WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Гуманізація українського суспільства та сучасні проблеми вищої освіти - Реферат

Гуманізація українського суспільства та сучасні проблеми вищої освіти - Реферат

Реферат на тему:

Гуманізація українського суспільства та сучасні проблеми вищої освіти

Національне виховання неможливе без поваги до національних святинь і національних авторитетів. Формування національної самосвідомості майбутніх громадян без оволодіння рідною мовою, без реформи національної системи освіти, культури й моралі ніколи не відбудеться. Краща форма боротьби з агресивною бездуховністю ― протиставити їй духовність і культуру нації, народу, культуру людини, культуру праці і поведінки. Наша держава має усвідомити, що культура і освіта ― найефективніші ідеологічні чинники, здатні відродити і самоідентифікувати націю. Іншими словами ― треба починати з формування національної свідомості, поваги до своїх традицій та цінностей. Система освіти в Україні до цього часу зорієнтована на передачу знань, а освітні технології ґрунтуються переважно на запам'ятовуванні інформації і є пасивними, а не розвивальними, не виховними. У цивілізованих країнах світу молодих людей у вищому навчальному закладі навчають жити, бути особистістю, патріотом своєї батьківщини, організатором ділового життя, що набагато важче, ніж навчати знати і вміти виживати. Кінцевим результатом роботи освітніх закладів має стати людина з почуттям національної і власної гідності, з потребою пізнавати світ, себе, мати сенс власного життя, людина з високим інтелектом і широким світоглядом, умінням реалізувати себе у подальшому житті. Духовність та інтелект — основні складові в формуванні особистості, яка може претендувати за звання національної еліти.

Сповідування національних, гуманістичних цінностей перестає бути соціальною нормою, моральною вимогою, а є необхідністю і головною умовою виживання, розвитку людини. Дедалі більш відчутною стає важливість не лише нових знань, ідей. Необхідно мати принципово нові змістовні, інформаційно-комунікативні, дидактичні, психологічні, соціальні технології. Замість авторитарної, маніпуляційної парадигми важливо наскрізь утверджувати в педагогіці гуманістичну парадигму. Тоді уможливиться реалізація головного завдання Національної доктрини розвитку освіти ― гуманізації освіти. Прагнення до цього не є стихійним процесом чи лише громадянською ініціативою, оскільки важливою тут є і роль держави. Адже держава, ― писав Гегель, ― не тільки закріплює суспільство правовими відносинами, але й сприяє єдності у звичаях, освіті, світогляді, мисленні і дії [1;С.69]. Правильно вибудована і добре підтримана суспільством освіта стає головним чинником громадянського процесу.

Національний характер освіти, принцип гуманізму і демократії змушують українську педагогіку формувати повагу до іншої людини як до самої себе, що важливо у відносинах між людьми, етносами, державами, культурами; толерувати взаємозв'язок і взаємообмін між суб'єктами навчально-виховного процесу, етнічними культурами і загальнолюдськими цінностями; утверджувати розуміння необхідності соціального партнерства національної і загальнолюдської культури. Слід виходити з того, що лише завдяки інтелектуальному і моральному розвитку людина отримує здатність виконувати обов'язки по відношенню до інших. Чим вужчі й обмеженіші здатності для виконання обов'язків, тим вужчою стає на індивідуально-суспільному рівні система відносин, які формують громадянське суспільство, особливості його економічного, етичного, релігійного, державного, культурного, етнонаціонального характеру.

Гуманна педагогіка ― це природознавча педагогіка, направлена на життєтворчий, культуротворчий духовний розвиток людини, на якісне зростання людського потенціалу в суспільстві, сприяє його етизації та інтелектуалізації.

Проблемою освіти в Україні залишається впровадження філософії трьохвимірної єдності природи, суспільства і людини, коли забезпечується цілісність соціального, проривного, культурного буття і особистості. Такий підхід означає, що зміст освіти дедалі більше має піддаватися не лише міждисциплінарному, багатоаспектному аналізу, а й впливу екологічних, інформаційних, соціальних, психологічних, культурних, антропологічних чинників. З одного боку освіта не може ігнорувати інформацію, знання, ідеї, цінності у цих сферах, а з іншого ― слід позбавитись надмірності фактології, інформаційних інтервенцій, що перевантажують учасників освітнього процесу.

Високотехнологічне освітнє середовище має формуватися на екоантропоцентристському підході, коли людиною враховується якісний стан природних і рукотворних ресурсів, інформаційна культура, ціннісні орієнтири, взаємовідносини з іншими людьми, соціальною дійсністю, культурно-освітнім середовищем [2;С.114]. Природа, культура, соціум, психоантропологічне оточення ― це є ті сфери, які обумовлюють необхідність взаємодії людини.

Для гармонізації стосунків особистості з природою, соціумом необхідно опиратися на логіку і почуття, раціональне і ірраціональне, етику і право, віру і культуру, теорію і практичні уміння. Соціально і психологічно є виправданим підхід щодо формування педагогічної культури особистості, коли екологія пов'язується із здоров'ям (фізичним, духовним, моральним) людини. У такій міжпредметній освітній сфері ефективніше відбуватиметься гуманізація змісту освіти.

Стратегія гуманізації, гуманітаризації освіти логічно стверджує прийнятність такого підходу в її основі. Адже він сприяє цілісності освітнього процесу, який об'єднує мотиваційні інтереси і запити особистості, природо-соціосередовище, процесуальні та інституційні чинники.

Проте ефективне й оптимальне працююче освітнє середовище можна створити за умов, коли на методологічному й практичному рівнях діють принципи керованості, реалістичності, відкритості, культуро- і природовідповідності.

Стосовно принципу культуровідповідності, то впродовж останніх років йому приділяється чимало уваги, враховуючи його значущість для розвитку національної освіти. Орієнтація на загальнолюдські цінності, національно-культурні досягнення й ідеї стала найголовнішим пріоритетом гуманітарної підготовки, сутністю реформування навчально-виховного процесу. На цій основі відбувається усвідомлення необхідних для нації, держави цінностей у духовній, економічній, інформаційній, екологічній сферах. Проте на його формування впливає не тільки впровадження в зміст освіти сумісних, культурних, національно-історичних цінностей. Для високоякісного освітнього середовища важливо і те, в який спосіб, наскільки ефективно відбувається реалізація цього принципу. Культурно-освітнє середовище вимагає розширення критеріїв і вимог до принципу культуровідповідності. Вони мають психологічний, педагогічний, естетичний, морально-етичний, економічний, технологічний характер. Адже пізнавально-виховний процес ставатиме більш ефективний і продуктивний, коли враховуватиме: наскільки базові гуманістичні цінності, знання, методи відповідають індивідуальним можливостям і потребам особистості; чи формуються естетичні смаки, культура, уподобання, естетизується освітнє середовище; чи продукується, демонстративно підтверджується бережливе ставлення до природи, ресурсів; чи враховується повага до культурних, історичних надбань тощо.

Принципи гуманізму, демократії, культуровідповідності, народності, полікультурності не можуть бути зігноровані, а мають бути зорієнтовані на позитивну мотивацію соціальної дії особистості. Випускник вищої школи має бути повноправним, відповідальним і активним учасником вирішення соціально-економічних, морально-етичних, культурно-освітніх, екологічних та інших проблем. З метою виховного впливу , професорсько-викладацький склад з різних галузей науки, що вивчаються у ВНЗ, повинен зробити все, аби показати пріоритетні здобутки представників вітчизняної науки, культури, освіти, мистецтва. З метою поширення кращих здобутків національної культури та духовної спадщини бажано проводити фестивалі та конкурси, відроджувати національні та етнічні свята та обряди, популяризувати притаманні українському народу духовні й моральні цінності. Отже, завдання освіти ― допомогти виробляти адекватні суспільні, державні, індивідуальні реакції на світ в умовах національного розвитку і глобалізму, економічної свободи і ринкової економіки.

Література

  1. Гегель Г. Учение о праве, долге и религии. — Работы разных лет. В двух томах. Т.2. — М.: Мысль, 1973. — 527 с.

  2. ФіліпчукГ. Пріоритет екоантропоцентризму в освітній політиці// Українознавство. Число 1, 2005. — С.111 – 115.

Loading...

 
 

Цікаве