були бездумними, споживацькими, дитина виростає егоїстичною, глухою для людей. Дуже важливо, вихованці зазнали найвищої радості хвилюючих переживань, викликаних піклуванням про людину.
Від того, як у дитинстві людина ставиться до билинки, пташеняти, залежить сердечність, душевність, чуйність її стосунків з батьком і матір'ю, братом і сестрою, дідусем і бабусею, другом.
В. Сухомлинський писав: "До вступу в зрілий вік кожна людина мусить викохати, винести, виплекати своє дерево людяності, щоб перші кроки самостійного життя збігались з цвітінням квітів, з дозріванням плодів на цьому дереві. Хай же зерно людяності проросте і дасть живучі пагони ще у дитинстві, животворними соками землі і яскравим сонячним промінням для цих пагонів є турбота про людину. Добрі почуття потрібні не для того, щоб людина милувалась власною добротою, а щоб була доброю до людей. Ми вважаємо одним із найголовніших завдань своєї своєї виховної роботи те, щоб кожна дитина любила, берегла, плекала життя, щастя і спокій інших людей."
Отже, діяльна турбота про життя, щастя, спокій іншої людини - основа душевної краси. Справжнє піклування вихователя про долю дитини починається тоді, коли йому вдається домогтися, щоб вона поділилася часткою своїх духовних сил з іншою людиною, щоб найвищим щастям для неї була турбота про щастя іншої людини, щоб уміла керувати своїми діями, вчинками, поведінкою, намірами. Людиною вона стане тоді, коли в її душі назавжди оселиться лагідність, чуйність, душевність, сердечність.
М. Г. Стельмахович у своїй книзі "Народна педагогіка" засуджує тих дітей, цураються своїх батьків, забувають про свій синівський чи дочірний обов'язок перед ними. Саме про таких синів розповідається в українській народній казці "Невдячні сини". У цій казці розповідається про те, як діти зневажливо ставились до батька, який виховав їх, розділив їм усе своє майно, та вкінці казки змальовується те, що невдячні сини зазнали заслуженої кари за свій негідний вчинок. Все ж вони таки змушені були як слід доглянути старого, а по смерті поховати з усіма почестями.
М. Г. Стельмахович каже: що практика виховання в трудових сім'ях спрямовувалась на виховання підростаючого покоління в дусі справедливих і гуманних відносин. Вона схвально відгукується про такі моральні риси людини, як доброта, щирість, прагнення до справедливості й рівності, готовність прийти на допомогу в біді, повага до батьків, до старших, ввічливість, оптимізм, уміння піклуватися про слабих і безпомічних, здатність поділитися останнім куснем хліба. А байдужість зневагу до людей засуджує, як виявлення підлості. Автор наголошує, що народна педагогіка бореться за ставлення до людини, як до найвищої цінності. Батьки велику увагу звертають на прищеплення дітям гуманності, любові до людей. Також батьки вчать дітей розвивають уміння у дітей розрізняти друзів від ворогів, знати, кого слід любити, захищати, кому робити добро.
Тільки добра людина, про яку в народі кажуть, що воно "і мухи не скривдить", уміє по-справжньому ненавидіти зло й бореться з ним. "За традицією народної педагогіки діти всім'ї від батьків, дідуся, бабусі, старших сестер і братів запам'ятовують, що негарно не слухати матері чи батька, обманювати їх, глумитися зі старості чи глузувати з калік, знущатися з тварин, лицемірити, ображати інших зводити наклеп, підлабузнюватись, бути байдужим до чужого горя. У практиці народного виховання стало загально визнаним з першого року привчати дітей слухати дорослих, завжди виконувати вимоги батьків. Цього принципу
Loading...

 
 

Цікаве