WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Професійна культура вчителя: педагогіко-антропологічний аспект - Реферат

Професійна культура вчителя: педагогіко-антропологічний аспект - Реферат

Реферат на тему:

Професійна культура вчителя: педагогіко-антропологічний аспект

Необхідність активізації теоретичних досліджень у галузі соціальної і культурної антропології диктується сучасним процесом розвитку суспільства. Спеціальна педагогічна освіта і система підвищення кваліфікації потребують простору для практики та її осмислення.

В історії розвиту освіти в Україні професійній культурі вчителя завжди надавався високий статус. При цьому особлива увага зверталась на оволодіння ним гуманітарними знаннями як важливим складником створюваної наукової картини світу, дійовим регулятором і корелятивом процесу формування наукового світогляду. Ці знання розкривають сутність і механізми процесів виникнення і розвитку нашої культури, закономірності походження і шляхів еволюції духу української нації як основоположного компонента державотворення, комунікативну роль людського суспільства та багато інших "світових загадок" минулого, теперішнього і майбутнього.

Сама логіка педагогіко-антропологічного підходу до професійної культури вчителя, зумовленої рефлексією гуманітарного знання, розкриває принципово важливу світоглядну функцію конкретних наук, яка найтіснішим чином пов'язана з опрацюванням загального наукового світогляду, котрий правомірно спирається на сукупність даних усіх наук, на здобуті знання стосовно законів суспільства, духовної діяльності людини. Важливо підкреслити, що приклад педагогічної антропології виразно демонструє, яким чином фундаментальні наукові ідеї стають складовими елементами змістовних характеристик наукового світогляду, а філософсько-світоглядні категорії, принципи, закони втілюються у систему освіти, у самий процес професійної творчості, виступаючи як своєрідний евристичний каркас усього наукового знання, його єдності та цілісності.

Мотиваційно-ціннісні настанови сучасної дидактики вищої освіти неодмінно мають погоджуватися з очевидним фактом: тепер педагогічна наука, створюючи загальну культурно-професійну теорію, виразно стикається з необхідністю змістовного переосмислення своїх концепцій, принципів і теоретичних узагальнень, їх удосконалення, реалізації прогностичної функції освітніх знань на підвалині формування якісно нових інтегративних характеристик. Стратегія такого роду нетривіальних наукових шукань, прийняття пріоритетних рішень повинні здійснюватися неодмінно в річищі наукового світогляду. Саме цей світогляд, достатньою мірою апробований практикою і позитивним досвідом педагоігки, сучасною методолого-гносеологічною ситуацією розвитку освіти, безпосередньо сприяє прирощенню нового наукового знання про людину як найвищу цінність суспільства, дійово беручи участь у формуванні оригінальних гіпотез і теорій, розкриваючи при цьому свої інтегративну і евристичну функції. Одне слово, науковий світогляд цілком правомірно є островом і наріжним каменем сучасного стилю наукового мислення учителя-професіонала, виступає як важливий складник інтелектуального, загальнокультурного підґрунтя його діяльності та розвитку педагогічної науки в цілому.

Разом з тим, сьогодні аж ніяк не можна відстоювати ортодоксальні погляди, винесення за рамки формули світосприймання, світорозуміння, світобачення й світовідтворення через найуніверсальнішу форму їх вираження – мову та всього ірраціонального. Зокрема, необхідно виважено оцінити актуальні модерністські тенденції у філософії Г.С.Сковороди, І.І.Огієнка та ін. [2; 3]. Мова йде про "оптимістичні і еволюційні" погляди, в створенні яких широко використані факти мовнокультурного життєпису та які багатьма нашими сучасниками сприймаються такими, що найбільше відповідають гуманітаризації освіти і науки ХХІ століття.

Поглиблюючи змістовні характеристики гуманізації вищої педагогічної освіти, виділяючи її філософсько-світоглядні аспекти, необхідно аргументовано переконувати вчителів у тому, що саме такі освітянські настанови повинні становити основу цілеспрямованості удосконалення їхньої професійної культури, фахової діяльності з усвідомленим способом бачення, осмислення і оцінки дійсності. Важливо доказово подати принципову значущість філософсько-світоглядних передумов і категорій для визначення предмета і об'єкта досліджень, постановки і розв'язання конкретних і практичних задач, вибору методів дослідження і стратегії подальших висновків і узагальнень результатів пошуку. Зрештою педагоги мають осмислити, що істинна свобода особистості набувається нею завдяки істинній освіті і тільки їй, що тільки сплав істинно наукового світогляду і справжнього гуманізму може бути справжнім еталоном менталітету українця. Вони мають предметно усвідомити, що саме такі думки доводили своїми працями і діяльністю їхні попередники – видатні, всесвітньовідомі вчені В.Вернадський, А.Кримський, О.Потебня та їхні послідовники [1; 4].

Сьогодні мова йде про реалізацію планетарної програми перетворення земної біосфери на ноосферу, сферу розуму. В цій програмі істотна роль адресується глобальній освіті як пріоритетному напряму сучасної європейської педагогіки, концепції якої зорієнтовані на виховання людини з гуманістичним мисленням [6, 7]. За визначенням американського вченого Роберта Хенві, "глобальна освіта включає вивчення проблем та питань, які виходять за національні межі й взаємозв'язки систем – екологічної, культурної, економічної, політичної, технологічної. Глобальна освіта включає перспективні дії – погляд на речі через очі та думки інших – і це означає реалізацію того, що доки особистості та групи мають можливість бачити життя з різних точок зору, вони також будуть мати загальні потреби й бажання" [7, 317-318].

Вища школа має бути орієнтованою на розв'язання головного завдання – виховання не просто спеціаліста високої для своєї галузі знань кваліфікації, а фахівця такого рівня професійної культури, коли вся його діяльність свідомо спрямовується набутими у ВНЗ методологічно ефективними філософсько-світоглядними настановами. Звідси й зростаюча вимогливість до світоглядної та методолого-філософської "навантаженості" викладання гуманітарних дисциплін і постійний вихід у викладанні філософсько-гуманітарного знання на проблемні ситуації педагогічної антропології. Виробити свідомий інтерес педагога до філософсько-світоглядного обширу знань неможливо без аргументованої демонстрації його конкретної "працездатності". Цілком зрозуміло, що при цьому виникає чимало нетривіальних завдань науково-методичного характеру, котрі аж ніяк не є принциповою перепоною на шляху реалізації неминучої ідеї єдності наукового знання. Останнє, до речі, зримо проявляється у розкритті вченими планетарної, ноосферної сутності "живої речовини" (В.Вернадський), що є надзвичайно важливим світоглядним фактором, маючи, зокрема, безпосереднє відношення до усвідомлення людиною свого місця у матеріальному світі. Саме тут кореняться витоки актуальної антропологічної проблематики, котра безумовно впливає на розвиток сучасного наукового світогляду в цілому, сприяючи глибшому світорозумінню.

З огляду на це основними концептуальними положеннями в підготовці вчителів є опора на пріоритети загальнолюдських цінностей, необхідність виховання комунікативних навичок та умінь, формування планетарного мислення, розуміння та відчуття особистості як невід'ємної частини єдиного та взаємозалежного світу.

Дослідження цієї складної проблематики орієнтоване як на вивчення культурологічних взаємозв'язків, так і системи зв'язків між природою і суспільством.

Культура є надбанням суспільства. Вона живе лише в суспільстві. Культура людини пов'язує її з навколишнім світом. Саме завдяки культуротворчій діяльності людини впорядковуються її відношення до предметів і явищ, до себе та довкілля. Всі економічні, політичні зміни, які відбуваються в суспільстві, впливають на зміни, розвиток у культурній сфері, а отже, мають вплив на становлення та існування культурної особистості. І зворотний зв'язок – розвиток останньої залежить і від рівня й розвитку освіти. Саме вона повинна вплинути на загальне, суспільно-політичне, економічне та соціально-культурне становлення суспільства.

Кожний член нашої держави на різних етапах навчання має змогу отримати загальносередню освіту й вивищити загальнокультурний рівень, який відповідає потребам і рівню розвитку держави. Сформувати національно-культурну особистість неможливо без оволодіння нею унормованих особливостей державної мови (наприклад, на фонетичному рівні – нормативної постановки наголосу, на лексичному рівні – використання в мовленні власне українських слів, на граматичному – користування під час мовлення складними граматичними та синтаксичними конструкціями).

Актуальність даної проблеми зумовлена й новітніми завданнями, технологіями, що випливають із своєрідності професійної діяльності. Серед компонентів практичного мовлення, на яких зосереджується увага, виділяються такі: володіння технікою мовлення, що, крім дихання, дикції, сили, чистоти й висоти голосу, передбачає й додержання орфоепічних норм; знання засобів логіко-емоційної виразності мовлення, що включає різновиди пауз, їх тривалість, логічний наголос, зміни тону й темпу мовлення; уміння спеціаліста в процесі підготовки до словесної дії орієнтуватися на особливості різних жанрів публічних виступів: доповідь, промову, лекцію, бесіду тощо. При цьому важливо враховувати специфіку суб'єктів спілкування і створення відповідної мовленнєвої духовної атмосфери. Отже, гуманізація освіти в Україні вимагає підготовки такого вчителя-професіонала, котрий володіє бездоганним, всебічно унормованим мовленням із згармонізованими мовно-етичними й загальнокультурними знаннями, уміннями й навичками мовленнєвої самореалізації гуманістичного спрямування, здатного забезпечити виховання людини демократичного світогляду і культури, яка з повагою ставиться до традицій народів і культур світу.

Через призму педагогічної антропології, що не просто вивчає людину як вихователя і вихованця (а здебільшого – одночасно), ми творчо осягаємо мудрий постулат: "Школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують 4 культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книги, культ рідного слова" [5, 38].

Література:

  1. Кримський А.Ю. Твори в п'яти томах. – Т.3. – К.: Наукова думка, 1973.

  2. Огієнко Іван. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. – К.: Абрис, 1991.

  3. Педагогічні ідеї Г.С.Сковороди / За ред. О.Г.Дзеверина. – К.: Рад.школа, 1972.

  4. Потебня А.А. О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий. – М.: Мысль, 1965. – 113 с.

  5. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. – К.: Рад.школа, 1988. – 302с.

  6. Global Education Charter, North-South Centre, Council of Europe, 1997.

  7. Hanvey R.G. An attainable Global Perspective // Social Education 54(5), September 1990, pp.317-318.

Loading...

 
 

Цікаве