WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Місце і роль громадського виховання в педагогічному вченні - Реферат

Місце і роль громадського виховання в педагогічному вченні - Реферат

Педагог-просвітитель, прагнучи поліпшити життя трудового народу, вбачав в освіті його основну умову "народного розвитку і йому здавалося, що "Положення 19-го лютого" остаточно зняло "найголовнішу перепону, яка стояла на шляху нашої цивілізації". Але його погляди на реформаторську діяльність уряду носили ілюзорний характер. Педагог не зумів побачити грабіжницького характеру "селянської реформи". Досить скоро, коли до керівництва народною освітою прийшов ярий реакціонер Д. Толстой, почалася запекла боротьба проти прогресивних педагогічних ідей та Їх носіїв, посилився урядовий нагляд за школою, ставилося питання про передачу всіх початкових шкіл до церковного відомства.

Вчення К.Д. Ушинського про народність у громадському вихованні тісно пов'язано з ідеєю рідної мови як важливого фактору загальної освіти, як єдиного вірного засобу до виховання справжнього гуманізму. У статті "Рідне слово" К.Д. Ушинський дає високу оцінку педагогічному значенню рідної мови - "найбільшого народного наставника", який навчав народ ще тоді, коли не було ні книг, ні шкіл, і продовжує навчати "до кінця народної історії" (там само, т. 1, с. 123). На думку видатного педагога, рідне слово - єдина сфера розвитку духу, тому' будь:яке навчання й виховання мають будуватись з метою оволодіння сферою. "Рідне слово, - пише він, - є основою будь-якого розумового розвитку й скарбницею всіх знань; з нього починається будь-яке розуміння, через нього проходить і до нього повертається" (там само, т. 2, с. 114). Мова народу, за К-Д.-Ушинським, це "витвір творчої здібності дару слова" не однієї людини й не одного людського життя, а "численних життів, численних поколінь". Свої думки й свої почуття протягом багатьох тисячоліть народ склав у мові своїй. Наслідуючи слово від предків наших, підкреслює педагог, ми не тільки наслідуємо засоби передавати наші думки й почуття, а наслідуємо самі ці думки і самі ці почуття. "Від усього життя народу, - стверджує педагог, - це єдиний живий залишок на землі" (курсив наш - Є.М., П.К.) і ми - спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі результати духовного життя народу" (там само, с. 224). Ось чому викладання вітчизняної мови в початковому навчанні становить "предмет головний, центральний", який "входить в усі інші предмети і який зосереджує в собі їх результати..." (там само, с. 247). Але не тільки в початковому навчанні він відводив рідній мові виключне місце; він наполягав також на "глибокому центральному значенні вітчизняної мови... й у середніх навчальних закладах" (там само). Саме через рідну мову, -підкреслює К.Д. Ушинський, - дитина входить у сферу духовного життя народу, але й світ, що оточує дитину, відбивається в ній своєю духовною стороною теж через посередництво рідної мови. Вводячи дитину в народну мову, ми вводимо її в світ народної думки, народного почуття, народного життя, у сферу народного духу. Адже у скарбницю рідного слова, - пише педагог, - одне покоління за другим складали "плоди глибоких сердечних порухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості". Мова, - стверджує К.Д. Ушинський, - це найживіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі і майбутні поколінняНароду в одне велике, історичне ціле. Якщо зникне мова, зникне й народ, живе мова - живий народ. Мова, за Ушинським, - це найповніший і найвірніший літопис багатовікового життя народу, тому, засвоюючи її, кожне нове покоління засвоює в той же час "плоди думки й почуття тисячі поколінь, що передували йому й давно вже зотліли..." (там само, т. 1, с. 123).

"Не умовних звуків тільки вчиться дитина, - зауважує К.Д. Ушинський, - а п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова" (там само, с. 124). Цей "незвичайний педагог" не тільки навчає багато чого, а Навчає напрочуд легко. Доказом цього служить той факт, що іноді іноземець, який з великими зусиллями набуває "інстинкту чужої мови", Може двадцять років прожити в Росії і не набути тих знань у мові, що їх має тритічна дитина. Засвоюючи рідну мову, - підкреслює педагог, - дитина Освоює не тільки слова, їх сполучення та видозміни, а "безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку, і філософію мови, - і засвоює легко й швидко, за два-три роки, стільки ціп й половини того не може засвоїти за двадцять років старанного й методичного навчання. Такий цей великий народний педагог - рідне слово!" (там само, с. 125).

Мова, на думку К.Д. Ушинського, - є найкращою характеристикою народу, бо в ній відбивається національний характер. Ось чому засвоїти мову свого народу - це значить проникнути в характер свого народу. Чим глибше ми проникаємо в мову народу, тим глибше ми "ввійдемо" в його характер. Ось чому, - зауважує педагог-патріот, - ми маємо зробити висновок, якою мовою має говорити у дитинстві дитина якщо нам не байдужий її духовний розвиток. К.Д. Ушинський переконливо доводить, що те, що відповідає нашим природженим нахилам (маються на увазі національні особливості характеру, які передаються спадкове від батьків до дітей), діти сприймають легко і засвоюють міцно, а те, що "суперечить цим основам, або чуже їм, ми силоміць приймаємо, удержуємо слабо..." (там само, с. 126). Прикладом цього може служити навчання дітей-українців російською мовою, який наводить К.Д. Ушинсьюій в своєму творі "Педагогічна подорож по Швейцарії". "Мало успіху матиме та школа, в яку дитина приходить з дому, наче з раю в пекло, і з ярої вона біжить додому, мов з темного пекла, в якому все темне, чуже й незрозуміле, у світлий рай,де все світле, зрозуміле й близьке серцю, а майже таке враження повинна справляти школа на дитину малоросіянина, коли вона починає Відвідувати це дивне місце, в якому одному тільки на все село й розмовляють незрозумілою мовою. Дитину, яка не чула дома жодного великоруського слова, починають у школі з першого ж дня ламати на великоруській, а то й на той потворний жаргон, який виробляється в малоосвіченого малороса при намаганні розмовляти по-великоруськи. Така школа з першого ж дня, і дуже непривітно, нагадає дитині, що вона не дома і, безперечно, здається ій букою... душу ж людини така школа нерозвиває, а псує..., а великоруська грамота неодмінно загине без будь-якого доброго сліду в малоросійському селі" (там само, т. 2, с. 99-100). Така школа, з гіркотою підкреслює К.Д. Ушинський, не пустить коріння в народне життя і не принесе для нього корисних плодів. "Що ж означає вона із своєю сотнею погано завчених слів перед тією безмежно глибокою, живою й багатою мовою, яку виробив і вистраждав собі народ протягом тисячоліття?" - запитує педагог. Відповідь така: по-перше, така школа значно нижча за народ; по друге -така школа безсильна, бо вона не будує розвитку дитини "на єдино плодотворному духовному грунті - на народній мові й народному почутті, що відбилося в ній"; по-третє, така школа непотрібна, бо дитина "не тільки входить у неї із зовсім чужої її сфери, а й виходить з неї в ту ж саму чужу їй сферу" (там само, с. 100). Які актуальні думки! За К. Ушинським, мова народу є кращим тлумачем природи й життя, що оточують її. А коли чужа мова замінює дитині рідне слово, то тоді ця мова витлумачує їй "чужу природу, чуже життя", які зовсім її не оточують. "Нічого більше, - каже педагог, - як тільки те, що дитина важ че, тупіше, менш глибоко входить у розуміння природи й життя, або, інакше кажучи, розвивається повільніше й слабше" (там само, т. 1, с. 127; курсив наш - Є.М., П.К.).

Життя підтвердило правдивість ідей видатного педагога, полум'яного борця за рідне слово і рідну школу. Майже через півстоліття відомий учений-історик XX століття М. Грушевський у книзі "Про українську мову і українську школу" повторить ці думки К.Д. Ушинського, а обґрунтовуючи їх, зробить посилання на його ім'я: "Та не позволено було вчити по школах із українських книжок. Вчили по-руському і з руських книжок, а діти селянські тої мови добре розуміти не могли, і наука ішла через те тупо, і що навчалися, те дуже скоро забували, навіть траплялося, що вийшовши зі школи за три або чотири роки читати вже забували. А крім того зіставалися, що називається, без язика: бо по-руськи не могли навчитися, а від своєї мови відставали, бо в школі їм казали, що те не мова, а так мужицька говірка. І так забивали їм памороки, що на все життя відбивали охоту і до книжки, і до науки, і до всякого знання; калічили душу, а не вчили; Найбільш тямущі знавці шкільної науки в Росії, як Ушинський, барон Корф, Вессель, Водовозов розуміли і показували на се, що від науки нема користі для народу: треба доконче вчити дітей рідною мовою, щоб наука добре йшла, - значить на Украпи треба вчити по школах українською мовою. Інакше український народ не вийде з теперішньої темноти, убожества і поневіряння" (М. Грушевський. Про українську мову і українську школу. • К., 1991. - С. 17.).

Бачучи відсталість суспільної освіти, прагнучи внести зміни в ній на користь народу, К.Д. Ушинський запевняв, що нові школи в Росії повинні б бути пройняті переконанням, що рідне слово - "єдина сфера розвитку духу" і що "з метою оволодіння цією сферою мають будуватися будь-яке навчання й розвиток" (Вибр. пед. твори: У 2-х т. - К., 1983. - Т. 2. -С.114).

Loading...

 
 

Цікаве