WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Покращення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти в Україні на основі досвіду зарубіжних країн - Реферат

Покращення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти в Україні на основі досвіду зарубіжних країн - Реферат

Реферат на тему:

Покращення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти в Україні на основі досвіду зарубіжних країн

Вища освіта визначає майбутнє нації, а українська нація є однією з найосвіченіших націй у світі. Сьогодні розвиток в Україні ринкових умов господарювання вимагає розробки нових наукових підходів до визначення ролі вищої освіти в економічному житті суспільства, всебічного дослідження тенденцій її розвитку та закономірностей функціонування. В умовах ринкової економіки держава використовує економічні методи управління. Серед заходів, які потребують невідкладного вирішення, є саме підготовка висококваліфікованих кадрів, які потрібні економіці України. Тому вищі навчальні заклади повинні готувати кадри з таким розрахунком, щоб молоді фахівці після закінчення навчального закладу мали можливість в умовах виробництва, виявити творчі сили й ініціативу, застосувати здобуті знання на практиці.

За міжнародними критеріями освіта є рентабельною галуззю. Проте, це не означає, що вона повинна повністю заробляти на свій розвиток і вносити відповідну частку в бюджет держави. Освіта робить це опосередковано, через свій продукт – навчання і підготовку фахівців. За оцінкою експертів 56 % внутрішнього валового продукту в кожній державі створюють працівники, які здобули вищу освіту [5, с. 87].

Фінансування освіти стало останнім часом предметом особливої уваги, значною мірою завдяки прогресу у розумінні природи економічних інтересів суб'єктів, що діють на освітньому ринку, а також тому, що багато суспільно важливих заходів потребують значних коштів.

Необхідність вирішення проблем, пов'язаних з фінансовим забезпеченням розвитку вищої освіти, вимагає впровадження нових підходів до фінансування за рахунок загального фонду державного бюджету та розширення кола власних надходжень бюджетних установ. Розвиток вищої освіти в ринкових умовах господарювання не можливий без посиленої уваги до розробки нових методологічних рішень їх функціонування за рахунок впровадження ефективних методичних підходів до організації та поточного планування доходів і витрат, розробки напрямів розвитку вищих навчальних закладів.

Питанням теорії та практики фінансового забезпечення вищої освіти приділяли увагу українські економісти: С. Буковинський, О. Василик, В.Гейць, В. Глущенко, А. Даниленко, А. Криклій, В. Куценко, Е. Лібанова, Ц.Огонь, К. Павлюк, Д. Полозенко, Г. П'ятаченко, П. Саблук, С. Юрій, В.Федосов та інші.

Серед російських економістів, які досліджували питання фінансування та розвитку вищої освіти, можна назвати А. Анчишкина, В. Афанасьєва, В.Басова, С. Белякова, С. Вишнева, В. Єрошина, В. Жаміна, Е. Жильцова, С.Костаняна, Г. Поляка, С. Струміліна, Л. Суботіної, А. Чугаєва, Д.Чупрунова та інших.

Вивченню питання фінансового забезпечення розвитку вищої освіти присвячені роботи зарубіжних вчених: Г. Беккера, Ч. Бексона, М. Благуа, Грегорі Дж. Брока, А. Вагнера, Дж. Вейзе, Є.Деннісова, П. Друкера, К. Ерроу, Дж. Кейнса, Є. Кола, Е. Ліндала, Шеннота Б. Мадда, Ф. Махлупа, Я.Мінсента, П. Самуельсона, Я. Тімбергена, Т. Шульца.

Надбання названих вчених є значним внеском в теорію, методологію та організацію вищої освіти, а також вирішення питань щодо вдосконалення її фінансового забезпечення.

Однак, в цілому зазначена проблема залишається недостатньо вивченою як в українській, так і в світовій науці. Зокрема, більшість досліджень західних вчених акцентує увагу лише на конкретній вартісній оцінці інвестиційного ефекту освіти, що віддзеркалює процес зростання заробітної плати та національного доходу. Проте, більш важливим, на нашу думку, є науково обґрунтоване розуміння основних причинно-наслідкових зв'язків і залежностей, комплексного, більш широкого впливу вищої освіти, її структури, способу організації і фінансування. Також особливої уваги сьогодні заслуговує налагодження фінансово-господарського механізму освітньої діяльності та пошук додаткових джерел фінансового забезпечення розвитку вищої освіти в Україні.

Мета дослідження полягає у визначенні напрямків покращення фінансового забезпечення розвитку вищої освіти в Україні на основі вивчення досвіду зарубіжних країн.

Актуальність проблеми фінансового забезпечення розвитку вищої освіти обумовлюється специфічністю фінансового механізму в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі. Фінансовий механізм – це методичні, організаційні та правові положення і заходи, що визначають функціонування фінансів в економіці держави, їх практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань [6, с.59].

Формування і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення загальнодержавних потреб, а також потреб відповідних структур і населення здійснюється на підставі відповідних нормативних актів, які виступають основою для розроблення методичних положень, що визначають техніку мобілізації і використання цих ресурсів, обов'язки суб'єктів, які беруть участь у цих процесах. Завданням фінансового механізму є фінансове забезпечення і фінансове регулювання економічних і соціальних процесів. Фінансове забезпечення водночас виконує функцію регулювання так само, як регулювання – функцію фінансового забезпечення. Так, відповідно до умов виділяють три методи здійснення фінансового забезпечення (рис.1).

Рис. 1. Методи здійснення фінансового забезпечення

Щодо фінансового регулювання, то воно являє собою метод здійснення державою функцій управління економічними та соціальними процесами при використанні фінансів [6, с. 61].

Сьогодні нові механізми державного фінансування вищої освіти формуються в умовах зменшення державного фінансування вищої освіти і розвитку ринкових відносин в сфері освіти.

Виділяють два основні напрямки зміни механізмів державного фінансування вищої освіти в умовах розвитку ринку освітніх послуг:

• формуються квазі-ринки в державному секторі освіти;

• розвивається контрактація в сфері освіти.

Ці зміни і розвиток освітнього ринку в цілому лише тоді приводять до значного позитивного ефекту, коли виконуються наступні умови: повинна існувати реальна конкуренція між постачальниками освітніх послуг; якщо конкуренція відсутня, то поділ покупця і постачальника освітніх послуг звичайно зводиться до формальності; укладання договору з монополістом, у якого немає достатніх стимулів до пошуку ефективних шляхів надання освітніх послуг, може призвести до неефективного використання громадських (суспільних) коштів.

Що ж до фінансування вищої освіти, то держава може здійснювати його шляхом:

• вкладання коштів у різні фактори виробництва освітніх послуг;

• фінансування конкретних навчальних закладів;

• надання фінансової підтримки безпосередньо тим, хто навчаються – кінцевим споживачам освітніх послуг [6].

При цьому держава може здійснювати як пряме, так і непряме фінансування. Зміна ролі держави в сфері вищої освіти призводить до зміни механізмів її державного фінансування. Останнім часом в багатьох країнах замінюється підхід, орієнтований на надання коштів вищому навчальному закладу, підходом, при якому більше уваги приділяється безпосередній підтримці студентів. При цьому заклади продовжують отримувати державні кошти, проте непрямим методом. Крім того, можливість отримання прямого фінансування з боку держави теж зберігається [4, 5, 6].

Такі методи фінансування державою закладів вищої освіти призводить до конкуренції ніж ними за залучення студентів, більшої виборності в державному фінансуванні вищої освіти. Сьогодні в багатьох зарубіжних країнах, а особливо європейських, поки що переважає фінансування безпосередньо закладів вищої освіти державою, проте все більше досліджуються можливості виділення державних коштів на вищу освіту за рахунок студентів.

Виділяють два види фінансової допомоги держави студентам:

• пряма фінансова допомога у виді оплати освіти (гранти, стипендії);

• непряма допомога шляхом надання позик.

В багатьох країнах в останні роки частка позик у фінансовій допомозі безпосередньо студенту збільшилась, оскільки держава все більше орієнтується на студентське самофінансування. Щодо самофінансування, то це вид діяльності суб'єктів господарювання при якому фінансове забезпечення розширеного відтворення здійснюється за рахунок власних коштів [6, c.59-60].

Непрямий підхід фінансового забезпечення розвитку вищої освіти полягає у її фінансуванні через студента, при якому уряд підтримує не вищі навчальні заклади, а студентів. Основним видом такого фінансування можемо назвати ваучерне фінансування. Заклади повинні бути повністю незалежні в установленні розміру плати за навчання, тоді як втручання держави буде здійснюватися через підтримку студентів у формі індивідуальних грантів, обсяг яких буде співставлятися з обсягом державного фінансування. Розмір підтримки студентів у формі грантів зазвичай менший або рівний платі за навчання в закладах вищої освіти. Проте, технологія фінансування студентів забезпечує конкуренцію, яка в свою чергу стимулює ефективність та якість надання освітніх послуг вищими навчальними закладами.

Дана конкуренція може здійснюватися на двох рівнях:

• студенти повинні конкурувати за отримання державної підтримки;

• вищі навчальні заклади повинні конкурувати за студентів.

Щодо першого рівня, то уряду необхідно обмежити кількість студентів, які отримують фінансову допомогу. Рішення по її виділенню повинні бути здійсненні на основі можливості або потреби. Допомога може здійснюватися таким чином, щоб більш нужденні студенти отримували більше, за вартість навчання у вищому навчальному закладі [6, 7].

Щодо грантів, то держава повинна розподілити їх розмір в залежності від профілю навчального закладу, а також запровадити обмеження на термін дійсності ваучера з метою забезпечення ефективності студентських потоків.


 
 

Цікаве

Загрузка...