WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Поняття особистості у контексті християнської антропології - Реферат

Поняття особистості у контексті християнської антропології - Реферат

Становлення і розвиток особистості, за християнським вченням про людину, полягає не в самореалізації, саморозвитку, самоствердженні людини, тобто не у виключенні іншого, не у протиставленні себе тому, що не є "я", а, навпаки, у відмові володіти природою для себе: особистість існує завжди у напрямку до іншого, до свого ближнього – до того, хто тебе потребує.

Справжній розвиток особистості – в її устремлінні до богоспілкування, до богоуподібнення, до обоження – можливий лише в Церкві – тілі Христовому. У Церкві відбувається істинне єднання особистостей, повна свобода від індивідуальних відмінностей – еллінства та іудейства, рабства та панування, чоловічої статі і жіночої й подібне. Кожна особистість може бути цілковитою особистістю лише тією мірою, вважає В.М.Лосський, якою вона не має нічого того, чим вона хотіла б володіти тільки для себе, тобто коли вона має спільну з іншими природу. Саме у цьому виявляється відмінність між лицями і природою; в противному випадку перед нами будуть просто індивіди, що мають спільну природу [13].

4. Розкриття поняття "розвиток особистості" у православному вченні

Розуміння особистості як образу Божого на перший погляд подібне до ідеї самоактуалізації, розробленої К.Гольдштейном і покладеної в основу гуманістичної психології [14]. Згідно з Гольдштейном, самоактуалізація є тенденція індивіда актуалізувати у найбільшому можливому ступені свої індивідуальні здібності. Проте сам вираз "образ Божий" вказує, що смисл і межа існування людини знаходяться в Богові, тобто не в людині, а поза нею, і тому критика В.Франклом концепції самоактуалізації багато в чому співзвучна концепції християнської антропології: "...Реальна ціль людського існування не може бути досягнута шляхом так званої самоактуалізації... Самоактуалізація взагалі не може бути ціллю по тій простій причині, що чим більше людина буде прагнути до неї, тим більше вона буде помилятися. Адже тільки тією мірою, якою вона буде присвячувати себе цілі свого життя, вона й буде себе актуалізувати. Інакше кажучи, самоактуалізація не може бути досягнута, якщо це стає самоціллю, але може бути лише супутнім елементом самотрансценденції" [15].

За християнським вченням, тільки віднайшовши живий зв'язок з Богом, людська особистість здатна віднайти свою повноту; поза Богом природа людини викривляється. Не виходячи за межі наявного природного існування, перебуваючи у природній самоізольованості, людина не перестає відчувати свою неповноту, недостатність, онтологічну залежність. І тільки докладаючи зусиль для подолання обмеженості людського єства (трансцендіювання), роблячись співучасницею буття за межами самої себе, людина виявляє своє особистісне начало. Саме в устремлінні до сутнісної первоприродної цільності усіх душевних сил людини, втраченій внаслідок гріхопадіння, полягає духовний розвиток особистості. Він означає для християнина наближення до ідеального зразка людини, даного у своїй Особі Ісусом Христом – Новим Небесним Адамом

5. Православне розуміння свободи особистості людини

Православне розуміння свободи особистості людини принципово відрізняється від розуміння ліберально-демократичного, гуманістичного. Православне християнство розуміє свободу не як душевно-тілесний, а як духовно-моральний стан людини. "Свобода, за своєю сутністю, – писав І.О.Ільїн, – є саме духовною свободою, тобто свободою духу, а не тіла і не душі. Це необхідно один раз й назавжди глибоко продумати і відчути для того, щоб надалі не помилятися самому й не піддаватися на чужі спокуси" [16]. Свобода людської особистості – це здатність людини до духовного та морального вдосконалення. Духовний розвиток особистості і є розвиток її свободи. Стати свободним – значить звільнитися від гріховних помислів і пристрастей. Дотримання заповідей веде людину до обретіння духовних, божественних, вічних, абсолютних цінностей – Істини, Блага і Краси.

Господь говорив: і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить (Ін. 8, 32). "Потрібно турбуватися не стільки про свободу, – писав протоієрей Георгій Флоровський, – скільки про істину: тільки істина дає свободу" [17].

Свобода особистості у християнстві – це вибір не я так хочу, а нехай буде воля Твоя (Мф. 6, 10). Це є відмова від свавілля, виявлена у добровільному несенні свого хреста. Усвідомлення свого життя як несіння хреста, розуміння і прийняття свого хреста й означає духовне становлення особистості людини. Для християнина хрест – духовне зцілення від гріха, засіб спасіння. Людина, що несе свій хрест, усвідомлюючи своє життя як служіння, стає свободною в істинному значенні цього слова, робиться відкритою для свого духовного розвитку, для розкриття у собі образу Божого, для особистісного становлення. І навпаки, відмова від свого хреста веде людину до найбільшої трагедії її життя.

Висновки

В гуманістичному світосприйнятті поняття особистості, духовного розвитку, свободи, хреста, по своїй суті, мають викривлений характер: духовний розвиток підмінюється в гуманізмі розвитком душевних сил, особистість – індивідуальністю, свобода розглядається з позиції вибору поведінки індивіда в емпіричному світі, несіння хреста, у кращому разі, уявляється як художній збиральний образ складних життєвих обставин. Цілісне осмислення цих основоположних для педагогіки і психології понять містить у собі православне вчення про особистість.

Для сучасної науки нагальною стає необхідність перегляду горизонтальної гуманістичної антропології, яка утинає, приземлює поняття особистості, та звернення до християнського погляду на людину, який ставить індивідуальну людську долю у виключне положення по відношенню не тільки до тварної природи, але й до суспільства, держави, історії і навіть цивілізації. Використання духовно-релігійних знань про людину сприятиме відновленню цілісної картини світу. Для психолого-педагогічної науки це означає вибір правильної (оптимальної) позиції для впливу на формування повноцінного світогляду.

Християнська антропологія як онтологічне, теоретичне й методологічне підґрунтя дає нову перспективу як для теорії, так і для практики психолого-педагогічної науки. Даючи адекватне відображення всієї складності людської особистості, християнська антропологія здатна подолати зведення людини лише до біологічного або психічного існування і повернути у психолого-педагогічну науку цілісне й повне розуміння особистості.

Література

  1. Буфеев Сергей. Православное понимание личности // Развитие личности. – М., 2004. №2. С. 102.

  2. Лосев А.Ф. Естетика возрождения. – М., 1978. С. 109.

  3. Иустин (Попович), преподобный. На Богочеловеческом пути. – СПб., 1999. С. 146 – 147.

  4. Лосский В.Н. По образу и подобию. – М., 1995. С. 111 – 114.

  5. Бердяев Н.А. О назначении человека. – М.: Изд-во "Республика", 1993. С. 62 – 63.

  6. Лосский В.Н. Очерк мистического богословия Восточной Церкви. Догматическое богословие. – М., 1991. С. 214.

  7. Лосский В.Н. По образу и подобию. – М., 1995. С. 102 – 103.

  8. Григорий Нисский (Святой). Об устроении человека. – Спб: Axioma, 2000. С. 42.

  9. Платон (Игумнов), архимандрит. Православное нравственное богословие. – Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1994. С. 17.

  10. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., 1977. С. 173 – 182.

  11. Новиков Д.В. Основы христианской антропологии. М., 2003. С. 54.

  12. Максим Исповедник, преподобный // Творения. Кн. 1. М., 1993. С. 124.

  13. Лосский В.Н. По образу и подобию. М., 1995. С. 102.

  14. Новиков Д.В. Основы христианской антропологии. М., 2003. С. 56.

  15. Франкл В. Доктор и душа. М., 1997. С. 383.

  16. Ильин И.А. Путь духовного обновления // Собр. соч.: В 10 т. М., 1993. Т. 1. С. 97.

  17. Флоровский Георгий, протоиерей. Пути русского богословия. Вильнюс, 1991. С. 507.

Loading...

 
 

Цікаве