WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Усний лiтературний журнал "я знаю силу слова" - Реферат

Усний лiтературний журнал "я знаю силу слова" - Реферат

Домашнiй свiт i побут були пронизанi постiйним iнтересом до мистецтва. °ї мама, Марiя Олександiвна, була вiдомою пiанiсткою, грою якої захоплювався сам Рубiнштейн. Батько був засновником Музея образотворчих мистецтв /сьогоднi музей Пушкiна/. I зовсiм не дивно, що Марина росла ерудованою й освiченою дитиною.

Ведучий. З дитинства вона жила духом Пушкiна. В юностi вiдкрила для себе Гете й нiмецьких романтикiв, дуже любила та прекрасно знала Державiна, Некрасова, Аксанова. Дуже рано вiдчула в собi так званий "таємний жар" i назвала його "любов'ю". "Пушкiн заразив мене любов'ю. Словом — любов", — писала вона згодом. Усе життя горiв у душi Цветаєвої непогасний вогонь любовi до дорогих "тiней минулого", до святого "ремесла поетiв", до природи, людей, що просто живуть у свiтi, друзiв i подруг.

Ведучий. Як поет i особистiсть вона розвивалася стрiмко, і уже через рiк-два якi пройшли пiсля перших наївно-юнацьких вiршiв, була iншою. За цi роки перепробувала рiзнi "маски", голоси й теми; встигла побувати в образi грiшницi, куртизанки й циганки — й усi цi "примiрки" залашили в її творчостi прекраснi й насиченi вiршi. (Романс М. Таривердiєва "У зеркала" на вiршi М. Цветаєвої).

Ведучий. Через усе життя, через усi скитання, бiди й нещастя вона пронесла любов до своєї батькiвщини, до рiдного слова, рiдної iсторiї. У одному iз її вiршiв мова йде про братiв Тучкових, учасникiв Бородинської битви, двоє iз яких загинули в бою.

(Романс на вiршi М.Цветаєвої "Генерали дванадцятого року").

Ведучий. Цей вiрш присвячено чоловiковi Марини — Сергiю Яковичу Ефрону. Замiж Марина Цветаєва вийшла у сiчнi 1912 року. Сiмейне життя, в яке вони ввiйшлди дуже юними /Маринi виповнилося —19, Сергiю — на рiк менше/, спочатку було безхмарним. Та недовго. I першi 5-6 рокiв, у порiвняннi з усiма наступними, були по-справжньому щасливими. Спiлкування з Ефроном надихало її на творчiсть. Вона багато писала. Якщо сказати, що Марина кохала чолвiка, значить нiчого не сказати: вона його обожнювала.

Читець.

Писала я на аспидной доске,

И на листочках вееров поблеклых,

И на речном, и на морском песке,

Коньками по льду и кольцом на стеклах. —

И на столах, которым сотни зим...

И, наконец, - чтоб было всем известно!

Что ты любим, любим! Любим! Любим!

Расписывалась — радугой небесной.

Ведучий. Десь на початку сiмейного життя вона сказала: "Тiльки при ньому можу жити так, як живу: абсолютно вiльно". Вiн був тим єдиним, хто її зрозумiв i, зрозумiвши, покохав. Сергiя не налякала її складнiсть, протилежнiсть, особливiсть, несхожiсть на усiх iнших. А взагалi у неї в життi бул багато захоплень, та якось Марина Iванiвна сказал: "... всю жизнь напролет пролюбила не тех..." Довiрливiсть i неспроможнiсть своєчасно зрозумiти людину – ось причини частих i гiрких розчарувань.

(Романс А.Петрова "Под лаской плюшевого пледа" на вiршi М.Цветаєвої).

Ведучий. А чи пам'ятаєте ви один iз найвiдомiших i найпопулярнiших вiршiв поетеси, так звану пiсню до коханого?

Романс на слова М.Цветаєвої "Вчера еще в глаза глядела".

Ведучий. Навряд чи знайдеться людина, яка б не знала цих чудових рядкiв:

Мне нравится, что Вы больны не мной,

Мне нравится, что я больна не Вамы,

Что никогда тяжелый шар земной

Не поплывет под нашими ногами.

Хiба не свiжо i зовсiм по- сучасному звучать цi рядки, а написанi вони були в 1915 роцi. Їх адресатом був майбутнiй чоловiк сестри — М.Мiнц.

Звучить романс М.Таривердiєва "Мне нравится" на вiршi М.Цветаєвої.

Ведучий. До революцiї, що сколихнула увесь свiт, Цветаєва випустила три книги. Серед багатогаммового рiзноголосся лiтературних шкiл i напрямкiв вона зумiла зберегти свiй власний голос. А мiж тим настав канун революцiї. Йшла вiйна i їй не видно було нi кiнця, нi краю. Свiт корчився у безчисленних стражданнях, ганьбi, приниженнях. Жалiсть, туга, бiль переповняли серце поетеси:

Бессонница меня толкнула в путь.

— О, как же ты прекрасен, тусклый Кремль мой! —

Сегодня ночью я целую в грудь —

Всю круглую волнующую землю!..

Ведучий. Трагiчно i гiрко звучать вiршi, створенi пiд враженнями вiйни. Голос поетеси звучить у захист страдждаючолї людини. Горе народу — ось що пронизало її душу.

Читець.

Простите меня, мои горы!

Простите меня, мои реки!

Простите меня, мои нивы!

Простите меня мои травы!

Мать крест надевала солдату,

Мать с сыном прощалась навеки...

"Простите меня, мои реки!"

"Простите меня, мои горы!"

Ведучий. У роки революцiї Цветаєва вдивлялася у нове, у те, що вiдкривалося без ворожостi й роздратування. Усiм високим духом своєї душi вона була на боцi голодних.

Ведучий. З 1917 року для Марини Цветаєвої настає пора випробувань. Вона мрiяла про виключно особисте, чесне життя й хотiла жити ним, та час неутриманно втручувався в це життя, а вона i не пiдозрювала, що iсторiя диктувала "сюжети" її почуттям, її творчостi. Iснує думка, що полiтика була для поетеси чужою i вона була для неї зовсiм байдужоою.

Це справдi майже так... Та тiльки майже... Звичайно Цветаєва не займалася полiтикою, та як незвичайна особистiсть, вона вiдчувала трагiзм революцiйних подiй, не приймаючи жорстокостi, насилля та вбивств. Особливо, коли це стосувалася кола людей, з якими вона спiлкувалася, тих, хто був для неї близьким, кого вона любила, ким дорожила.

Ведучий. У листопадi 1917 року її чоловiк Сергiй поїхав на Дон, де формувалися частини Бiлої армiї. Безумовно, Сергiй був людиною обдарованою: в чомусь — слабкою, та в чомусь, як силi духу – дуже сильною. Служачи в рядах Бiлої армiї вiн свято вiрив, що врятує Росiю. Майже три роки жила Марина в голоднiй червонiй Москвi, немаючи жодної вiсточки про чоловiка. На її долю випали не тiльки нестатки, але й злиденнiсть. На руках зостались двi дочки: Арiадна — старша й Iрина — трьох рокiв. Прогодуватися було дуже важко: та вона не здавалася. Марина їздила селами, мiняла речi на сало й муку, стояла в черзi за пайковими оселедцями, тягала сани з гнилою картоплею. Однак митарства селами завжди закiнчувалися не так, як би хотiлося. Вона була зовсiм невмiлою в побутi.

Ведучий. Восени, 1919 року Марина, за порадою друзiв, вiддала своїх дiвчат до пiдмосковного приюту, щоб врятувати їх вiд холоду й голоду.Та незабаром була змушена забрати звiдти Алю, яка важко захворiла. У лютому 20-го втратила маленьку Iринку, що померла вiд холоду та туги за рiдними.

Читець.

Две руки, легко опущенные

На младенческую головку!

Были — по одной на каждую —

Две головки мне дарованы.

Но обеими — зажатыми —

Яростными — как могла!

Старшую у тьмы выхватывая -

Младшей не уберегла.

Две руки — ласкать — разглаживать

Нежные головки пышные.

Две руки — и вот одна из них

За ночь оказалась лишняя.

Светлая — на шейке тоненькой —

Одуванчик на стебле!

Мной еще совсем не понято,

Что дитя мое в земле.

Ведучий. Її вiршi й поеми мiж iншим читати не можна. Поезiя Марини Цветаєвої потребує зустрiчної роботи, зустрiчної думки. Її вiршi впiзнаються завдяки особливому, неповторному ритмові та iнтонацiї. Поетеса безоглядно ламала iнерцiю старих, звичних для слуха ритмiв. "Я не вiрю вiршам, якi ллються.

Loading...

 
 

Цікаве