WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Народні ігри та забави у формуванні фізичного гарту - Реферат

Народні ігри та забави у формуванні фізичного гарту - Реферат

Про педагогічну їх доцільність у журналі "Учительське слово" за 1922 рік відзначалось, що гаївки "розвивають силу тіла, ублагороджують дух і ум, виробляють почуття краси та заправляють молодече покоління до товариського життя".

Особлива роль у практичному використанні ігор-гаївок, а також народних рухливих ігор і забав з музично-пісенним супроводом належить прикарпатським педагогам минулого. Зокрема, О. Суховерська (1922) наголошувала на тому, що дітям молодшого шкільного віку особливо "припадають до вподоби ті забави й ігри, які побіч виконання рухів дають їм ще змогу багато співати і лепетати" [15]. Заслуговую на увагу рекомендації В.Вер-ховинця щодо широкого використання народних ігор і забав у фізичному вихованні дітей. Народні рухливі ігри і забави дають дітям гімнастику, але не таку, яка розладнує їм нерви, а заспокоює, приносить все нові враження й непомітно, без відома дітей, розвиває в них силу фізичну, але й єднає в собі виховання тіла, духу й розуму" [16].

Отже, народні ігри та забави є цінним педагогічним засобом. Завдяки тому, що в їхньому змісті переплетені "воєдино високохудожні слова народної пісні, примовки, потішки з відповідними театралізованими сюжетами та імітаційними рухами...", вони здатні створити відпоповідні умови для соціалізації особистості.

П. Терлецький стверджував, що розкритий за допомогою поетичного слова та імітаційних тухів світ, який "у змісті гри постає в іпостасях звірят, квітів, рослин, явищ природи, створює неповторний художній синтез світовідчувань і світосприймань, де все переплітається, взаємозв'язується, творить чарівний калейдоскоп, в якому діти вчаться "пізнавати свій народ себе серед народу" [17].

Положення про неабиякі розвивальні можливості народної гри як своєрідної рухово-музичної композиції потверджують результати сучасних психолого-педагогічних досліджень. Зокрема, встановлено позитивний зв'язок між емоційною насиченістю "фону" гри й виконанням фізичних вправ у музично-пісенному супроводі та швидкістю й глибиною формування рухових навичок. В основі цієї особливості лежать нейрофізіологічні механізми образної й моторної пам'яті дитини. Отже, її активізація спроможна значно інтенсифікувати навчально-виховний процес, забезпечити його належну мотиваційну основу. Між рухом, словом, мімікою, жестом, пантомімікою, тобто системою зовнішньоекспресивнх засобів, пізнавальною та емоційно-вольовою сферами особистості, за дослідженнями А. Запорожця, Є. Вільчковського, Г. Кислюк, М. Чис-тякової та ін., існує тісний взаємозв'язок. Його широко використовують у системі психокорекційної роботи з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку (у комплексі психогімнастичних вправ), а також з метою духовного вдосконалення особистості дитини.

Істотним моментом народної гри є також її мовний бік — словесно-речитативний супровід (примовки, заклички тощо). Слово, на думку вчених, допомагає дитині краще усвідомити зміст виконуваної діяльності, оточуючого світу й самої себе, воно опосередковує рухові дії, спричинює перехід від "механічного копіювання до наслідування усвідомленого" [18], "відіграє вирішальну роль у формуванні складних рухових навичок" [18].

Вважаємо, що саме в рухливих народних іграх приховані великі можливості до самопізнання власних фізичних якостей, фізичного самовдосконалення.

У центрі теоретичної й практичної діяльності /. Боберського, О. Суховер-ської, В. Верховинця, С. Шацького лежить вивчення проблеми формування індивідуальних здібностей дітей. Виступаючи на III з'їзді працівників дошкільних закладів Полтавщини в 1921 р., В, Верховинець говорив: "Гра є найбільша хвилина, котрої потрібно дитині для всебічного виховання її молоденького тіла, розуму та індивідуальних здібностей" [1].

Тут вона має можливість розвивати свою особистість, зберігати індивідуальність. Створення дитиною ігрової ситуації та участь у ній впливає на її розум, спонукає до самовдосконалення на основі індивідуальних здібностей.

У народній педагогіці з поняттям "гра" поширене й поняття "забава". Традиційно воно вживається у двох значеннях: заняття з метою розважитись, повеселитись; гра. Як бачимо, у першому випадку забава — це одна із форм активного відпочинку, у другому — засіб фізичного виховання [8].

Ми розглядаємо забаву як різновид народної рухливої гри з пісенно-речитативним супроводом, що не вимагає великих м'язевих зусиль (з елементами імітаційних рухів, загальнорозвивальних вправ, танців тощо), здатної забезпечити активний відпочинок, відновити працездатність школярів у режимі навчального дня.

Вивчення та аналіз наукової історико-етнографічної та психолого-педа-гогічної літератури дозволили сформулювати визначення поняття "народна гра".

Народна гра — це освітньо-оздоровчий засіб соціалізації особистості, здатний інтенсифікувати навчально-виховний процес, забезпечити мотиваційну основу для формування в діалектичному взаємозв'язку фізичних, духовних якостей та особистісну самореалізацію.

На основі аналізу історико-педагогічної літератури можна зробити висновок про те, що в народних іграх приховані великі потенційні освітні та оздоровчо-виховні можливості.

Отже, вважаємо доцільним ширше використовувати в навчально-виховному процесі сучасної школи народні ігри та забави, що є вагомим засобом розвитку духовних і фізичних сил, самопізнання та відпочинку, формування гарту в єдності його фізичної та духовної сторін.

Література:

  1. Верховинець В. Весняночка. — К.:Музична школа, 1989. — С. 4.

  2. Боберський І. Забави і ігри рухові.— Львів, 1904. — С. 31.

  3. Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994. — Т. 1. — С. 189.

  4. Жарський Є. Фізичне виховання. —Львів, 1937. — С. 32.

  5. Тонский Ю. Физическое воспитание как необходимое условие здорового мышленияи знергии духа. — Львів, 1904. — С. 36.

  6. Франко П. Фізичне виховання в українських середніх школах // Наша школа.— 1924. — № 3. — С. 176—187.

  7. Сокільські вісті. — Львів, 1935. — № 4. —С. 9.

  8. Словник української мови: В 11 т. — К.: Наукова думка, 1972. — Т. 3. — С. 13.

  9. Українська загальна енциклопедія. — К.,1969. — Т. 3. — С. 250, 150.

  10. Билеев Л. В., Коротков И. М. Подвижные игры. — М: Физкультура и спорт, 1982.—С. 4.

  11. Єфімов Н. Г. Методика проведення рухливих ігор. — К.: Радянська школа, 1969. —102 с.

  12. Фомин Н. А., Фомин В. П. Возрастные основы физического воспита-

  13. ния. — М.:Физкультура и спорт, 1972. — 174 с.

  14. Ковальчук О. Козацька педагогіка //Освіта. — 1991. — 16 червня.

  15. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. — К.: Обереги, 1994. — Т. 1. — 392 с.

  16. Суховерська О. Рухові забави й гри з мелодіями і приспівками. — Л., 1924. —111 с.

  17. Верховинець В. Весняночка. — К.: Музична школа, 1989. — С. 8.

  18. Терлецький Г. Українське дошкілля. — К.: Музична Україна, 1998. — С. 130.

  19. Чистякова А. Психогимнастика.— М.: Просвещение, 1990. — С. 48.

Loading...

 
 

Цікаве