WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Покращення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти в Україні на основі досвіду зарубіжних країн - Реферат

Покращення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти в Україні на основі досвіду зарубіжних країн - Реферат

Другий рівень конкуренції полягає в тому, що заклади в основному будуть покладатися на дохід від плати за навчання, отримуючи при цьому ще державну підтримку по капітальним видаткам, можливо деяке базове фінансування і, що найважливіше – фінансування науково-дослідної роботи і аспірантури.

Проте заклади вищої освіти можуть встановлювати свої власні розміри плати за навчання. Плата може бути і вища за розмір ваучера – деякі студенти можуть зберігати кошти для задоволення своїх особистих потреб, а інші витрачають свої власні кошти на більш дорогі курси. Більше того, для залучення студентських ваучерів заклади можуть відкривати курси, в яких є потреба для студентів і, закривати непотрібні студентські спеціальності. За умови , що студентські потреби відповідатимуть потребам ринку робочої сили, то це буде ефективний механізм збільшення зовнішньої ефективності вищої освіти.

Одним з важливих непрямих механізмів в державному фінансуванні вищої освіти виступає система податкових пільг, а також пільгових кредитів та страхування [7].

Виділяють два підходи до ролі вищих навчальних закладів в даному процесі. При першому вищі навчальні заклади розглядаються як організації, що обслуговують інтереси суспільства і держави (всю або більшу частину видатків на освіту несе держава), а при другому – як комерційні підприємства, які надають послуги окремим особам (студентам), що використовують вищу освіту з метою отримання додаткових доходів в майбутньому (фінансування здійснюється за рахунок студентів). Останній варіант набуває все ширшого розповсюдження в умовах ринкових відносин. Проте "ринковий" підхід не є повною альтернативою "державному". Він скоріше виступає додатковим джерелом поповнення бюджету вищих навчальних закладів.

Механізм прямого фінансування вищої освіти відрізняється в різних країнах. Виділення коштів відбувається по одному з трьох критеріїв (рис.2).

Рис.2 Методи здійснення прямого фінансування вищої освіти

Метод фінансування "за результатами" базується на ефективності підготовки випускників та передбачає ретельний контроль якості надання освітніх послуг вищими навчальними закладами. Його використовують в Данії, Фінляндії, Ізраїлі, Голландії, США та інших країнах. Фінансування "за результатами" дозволяє уникнути неефективної роботи вищих навчальних закладів і отримати високі результати на одиницю ресурсу. Однак урядовий контроль не завжди веде до досягнення цих цілей [6].

Пряме фінансування "по видатках" притаманне державам, в яких недостатньо розвинута освітня інфраструктура. Використання даного методу можна спрощено зіставити з такими трьома механізмами фінансування:

• лінійний бюджет – кошторис розбивається за типами – зарплата, обладнання, обслуговування студентів;

• програмний бюджет – розподіл бюджету за центрами вартості – під цим розуміється окремий факультет або, в деяких випадках, навіть окремий викладач, що відповідає за фінансування програм;

• кошторис за видами діяльності – окремо виділяються витрати на навчання та на дослідницьку роботу.

Переваги такого методу фінансування полягають у тому, що він штовхає навчальні заклади на пошук додаткових коштів ефективного використання визначеної суми, і таким чином, кошти перетікають в ті області, які спроможні ефективніше здійснювати навчання. Такий підхід використовують розвинуті країни (Канада, Великобританія, Франція, Японія, Швеція, Норвегія) і деякі країни, що розвиваються (Китай, Нігерія).

В більшості країн, які розвиваються (Бразилія, Аргентина, Індія) і в деяких розвинутих країнах (Греція, Італія) фінансування здійснюється на договірній основі [6, c. 63].

Договірне фінансування сприяє високому ступеню контролю уряду за системою вищої освіти в цілому, а також за деякими закладами. Основною особливістю даного фінансування є те, що рівень виділених фондів слабо зв'язаний з видами діяльності вищого навчального закладу. Різні зміни, такі як збільшення рівня прийому студентів не обов'язково призводять до адекватного збільшення бюджету. Серед договірних систем можна виділити системи з наростаючим бюджетом (отримання щорічної надбавки, не пов'язаної зі змінами цін, відносно минулорічного бюджету), системи з угодами "ad hoc" (виділення бюджету на базі договору між представником навчального закладу і відповідними міністерствами або фінансовими установами, що базується на політичному впливі представників даного навчального закладу) та системи з фіксованим доходом (виділення урядом навчальним закладам фіксованого проценту від національного доходу, наприклад в Йорданії навчальні заклади фінансуються з відсотків від поштового збору) [6, c. 64-65, 8].

Проте, договірне фінансування не є ефективним засобом виділення коштів вищій освіті. Принципові недоліки такі: невизначеність відносно майбутнього фінансування, відсутність стимулів до ефективної роботи та реакції на зовнішній вплив.

Отже, підсумовуючи все вищесказане та використовуючи досвід зарубіжних країн, в Україні з метою покращення фінансового забезпечення вищої освіти, на нашу думку, необхідно звернути увагу на застосування прямих методів фінансування, таких як: фінансування "за результатами", адже справедливо, коли держава в більшій мірі фінансуватиме вузи, які продукують конкурентоспроможного та високоосвіченого фахівця, який вільно почуватиме себе на ринку праці. Варто було б також удосконалити метод фінансування "по видатках", а саме програмний бюджет та складання кошторису за видами діяльності, так як це зробили Канада, Великобританія, Франція, Японія, Швеція, Норвегія, Китай та Нігерія. Щодо договірного фінансування, то з даного методу фінансового забезпечення можна було б запозичити високий ступінь контролю уряду та інших контролюючих установ за ефективністю використання виділених коштів з державного бюджету на функціонування закладів вищої освіти і надання ними якісних освітніх послуг. Також у сфері вищої освіти нашій країні варто покращити застосування грантів та знижок в оплаті здобуття вищої освіти як заохочення для найталановитіших студентів і забезпечення їм стовідсоткової гарантії здобути якісну вищу освіту.

Таким чином, на нашу думку, саме збільшення диференціації видів фінансового забезпечення вищої освіти з усіма його особливостями зможе значно підвищити освітній рівень населення в країні. Адже саме доступна та якісна вища освіта є значним стимулом економічного зростання нашої країни та підвищення життєвого рівня населення.

Розширення джерел фінансування проявляється також в залученні в сферу вищої освіти різних небюджетних ресурсів. Основними напрямками такого фінансового забезпечення вищої освіти є надання навчальними закладами платних послуг, меценацтво, спонсорська підтримка, а також кредитування як вищих навчальних закладів, так і студентів, які користуються послугами вузів. Щодо кредитування сфери вищої освіти, то досвід зарубіжних країн переконує, що принцип кредитування населення з метою отримання вищої освіти успішно реалізується, наприклад у Франції, ця система набула помітного розвитку. У Великобританії та Швеції освітянські кредити теж мають попит у населення. В Україні освітнє кредитування знаходиться лише на стадії становлення.

Тому вивченню такої практики, яка може бути досить корисною для нашої країни, присвятимо наші майбутні дослідження, в яких детально розглянемо організацію, роль і місце фінансово-кредитних коштів у системі вищої освіти Франції, Англії, Швеції, США та інших країн, визначимо елементи, які можна буде ефективно застосовувати в Україні.

Література

  1. Александров И.Б., Арменський А.Е., Демин В.А. и др. Методика определения потребности образовательных учреждений высшего профессионального образования в инвестиционных ресурсах // Университетськое управление: практика и анализ. – 2002. - №1. – 272 с. 2. Амоша О., Новикова О. Проблеми та шляхи забезпечення соціальної орієнтації економіки України // Журнал європейської економіки. – 2005. – Т.4 (№2). – 346 с. 3. Аналітичні матеріали за результатами моніторингу законодавства у науково-технічній сфері економічно розвинутих країн світу. – К.: ЦДПІН ім. Г.М. Доброва НАН України, 2003. – 10 с. 4. Атоян В.Р. Организация научной и инновационой деятельности в вузе. – Саратов: Узд-во Сарат. гос. техн. ун-та, 1996. – 316 с. 5. Бескид Й. Фінансовий механізм вищої школи в умовах ринку // Фінанси України. – 2003. - № 8. – С.103-106. 6. Боголіб Т.М. Фінансове забезпечення розвитку вищої освіти і науки в трансформаційний період: монографія. – К.: Міленіум, 2006. – 506 с. 7. Боголіб Т.М. Ринкова модель ВНЗ: монографія. – К.: Міленіум, 2007. – 264 с.

  2. 8. Болонський В. Вища освіта України на рубежі тисячоліть. Проблеми глобалізації та інтернаціоналізації. – К., 1998. – 227 с. 9. Буковинський В.С. Шляхи удосконалення планування витрат на освіту // Фінанси України. – 2004. - № 9. – С.74-84. 10. Вища освіта України і Болонський процес: Навч. посіб. / За ред. В.Г. Кременя. – Т.: Навч. книга – Богдан, 2004. – 384 с. 11. Державні фінанси в транзитивній економіці: Навчальний посібник / Карлін М.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. та ін. За заг. ред. д.е.н., проф. Карліна М.І. - К.: Кондор, 2003. - 220 с. 12. Ніколаєнко С.М. Вища освіта – джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. – К.: Знання, 2005. – 319 с.13. Салига С.Я. Фінансове забезпечення вищої освіти: монографія. – Запоріжжя: ЗЦНТЕІ, 2007 – 252 с. 14. www.mon.gov.ua

Loading...

 
 

Цікаве