WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Національна культура у формуванні творчої особистості майбутніх спеціалістів - Реферат

Національна культура у формуванні творчої особистості майбутніх спеціалістів - Реферат

Реферат на тему:

Національна культура у формуванні творчої особистості майбутніх спеціалістів

Становлення національної системи освіти в Україні передбачає рівень професійної підготовки майбутніх спеціалістів (будь-якого профілю), здатних до сприймання, розуміння і творення матеріальних і духовних цінностей. Це передбачає поєднання професійної освіченості з високим рівнем художньо-естетичної культури майбутніх спеціалістів, що безпосередньо пов'язане з відродженням національної культури. Саме це дозволить успішно вирішувати складні професійні завдання, що ставить сучасне суспільство перед вищою школою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Педагогічна наука сьогодні приділяє значну увагу питанням культурологічного підходу до проблем формування особистості. Під час аналізу педагогічної, психологічної, філософської літератури ми зробили висновок, що значна кількість досліджень присвячена проблемі естетичного впливу творів мистецтва на особистість (йдеться про роботи В.Г.Бутенко, І.А.Зязюна, Н.Б.Крилової, М.П.Лещенко, О.М.Семашко та ін.). Ознайомлення з роботами М.В.Клепар, Е.В.Коцюби, С.Г.Мельничука, Н.Є.Миропольської та ін. дозволило зробити висновок, щодо актуальності проблеми формування педагогічної та художньо-естетичної культури майбутніх спеціалістів.

У цілому, аналіз літератури дозволив виявити, що недостатньо досліджені проблеми впливу творів національної культури у всій сукупності складових її образотворчості на формування творчої особистості майбутніх спеціалістів.

Формулювання цілей статті. Метою нашої статті є вивчення можливостей національної культури як основи формування творчої особистості майбутнього спеціаліста (будь-якого профілю).

Результати дослідження

Національна система виховання, заснована на цінностях культури рідного народу минулих епох і культурних реаліях сучасності, найбільшою мірою повинна сприяти розумінню значимості інтелектуальності, освіченості й інтелігентності людини - важливих складових духовності особистості, зокрема чинників її художньо-творчої активності.

З погляду життєвого досвіду культуру можна визначити як етнічно специфічну парадигму життєтворення, яка, акумулюючи в матеріальних та духовних цінностях, знакових системах певні знання, значення, творчі здібності й уміння народу, виступає особливим способом буття певного етносу. Необхідно зауважити, що освіта, розповсюджуючи культурні надбання, разом з тим розвиває уявлення про певний культурний образ людини; саме це дозволяє усвідомити соціально значущі ознаки культурної людини на різних етапах суспільного розвитку.

Є.Бистрицький та В.Шинкарук зауважують, що лише через засвоєння й перетворення у власний внутрішній світ історично виробленого багатства культури людський індивід "стає емоційно багатим, здатним глибоко, сильно й тонко почувати й переживати" [2, с.70]. Саме багатство національної культури здатне активно впливати на формування творчої особистості майбутніх спеціалістів у будь-якій галузі.

Філософія розглядає культуру як цілісний феномен у взаємодії всіх її аспектів з іншими явищами суспільного життя. Вітчизняні філософи (А.К.Бичко, Н.О.Бондар, П.І.Ігнатенко, М.С.Кравець та ін.), досліджуючи проблему світової та української культури, помітили, що термін "культура" з часом набуває різних значень у різних суспільствах. Ще в стародавні часи культуру людини вже пов'язували з певним рівнем її виховання. Елліни під вихованням ("пайдеєю") розуміли культуру як сукупність норм поведінки, певний спосіб життя і саме в цьому вони "вбачали свою головну відмінність від варварів" [1, с.8]. У різні історичні періоди поняття "культурна людина" ототожнювалося з поняттям "вихована людина", але й з розвитком суспільства поняття "культура" і "виховання" набували різного смислу. Традиційне уявлення про культуру як сукупність створених людиною матеріальних і духовних цінностей, як засіб ідейного збагачення людини замінювалося висуненням на перший план етичної, ціннісно-духовної, предметно-змістової, життєтворчої, діяльнісної функцій.

Відомо, що культура того чи іншого народу (нації) розглядається як специфічна "атмосфера", оточуюча людину постійно. Завдяки культурам націй здійснюється співіснування людей у конкретно-історичній реальності. Будь-яка культура, набуваючи національного втілення (історія, побут, традиції, ментальність, звички тощо), стає національною культурою.

Національна культура визнана дослідниками складним суспільним феноменом, що має ознаки існуючої загальнолюдської культури і сприяє збереженню соціальний цінностей, набутих нацією, невід'ємно пов'язуючи людські почуття, волю й інтелект з оточуючим природним і соціальним середовищем. Дослідниками визначено, що національна культура – це конкретно історична форма загальнолюдської культури, яка завжди притаманна певній нації; а кожна національна культура "володіє власними цінностями, власним способом бачення світу" [3, с.63]. Особливістю національної культури є те, що вона характеризує інтегральні моменти національного життя, які складають основу нації й забезпечують подальший процес національно-культурного розвитку як суспільства в цілому, так і кожної окремої особистості.

Ми вважали за доцільне визначити основні структурні елементи національної культури як художньо-естетичної системи (рис. 1.). Нами були визначені три основні складові системи: культура як соціальне явища; культура як система ціннісних уявлень; культура як універсальний засіб самореалізації. Кожна з цих складових розглядається як цілісна система із взаємодіючими підсистемами.

Рис. 1. Структурні елементи національної культури як художньо-естетичної системи.

Так, підсистема "культура як соціальне явище" включає в себе дві складові, що розглядають культуру як сукупність соціальних норм (рівня розвитку духовних сил і здібностей, усвідомлення законів суспільства тощо) та сукупність духовних цінностей (умов й засобів людського спілкування, формування системи світобачення тощо). Підсистема "культура як система ціннісних уявлень" включає, по-перше, ціннісні результати розумової діяльності (особистісні орієнтири суб'єкта, самопізнання, норми поведінки); по-друге, рівень субкультури (віра у власні можливості, особливості невербального спілкування тощо). Підсистема "культура як універсальний засіб творчої самореалізації" визначає культуру як вид діяльності (типи і форми організації, закони й результати інтелектуальної діяльності) та як предметно-ціннісну форму (сукупність створеного людиною, міру оволодіння продуктами діяльності й матеріалізацію активності суб'єкта).

У процесі спілкування з творами національної культури ( у всій сукупності її підсистем) суб'єкт стає носієм національних цінностей, котрі він співвідносить з власними естетичними ідеалами й прагненнями. Як підкреслює С.О.Черепанова, саме під впливом елементів національної образотворчості "набувають розвитку такі елементи творчого мислення, як асоціативність, образність, уява, фантазія. Безпосередньо діючи на почуття, а через них на інтелект людини, мистецтво глибоко впливає на соціальну практику" [5, с.14]. Ми повністю погоджуємося з думкою І.П.Зязюна, що майбутній спеціаліст може стати активним суб'єктом етнохудожнього середовища лише за умови активного спілкування й вивчення національної культури, сформованості "умінь сприймати та інтерпретувати національні мистецькі цінності минулого і сучасності"[4,с.11].

Важливим є те, що твори "національної культури" за посередництвом ритуалів, що супроводжували процес творення, набували сакрального змісту, уподібнюючись світовим символам та міфопоетичному образові самого майстра. Слово майстер, мастер етимологічно споріднене з лат. magister, що означає "повелитель", "володар", "верховний жрець", і, в свою чергу, походить від грецького слова magia – магія, мистецтво магів, чаклунство. Національне мистецтво у сукупності всіх елементів образотворчості у даному контексті виступало священним актом творчості. Враховуючи те, що для багатьох майстрів характерний подвижницький потяг до краси і гармонії, актуальним на сьогодні є введення творів національної культури у процес професійної підготовки майбутніх спеціалістів. Наріжним каменем повинно стати положення про те, що у творах національної культури та мистецтва засобами образотворчості фіксується етнічна пам'ять народу, особливості світосприйняття світу нашими предками. Закладені у творах риси етнічної ментальності зафіксовані, перш за все, у формах, кольорах тощо.

Формування творчої особистості майбутнього фахівця неможливо уявити без вивчення творчості сучасних майстрів, у творах яких знайшли втілення традиційні риси національної образотворчості, завдяки яким створюються образи внутрішньої духовної заданості. Прикладом може слугувати творчість С.Беліка ("Рух", 1975), який намагається передати "втілення духу в матерії"; Ол. Хоменко – передає панування фігуративних та абстрактних форм, які можна вважати ремінісценціями українського народнопоетичного, пісенного фольклору та ін. У багатьох творах сучасних митців зустрічається передача реальних предметів через тотемні форми, певні ідеограми, які уявляють собою символічні знакові формули. Творення речей, за сучасники науковими концепціями, постає хронологічно останньою, завершальною стадією космо- і антропогенези, провіщаючи новий етап еволюційного розвитку, де людина виступає як homo faber – деміург, творець.

Створення художньо-інформативного простору в процесі спілкування з творами національної культури сприятиме накопиченню емоційно-чуттєвих образів, розширенню і збагаченню спектра емоцій майбутніх спеціалістів, розвитку асоціативного мислення й здатності до творчого перетворення дійсності. Розуміння специфіки взаємодії складових національної образотворчості актуалізує вираження суб'єктивних почуттів особистості і сприяє розвитку умінь інтерпретації творів національної культури. Поєднання індивідуально-суб'єктивного й духовно-ціннісного змісту, який закладений у культурі народу, вияв найбільш яскравих її елементів у окремих творах дозволяє стимулювати творчий розвиток майбутніх спеціалістів (як технічного, так і гуманітарного профілю).

Висновки

В контексті досліджуваної проблеми суттєвим є усвідомлення того, що за допомогою художніх засобів народ споконвічно прагнув одухотворити працю, прикрасити побут і облагородити взаємини між людьми. Формування творчої особистості майбутнього спеціаліста неможливе без осмислення національної культури як цілісності, що створена народом, без усвідомлення основних етапів розвитку традиції образотворчості та її впливу на сприйняття світу сучасниками.

Перспективи подальших досліджень у даному напрямку. Проблема формування позитивного ставлення майбутніх спеціалістів до національної культури передбачає оволодіння архетипами інтерпретації історичних подій та поведінки носіїв етнічної традиції, які зафіксовані вербально, звукорядом чи зображальними елементами у творах народних митців.

Література

  1. Бичко А.К., Ігнатенко П.І., Феоктистов А.М. та ін. теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992. – 392 с.

  2. Феномен української культури: методологічні засоби осмислення / За ред.. В.Шинкарук, Є.Бистрицький. – К.: Фенікс, 1996. – 477 с.

  3. Неперервна професійна освіта: проблем, пошуки, перспективи: Монографія / За ред. І.А.Зязюна. – К.: Віпол, 2000. – 636 с.

  4. Дряпіка В.І. орієнтації студентської молоді на цінності музичної культури (соціально-педагогічний аспект). – Київ-Кіровоград: Держ. Центрально-Українське видавництво, 1997. – 215 с.

  5. Черепанова С.О. Діалогіка життєтворчості як методологічна основа сучасної філософії освіти // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта: Збір. наук. праці. – Л.: Каменяр, 1998. – Вип.3. – С.11-18.

Loading...

 
 

Цікаве