WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Ментальні аспекти національного освітнього процесу в Україні - Реферат

Ментальні аспекти національного освітнього процесу в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Ментальні аспекти національного освітнього процесу в Україні

В сучасному світі "інформаційних революцій" цілком закономірним є той факт, що освітній процес відіграє провідну роль в духовному та й матеріальному бутті різних народів. При цьому можна визначити ту загальнолюдську "глобалістичну" спільність, яка визначає його, тобто спрямування освітнього процесу. Це - орієнтація не на узагальнено - універсалістське, а на індивідуально-суб'єктне, можна сказати, екзистенційну буттєвість. Це свого часу отримало достатньо чітке вираження в документах міжнародного симпозіуму з проблем освіти в Бангкоку ще в 1969 р. Формулюючи нові цілі , відзначається:

"Освіта фокусується, ставить в центр всієї проблематики особистість, можливість її всебічного розвитку, включаючи ранню дошкільну освіту /навчання тому "ким і як бути", а не тільки тому, як мати;

- виховання соціальної та культурної відповідальності, усвідомлення діяльності /навчання дії, вчинку/;

- розвиток відповідальності за навколишнє середовище та глобальна свідомість;

- акцент на формування особистої самосвідомості;

- розвиток особистого досвіду, інтуїції та творчих здібностей".

В центрі опиняється самостійна, соціально орієнтована, широко освічена, гуманістично орієнтована особистість.

І все ж це загальнолюдське спрямування освітнього процесу жодною мірою не заперечує специфіці національних традицій, на ґрунті яких і "проростають" освітні методи та форми.

Так, в традиціях українського освітнього процесу, започаткованого ще з Х ст. в Київській Русі, продовженого протягом сторіч /XIII-XVIII ст./ основною метою було виховання морально відповідальної, широко освіченої особистості, так званого "достойника".

На це була спрямована діяльність, яку впровадили викладачі братських шкіл, професори Замойської академії / 1595 - 17...рр./, Острозького колегіуму та культурного центру /1577-80-1640рр./, Києво-Могилянської академії /1632-1817./

Певним завершенням цього була діяльність письменників - полемістів, діячів українського бароко і, нарешті, творця класичної української філософії - Григорія Сковороди.

При всьому різноманітті проблем, піднятих українськими мислителями в своїх працях, їх об'єднує особливість, яка відповідає ментальним орієнтаціям української духовності - так званий поліфонізм /"багатоголосся" різних ідейних та світоглядних орієнтацій, яке набувало змістовної особливості відповідно історичним умовам буття народу/. І якщо Ярослав Мудрий, зміцнюючи свою державу, стає "тестем Європи" одруживши своїх доньок з політичними державний діячами Франції, Норвегії, Угорщини, організовує школу в Новгороді /300 учнів/, робить Софію духовним центром, сприяючи літописанню, достатньо усвідомлював необхідність розвитку києворуської державності в нерозривному зв'язку з світовим процесом; то в XV-ХVІ ст.. вихованці італійських, польських, німецьких університетів - українські юнаки, вертаючись на батьківщину і працюючи на її теренах, поширювали ідеї ренесансу, реформата просвітництва, вводячи Україну в контекст світового культурного процесу. Все це сприяло тому, що Україна, разом з іншими європейськими державами стає на шлях створення демократичних засад - виборність державних "зверхників", формування різних конфесійних напрямків /православна, греко-католицька, римо-католицька церква, їх взаємна терпимість в період до козацьких повстань. Відповідне і різноманіття освітнього процесу і включення в цей процес культурної спадщини Київської Русі, античної культури, ідей та концепцій західноєвропейських мислителів .

Крім шкіл, заснованих міськими братствами, в ХУІ ст.. на території Польсько-литовської держави існувало чимало протестанських шкіл / у Вільно, Ракові, Дубно, Хмільнику та в інших/ та католицько-еєзуї-тських /Браунсберг, Вільно, Ярослав, Замостя, Люблін, Полоцьк, Рига, Несвіж та інші/. У цих школах, на відміну від братських, де велику увагу приділяли церковнослов'янській мові, у всьому іншому вивчалося теж саме – граматику латинську та грецьку, риторику, піїтику, діалектику, трохи математики, природознавства. Головну увагу приділялося класичним авторам. Вивчаючи їх, писали вірші за їх прикладом як латинською, так грецькою мовами.

Існували ще й треті типи шкіл - це духовні семінарії. Ці школи було утворено за тиром Києво-Могилянської академії. Так, архієпископ Лазар Баранович розбудовує школу в Новгород-Сіверському, в 1689 р. переносить її до Чернігова, пізніше в 1700 р. "була перетворена в колегіум і існувала аж до 1917 р. як семінарія. В 1727 закладається в Харкові колегіум, який був переіменований в 1817 р. в семінарію і до відкриття в 1805 р. Харківського університету був, фактично, головним освітнім закладом Слобожанщини, в

якому свого часу навчався і Григорій Сковорода.

Освітнім центром Полтавщини стає відкрита в Переяславі в 1738 р. семінарія, яка була перенесена до Полтави в 1862р. Саме в цій семінарії розпочав свою викладацьку діяльність той же Гр. Сковорода. З 1786 р. було переіменовано в Катеринославську Слов'янську семінарію, відкриту в Полтаві ще в 1779р. Ця семінарія була освітнім центром на землях Запоріжжя. В ній свого часу навчалася І.Котляревський. І хоч були спільні курси, все ж кожна семінарія мала свою власну , неповторну особливість, як і всі учбові заклади в Україні, що залежало від їх утримання, з одного боку, а, з другого, від тих викладачів, що працювали в школах.

Все це різноманіття знищується Катериною ІІ-ою, яка відверто проголошує мету вирвати з українців "развратное мнение , по коему они поставляют себя народом, от здешнего совсем отличным". Були закриті всі вищі та середні школи. Якщо на території повітів Черніговського, Городенського та Сосницького в 1786 р. одна школа припадала на 746 душ населення, то у 1860 р. – на 17 143 душі , як зазначає В.Біднов у книжці Українська культура. "Отже, українська людність засуджена була на темряву, - зазначається на сторінках цієї ж книжки, - на культурну відсталість бо в першій половині XIX ст. шкіл було занадто мало та до того вони були московськими, чужими за мовою й духом нашому народові, внаслідок чого великий відсоток укінчених школярів давав "рецидив неграмотності".

І, все ж, не зважаючи на всі зусилля російського імперського уряду перетворити українців у слухняних виконавців, щось на зразок славнозвісного "Шельменко-денщика", виявилося неможливим. Так, активні діячки національно-просвітницького руху в Україні, в першу чергу Олена Пчілка , оберігаючи дітей від впливу "московщини", розробляють систему освіти так званої "родинної школи". Якщо Київський університет так чи інакше все ж виконував заплановане Миколою І та сформульоване міністром освіти Сергієм Уваровим завдання: "Університет Св. Володимира - моє творіння. Але я першим ліквідую його, якщо він не виконуватиме своєї мети...поширювати російську освіту й російську національність на спольщених землях Західної Росії", - то в Австрійській частині України де стверджувався парламентаризм, та певні ліберальні ідеї, відбувалося активне становлення національної самосвідомості. Так, населення Галичини виступило в оборону своїх національних інтересів. Почали вводити замість польської та латинської мови в народних школах, та в духовних семінаріях м.Ужгорода та м.Львова /1775 / та м.Львова /1783 / так зване "русинське язичіє" /українську мову"/; українці почали боротися за введення власного самоуправління, шкіл, адміністрації, суду рідною мовою; не підтримали польську революцію "одним із завдань, поставлених її учасниками, було відновлення польської державності за рахунок українських земель. "Ми русини галицькі, - заявили ті, які згуртувалися в організації "Головна Руська Народня Рада",- належимо до великого українського народу, котрий одним язиком говорить і 15 мільйонів членів має, з котрага півтретя мільйона землю галицьку замешкує. Той народ був колись самостійний, рівнявся в славі найможнішим народам Європи, мав свій письменний язик, свої власні установи, своїх власних князів, а тому "польська революція не повинна відбуватися на українських землях на шкоду українському народу".

Loading...

 
 

Цікаве