WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблеми педагогічної антропології та становлення дизайнерської освіти в Україні - Реферат

Проблеми педагогічної антропології та становлення дизайнерської освіти в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Проблеми педагогічної антропології та становлення дизайнерської освіти в Україні

Творчість - одна із складних загадок світу, над якою невпинно розмірковують люди. У широкому філософському розумінні творчість - це необхідна умова розвитку, умова створення нових форм і змін, пошуків, що відбуваються в неживій і живій природі, це єдиний шлях рішення на рівні з любов'ю - людської проблеми андрогенності.

Як ніхто з педагогів, К.Д. Ушинський розкрив одну з таких умов у соціальному, науковому і технічному прогресі суспільства, довівши, що правильне виховання здатне помножити фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Він стверджував, що прогресуючий розвиток суспільства можливий тільки за умови організації цілеспрямованого виховання підростаючих поколінь. Здійснити ж цю можливість покликаний педагог, справа якого, "cкромна по зовнішності", але "одна з найбільших справ історії". Цій справі було присвячено і життя самого К.Д. Ушинського, повне самовідданої праці, напружених і плідних наукових пошуків (3, с.7).

Мистецтво виховання, писав він, має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою і зрозумілою, а іншим навіть справою легкою - і тим більше зрозумілою і більш легкою здається вона, чим менш людина з нею знайома теоретично і практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; деякі думають, що для нього потрібні ще і спеціальні знання, хоч багаточисельні педагогічні блукання наші і могли б усіх переконати в цьому.

У своїй фундаментальній, що не мала аналогів у світовій педагогічній літературі праці "Педагогічна антропологія" він розглянув фізіологічні механізми психічної діяльності, знання яких має першорядне значення для вихователя.

У 1853 р. він писав: "Ми вчимося трьома шляхами: чи шляхом досвіду і власного спостереження, - шляхом, що веде до міцних, але убогих результатів, для якого життя людське занадто коротке; чи нас вчать інші; цим шляхом ми здобуваємо менш, чим звичайно думають; чи нарешті, вчимося, підкоряючись несвідомо впливу найсильніших, вже освічених характерів. Освіта, передана цим останнім шляхом, навряд чи не найшвидшим, веде до дивних результатів" (3,c.12).

Задум "Педагогічної антропології" виник відразу після того, як він вирішив присвятити себе винятково педагогічній діяльності. Багато матеріалів для неї були зібрані під час перебування за кордоном. На це вказують і спогади дочки К.Д. Ушинського - Віри Костянтинівни про перебування в Гейдельберзі: "У той час, як довідалася я згодом, йшли головні підготовчі роботи до "Антропології" : прочитані були незлічимі томи по його предметах, що займали... Книги увечері в безлічі доставляли учені друзі, і кімната батька завалена була новими книгами, журналами й іншими виданнями" (3, с.16).

Для 60-х рр. ідея народності не була новою. У концепції К.Д. Ушинського вона розкривалася в зв'язку зі зростаючою національною самосвідомістю і була спрямована проти впливів на російську школу виховних систем західноєвропейських держав, прагнень частини так званого освіченого суспільства наслідувати європейську культуру. Особливо сильний негативний вплив на російську школу робила авторитарна німецька педагогіка, яка мала успіх в офіційних колах.

К.Д.Ушинський переконливо доводив, що механічне перенесення на вітчизняний ґрунт систем виховання і навчання, що склалися в інших історичних умовах і в інших народів, може принести більше шкоди, чим користі. Під час багаточисельних поїздок по західноєвропейських країнах, із усією старанністю вивчаючи системи виховання в Німеччині і Франції, Англії і Швейцарії, Італії і Бельгії, він дійшов висновку, що при деякій зовнішній подібності кожна з національних систем має корінні відмінності, "свою особливу мету і свої особливі засоби до досягнення цієї мети". Він був переконаний, що в справі суспільного виховання наслідування одного народу іншому "виведе неодмінно на помилкову дорогу" і разом з тим застерігав від національної замкнутості й обмеженості, призивав творчо використовувати все раціональне з педагогічного досвіду інших народів (3,с.20).

К.Д.Ушинський переконливо довів, що головна роль у школі належить учителю, якого не можуть замінити ніякі програми і навчальні плани, ніякі підручники і технічні засоби. Вчителем одухотворюється пізнавальна діяльність дитини, він є джерелом живого знання і виховного впливу на учнів. У вкрай несприятливих умовах свого часу, коли над учителем піднімалася ціла ієрархія неосвічених чиновників і попів, які ведуть поліцейське стеження за школою, К.Д.Ушинський виступав у захист прав учителя, будив його самосвідомість, показував велич учительської діяльності, неоціненну користь її для суспільного прогресу (3,с.22).

К.Д. Ушинський вважав, що ніхто не може і не повинен нав'язувати педагогу вказівок у тому, як поступити йому в кожній з нескінченної безлічі конкретних ситуацій, який застосувати прийом до кожного окремого випадку. Вибір засобів виховного впливу слід зробити самому наставнику. Але щоб такий вибір був усякий раз доцільним, необхідне знання законів, по яких розвиваються педагогічні явища, і об'єктивних зв'язків між засобами впливу і їх результатів. Для цього він радив "вивчати як можливо прискипливіше фізичну і щиросердечну природу людини взагалі, вивчити своїх вихованців і навколишні їхні обставини, вивчати історію різних педагогічних мір..." (3,с.30).

Центральна ідея першого тому, за словами К.Д.Ушинського, полягає в тому, щоб представити фізіологічні дані, необхідні при викладі процесу усвідомлення, від простих первинних відчуттів до складного розумового процесу. Потім випливає аналіз уваги, пам'яті, уяви, представлень і інших психічних процесів, впливу духовних особливостей людини на розумовий процес і сферу свідомості в цілому (1,с.5).

До великого кола антропологічних наук, писав К.Д.Ушинський, належать: анатомія, фізіологія і патологія людини, психологія, логіка, філологія, географія, що вивчає землю як житло людини і людини як мешканця земної кулі, статистика, політична економія й історія у великому змісті, куди ми відносимо історію релігії, цивілізації, філософських систем, літератур, мистецтв і власне виховання в тісному змісті цього слова. В усіх цих науках викладаються, звіряються і групуються факти і ті співвідношення фактів, у яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини.

Але невже ми хочемо, запитають нас, щоб педагог вивчив таку безліч і такі великі науки, перш ніж приступити до вивчення педагогіки в тісному змісті, як збори правил педагогічної діяльності (1,с.14)? Ми відповімо на це питання позитивним ствердженням. Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відносинах, то вона повинна колись довідатися її теж у всіх відносинах. У такому випадку, помітять нам, таких педагогів ще немає, і ще не скоро вони будуть. Це дуже може бути; але проте положення наше справедливо. Педагогіка знаходиться ще не тільки в нас, але і скрізь у повному дитинстві, і таке дитинство її дуже зрозуміле, тому що багато які з наук, із законів з яких вона повинна черпати свої правила, самі ще недавно тільки зробилися дійсними науками і далеко ще не досягли своєї досконалості. Але хіба недосконалість мікроскопічної анатомії, органічної хімії, фізіології і патології перешкодило зробити їх основними науками для медичного мистецтва?

Ми не говоримо педагогам: надходьте так чи інакше; але говоримо їм: вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, і надходьте, усвідомлюючись з цими законами і тими обставинами, у яких ви хочете їх прикласти. Не тільки обставини ці нескінченно різноманітні, але і самі натури вихованців не походять одна на іншу. Чи можна ж при такій розмаїтості обставин виховання й особистостей, що виховуються, наказувати які-небудь загальні виховні рецепти (1,с.36)?

Праця наша не задовольнить того, хто дивиться на педагогіку звисока і, не будучи ознайомленим ні з практикою виховання, ні з його теорією, бачить у суспільному вихованні лише одну із галузей адміністрації. Так і судді назвуть нашу працю зайвою тому, що для них зважується все дуже легко і навіть усе давно вже вирішено в їхньому розумі, так що вони не зрозуміють, про що тут, власне, тлумачити і писати такі товсті книги.

Ми не задовольнимо тих викладачів педагогіки, що бажали б дати своїм учням чи ученицям гарне керівництво для вивчення основних правил виховання. Але ми думаємо, що ті хто беруться за викладання педагогіки, повинні дуже добре розуміти, що виучування педагогічних правил не приносить нікому ніякої користі і що самі правила ці не мають ніяких границь: усі їх можна умістити на одному друкованому аркуші, і з них можна скласти кілька томів. Це одне вже показує, що головна справа зовсім не у вивченні правил, а у вивченні тих наукових основ, з яких ці правила випливають(1,с.37).

Loading...

 
 

Цікаве