WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Поняття особистості у контексті християнської антропології - Реферат

Поняття особистості у контексті християнської антропології - Реферат

Догмат про образ і подобу Божу в людині становить підґрунтя християнської антропології. Це головне поняття вбирає в себе всю складну природу людини і стає передумовою для її розуміння. Людина є "іконою" Божества, у цьому розкриття її сутності. Християнські богослови намагались розкрити таємницю людської особистості за допомогою таємниці Пресвятої Трійці. Так, в Трійці кожна Частина (Іпостась) містить Божественну природу в усій її повноті, але жодна Іпостась природою не "володіє", не розриває її, щоб нею заволодіти. Саме тому, що Іпостасі поділяють природу без обмежень, вона залишається нерозділеною. І ця нерозділена природа надає кожній Частині її глибину, підтверджує її цілковиту неповторність [6]. Так і людська особистість в її істинному значенні, зазначає В.М. Лосський, "не обмежена своєю індивідуальною природою; вона не є тільки частиною цілого – кожна людина потенційно містить у собі ціле, іпостассю якого вона є; кожен уявляє з себе єдиний і неповторний аспект загальної для всіх природи" [7].

Здатність бути особистістю є сутнісною для людини: особистість і природа становлять в людині певну єдність, яка вирізняє її серед інших створінь. Однак при цьому сама особистість лише до природи людини не зводиться, що робить її практично недоступною для раціонального (емпіричного) наукового дослідження. На думку святого Григорія Нісського, тією мірою, якою образ Божий в людині є досконалим, він тим самим є й непізнаваним, адже, відображаючи повноту Первообразу, він має відображати також його непізнаваність [8]. Особистість як закарбований в людині образ Божий недоступна всеохоплюючому і вичерпному пізнанню. Особистість не може бути об'єктом наукового вивчення у тій повноті й обсязі, що й предмети зовнішнього світу. Вона завжди залишається незбагненною у своїй кінцевій глибинній сутності. У своєму недосяжно-утаємненому житті та виявленні особистість завжди є оригінальною, своєрідною, неповторною, а тому єдиною в усьому світі духовною структурою, що не зводиться до жодної реальності буття [9].

2. Філогенез особистості з точки зору християнської антропології

Потрібно також відповісти на питання про те, чи характеризує поняття особистості людину лише на певному етапі її історико-еволюційного розвитку. Православному богослов'ю не властиве розуміння особистості як продукту філогенезу. Оскільки еволюціонізм є несумісним з православним вченням про походження людини, то для християнина немає сенсу говорити про філогенез не лише особистісних, але й будь-яких індивідуальних (природних) властивостей і якостей людини. Православне розуміння світу скоріш протилежне ідеї еволюції, адже виходить з фундаментальної онтологічної точки – первородного гріха. Еволюціонізм уявляє всю світову історію як процес безперервного розвитку, на певному етапі якого з'являється і далі вдосконалюється людська особистість. За православним святоотцівським вченням, навпаки, людину було первісно поміщено на вершину її богоданого достоїнства, однак, піддавшись спокусі самостійного, еволюційного розвитку, намагаючись стати ще вище, вона впала і відтоді не злітає вгору, а скочується вниз. Православному світосприйняттю властиве уявлення про світ, який розпадається і руйнується, уявлення про особистість людини, яка знаходиться у безперервному регресі, деградує в історії людства. Проте поряд з процесами руйнації існує промисел спасіння: премудрим промислом Господь відтворює те, що було зруйновано людським гріхом. Богословське бачення світу у складній перспективі смерті, розпаду, тління – з одного боку, і спасіння, відродження, оновлення – з іншого, не може бути узгоджене з теорією еволюції. Будь-яка спроба примирити Біблію та еволюцію є умисне викривлення смислу.

Те, що християнська свідомість є антиеволюціоністичною – не еволюціоністичною, а креаціоністичною, безпосередньо стосується теми особистості. "Розвиток" і "творіння" радше антоніми, ніж синоніми: розвиток передбачає самостворення і самовдосконалення, тоді як під творінням розуміється дійове та самовладне виведення Творцем з небуття. Модель розвитку, навіть якщо її розглядати як процес творіння, передбачає опосередковану дію Творця-Деміурга, особистісність Якого аж ніяк не передбачається, тоді як християнська модель творіння передбачає дію безпосередню і вольову, що стверджує особового Творця, адже воля є належністю особистості, і творчості не може бути без особистості. Припущення про еволюційне, біолого-історичне становлення особистості людини неминуче виводить нас за межі християнської етики і аксіології, змушує визнати їх умовний і відносний характер.

3. Онтогенез особистості з точки зору християнської антропології

На черзі постає питання, чи є особистість, з позицій православного богослов'я, продуктом соціалізації індивіда. Онтогенез особистості не заперечується у святоотцівському богослов'ї, але має зворотну перспективу, на відміну від психологічної науки. В психології індивід є передумовою становлення особистості: про маленьку дитину можна говорити як про індивід, але не можна серйозно говорити як про особистість, особистість являє собою продукт певної стадії онтогенезу [10]. Для православного богослов'я, навпаки, "саме особисте начало є причиною існування індивіда, з'єднує роз'єднані якості, робить індивіда самототожнім" [11].

Особистістю – образом Божим – людина є, за християнським вченням, з моменту свого зачаття, адже саме з цього моменту Господь дає людині душу, яка разом з тілом безперервно розвивається і вдосконалюється. Точніше кажучи, образ Божий стосується поняття сутності, тобто неушкодженої природи людини, в той час як особистість людини характеризує розвиток, розкриття образу, тобто її уподібнення Богові. Розкрити поняття "розвиток особистості" у світлі християнської антропологічної концепції допомагають відмінності у поняттях образа і подоби Божої. Відмічаючи різницю між образом і подобою, преподобний Максим Сповідник пише, що "за образом Божим є будь-яка істота розумна, а за подобою одні лише добрі й мудрі" [12]. Образ Божий людині дається, а подоба задається, її належить здобути, відповідно до заповіді Христа: Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний (Мт. 5:48). Звідси кінцева мета земного життя людини, згідно з вчителями Церкви – свв. Макарієм Великим, Афанасієм Великим та іншими, – досягти ідеалу Богоподібності (обоження, святості). За твердженням святителя Іустина Поповича, образ Божий в людині – це реальна схожість образу з Первообразом, а подоба – це мета людського життя, здійснюючи яку людина повинна в усьому наслідувати Богові як своєму Первообразу.

Кожна людина несе у своїй особистості образ і подобу Божу. Образ Божий людині дається як щось природжене її духовній сутності: це загальне надбання й характерна ознака всіх людей, що становить онтологічну основу буття людської особистості, її життя і творчості. Образ Божий полягає у єстві душі (вона є нематеріальною, духовною), він відображається у її вищих якостях: внутрішній свободі вибору, здібності розуму та мовному обдаруванні, здатності до чистої безкорисливої любові, творчості, безсмерті, владі і подібне. Людина мислиться як образ, віддзеркалення усіх позитивних властивостей Бога, окрім божественності (несотворенності, нескінченності, незмінності). Бути образом Божим – значить бути істотою особистісною, тобто свободною і відповідальною.

Подобу Божу людина має в потенції, в можливості; в людській душі її становитимуть Богоподібні якості, чесноти – такі як любов, милосердя, упокорення, миролюбство, терпіння та інші, – яких набуває душа в процесі пізнання й щирої відданості істині, належно при цьому використовуючи розум та свободу. Іншими словами, Божа подоба проявляється у тому, наскільки людина є духовно розвиненою, наскільки в ній видно Бога, наскільки вона стоїть перед Богом; подоба Божа залежить від волевиявлення та діяльності самої людини. Святі отці (майже одностайно) стверджують, що образ Божий – це невід'ємний дар, який залишається з людиною незалежно від її волі, тоді як подоба – це активна здатність людини до духовного сходження.

Християнське розуміння розвитку особистості як перетворення образу Божого в подобу Божу, у слідуванні людиною Христовим заповідям, звісно, не виключає соціального аспекту особистісного розвитку, а, навпаки, підносить його до якісно вищого рівня. Людина як особистість є творіння соборне – церковне. Слід наголосити, що поняття соборності значно глибше й ширше сфери соціалізації індивіда, в якій розглядається особистість в гуманістичній парадигмі.


 
 

Цікаве

Загрузка...