WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Набуття морального досвіду слухачів підготовчих відділень та підготовчих курсів через ознайомлення з історією Голодомору - Реферат

Набуття морального досвіду слухачів підготовчих відділень та підготовчих курсів через ознайомлення з історією Голодомору - Реферат

Ми вижили ще й тому, що наша мама працювала на очистці зерна. За знайдену жменю зерна засуджували людину як ворога радянської влади, виганяли з колгоспу, відбираючи останню надію на життя родини – харчовий пайок. Та мама всеодно приносила додому потроху зерна. Вона ховала його в шкарпетки та кишені, які нашивала під спід фуфайки. І хоч робити це було дуже страшно, турбота за дітей та страх голодної смерті змушували її це робити."

Таких спогадів, на жаль, дуже багато. Тому ми не маємо права забути ті гіркі сторінки історії нашого народу, ми просто зобов'язані залишити їх, щоб передати наступним поколінням.

На знак вшанування пам'яті невинних жертв Голодомору 24 листопада 2007 року по всій Україні і на всіх континентах світу було проведено всеукраїнську акцію "Запали свічку". У цей день співвітчизники об'єднались у слові і молитві за Україну і поставили свічку віри і надії.

"Це – знак нашої пам'яті!

Це – святий вогник, який зігріє душі загиблих!

Це – світло очищення задля нашого майбутнього!

Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди".

(Президент України В.Ющенко)

Усі нині сущі в Україні покоління багато навчались історії. Нашу спрагу до історії намагались тамувати підсолодженими історичними сиропами і гіркими історичними росолами.

Ми стільки разів, наближаючись до історичної проблематики, повторювали слово "імперіалізм" - в розумінні дуже далеке, заморське чудовисько. Тому дехто й сьогодні, прокинувшись в незалежній державі, намагається, мов сліпе кошенятко, притиснутись до отчого чогось великого, незбагненного, не відаючи, що ото воно саме і було імперією у найогиднішому її вигляді.

Ми не знали історію. А вона – бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ має свою власну історію. Глибоку і прозору або замулену й прикидану. Але має. Таку, яку створив. Нашу – намагались і замулити, і прикидати, але, на щастя, ці спроби самі провалювались. Бо ніколи, ні в які часи не переводились українці, які, припавши вустами до своєї криниці історії, не відчували б могутньої її життєдайності, цілющої живильності.

Сьогодні, коли ми заходились будувати на своїй землі свою домівку-державу, - без своєї кришталево чистої криниці не впоратись. Але з нашої історичної криниці, починаючи з самісінької поверхні, належить вичерпати багато солоної від горя і сліз води.

Це наше громадянське завдання. Скликати живих, небезпам'ятних до тих сіл і хуторів, до тих криниць та спільних ям, куди скидали десятками й сотнями виснажені тіла наших з вами батьків і матерів, братів і сестер, дідусів і бабусь. І наскидали їх від 7 до 10 мільйонів – "єгипетські піраміди" горя та мук на родючих чорноземах України. Лягли в сиру землю непокірні нащадки козацькі, всі здібні, здорові духом і тілом, всі, хто мислив, опирався насильству, протестував, шукав правди.

Голодомор замахнувся на майбутнє нації: третина умертвлених голодом – діти, які не народили нащадків.

А над тими жертвами безневинними живі кволі не могли вимовити й слова. І невільно було ні оповістити село чи довкілля, задзвонити у храмах та церквах за упокій...

Тяжко повертає собі народ України духовне здоров'я, надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку минулих трагедій.

Не можна змовчувати!

Ми, живі, зобов'язані сказати, хоч і гірку, та все ж таки правду своєму народові і світові, щоб знали і діти-школярі, і юнаки та дівчата, майбутні батьки й матері, через які страждання та голгофи пройшов наш народ.

Безперечно, великі надії покладаються саме на підростаюче покоління, на сучасну молодь. Дух мільйонів замучених селян, їхні тіні й невимовний біль закликають нас прокинутися від летаргійної сплячки, не піддаватися зневірі, а попри наші сьогоднішні негаразди намагатися донести правду про найтрагічніші сторінки в історії народу до наших дітей, онуків. Нехай вони передають її прийдешнім поколінням.

З метою виховання всебічно розвинені особистості, інтелектуально й духовно багатої людини з власними смаками і судженнями, широким кругозором, з доброю вдачею і високим почуттям працьовитого, чесного, шанобливого будівника суверенної України, поряд з іншими моментами нашої історії слід знайомити підростаюче покоління і з цією трагічною сторінкою нашого минулого.

Ми всі маємо донести до свідомості нашої молоді думку про те, що наш народ і наші діти могли б жити давно не гірше народу Фінляндії. Але Фінляндія, прадіди нинішніх поколінь вийшли з імперії і створили на своїй суворій землі заможну державу. Ми ж, перебуваючи в імперії, будучи колонією, залишились донорами, з яких витягли не лише хліб, а й кров. Ніякий уряд ні в якій країні не здатен знищити свого народу.

Ці уроки мають, безперечно, стати не лише своєрідними меморіалами, а й уроками державності. державотворення, державомислення.

Великі надії покладаються на шкільний курс історії України. Та, на жаль, підручника з цієї дисципліни сьогодні практично немає. Виникає необхідність і доцільність підготувати збірники лекцій з окремих найголовніших тем. З часом, можливо, вони стануть складовими частинами майбутніх хрестоматій, книг для читання, що призначатимуться дітям різних вікових категорій. Вченим-історикам варто активніше залучати до співпраці філософів, літераторів, діячів культури. Тобто, разом з ними прагнути панорамно охопити ту чи іншу історичну епоху, подію.

Віримо в те, що наша молодь осягне глибинні причини та сутність трагедії, усвідомить, що страшні сторінки того голоду ніколи не повинні повторитися. Наше покоління мусить пам'ятати про кожного, кого минулий режим змушував страждати, змушував гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя.

Ми всі маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло бути набагато більше...

Для матері немає великої різниці, як загинула її дитина, хто її закатував. Але всі ми, як народ (якщо вже ми насмілились так себе називати), повинні пізнати Істину.

Запалим свічку усім тим,

Хто заслуговує насправді!

Поклонимося усім тим,

Хто жив тоді у тій неправді!

(А. Головко)

Література

  1. Марочко В.І., Шаталіна Є.П. Голод на Україні (1932 – 1933 рр.). Український історичний журнал. – 1989. - № 7; 1990. - № 1.

  2. Голод 1932 – 1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990.

  3. Голодомор 1932 – 1933 років як величезна трагедія українського народу: Матеріали Всеукраїнської наук. конф. Київ, 15 листопада 2002р. – К.: МАУП, 2003.

Loading...

 
 

Цікаве