WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Екологічна освіта в стратегії сталого розвитку - Реферат

Екологічна освіта в стратегії сталого розвитку - Реферат

Завдяки упереджувальному принципу освіти можна було б знизити непевність дій в умовах відсутності інформації [9]. Це – питання курсів "Екологія", "Соціоекологія", "Основи екології". Саме завдяки цим предметам людина отримує знання основ загальної екології. Корисно створити міждисциплінарний синтез екологічної освіти – це викладання таких предметів як "Економіка природокористування", "Екологічне право", "Екологічний менеджмент", "Екологічний аудит" "Екологічне оподаткування", "Екологічний маркетинг". Без попередньої екологічної підготовки викладання цих предметів буде, на нашу думку, неефективним [1].

Згідно "Концепції екологічної освіти в Україні" [7] складовими компонентами екологічної освіти є - екологічні знання, екологічне мислення, екологічний світогляд, екологічна етика.

Кожному компоненту відповідає певний рівень екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань, уявлень дошкільного рівня до їх глибокого усвідомлення і практичної реалізації на всіх рівнях, особливо вищих. Умовно поділяють наступні узагальнені рівні екологічної зрілості - початковий (інформативно-підготовчий), основний (базово-світоглядний), вищий, профільно-фаховий (світоглядно-зрілий).

Особливу небезпеку становить розрив між екологічними знаннями та можливістю керівників підприємств приймати управлінські рішення, основані на недостатній освідомленості про екологічні наслідки господарської діяльності в конкретній місцевості, регіоні, країні, світі. За статистикою, 15% керівничої еліти світу приймає рішення, від яких залежить доля 85% ресурсів планети [3], по збереженню та відновленню чи забрудненню довкілля. Недостатність екологічних знань у всіх сферах суспільства лежить в основі більшої частини порушень природоохоронного законодавства і є причиною бездіяльності керівництва і неадекватної реакції населення [3]. Тому відіграє значну роль і екологічна підготовка спеціалістів управлінського апарату.

Специфіка підготовки управлінця-еколога (а не еколога-управлінця) заключається в тому, що він не повинен бути вузьким спеціалістом у галузі охорони води, повітря, лісів чи у галузі екологічних проблем промисловості, енергетики чи сільського господарства. Він повинен володіти екологічними знаннями в багатьох галузях екології, щоб у нього склалося системне бачення екологічних проблем і можливість їх уникнення у послідуючій практичній діяльності, приймати компетентні рішення по відверненню збитків оточуючого середовища в умовах ризику і невизначеності.

Результатом екологічної підготовки державних службовців повинні стати наступні принципи їх подальшої діяльності [9]:

1) комплексне управління в області охорони НПС, проведення відкритої науково-технічної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;

2) координація діяльності всіх структурних ланок, установ і організацій у галузі охорони довкілля і природних ресурсів;

3) оцінка і прогнозування антропогенного впливу на довкілля, а також стан і використання природних ресурсів;

4) формування нормативно-методичної бази у галузі охорони НПС, регулювання природокористування, забезпечення екобезпеки;

5) організація єдиної державної системи екологічного моніторингу;

6) організація і проведення державної екоекспертизи;

7) організація і здійснення державного контролю у галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів, а також дотримання норм екобезпеки;

8) забезпечення населення екоінформацією;

9) організація природно-заповідної справи, управління природно-заповідним фондом, ведення Червоної книги;

10) реалізація обов'язків України в міжнародному співробітництві по охороні НПС і раціональному ПК;

11) розвиток і ефективне використання матеріально-технічної бази територіальних органів і підвідомчих організацій.

Спеціалісти повинні:

- володіти теоретичними основами державного і соціального управління;

- мати необхідні знання в області загальної екології, раціонального природокористування, екологічного права, вміти користуватися методами екоекспертизи і моніторингу НПС, економічного регулювання природокористування;

- добре знати сучасні технології управління на локальному і регіональному рівнях, у галузі охорони НПС і використання природних ресурсів;

- володіти способами управління, що відображають інтереси в області екології і цінностні орієнтири колективів виробництв різних форм власності і підпорядкованості, налагоджувати їх взаємодії з державними і суспільно-політичними інститутами і структурами;

- вміти готувати суспільну думку при реалізації крупних господарських проектів, які стосуються інтересів широких верств населення або впливають на екоситуацію в регіонах, містах та інших населених пунктах;

- вирішувати конфліктні ситуації і протиріччя з органами управління інших регіонів, коли здійснювані господарські заходи ведуть до змін екологічної ситуації в прилеглих областях та територіях;

- добре знати нормативи забруднень НПС підприємствами промисловості, транспорту, сільського господарства, форми і розміри платежів за забруднення НПС і використання природних ресурсів;

- мати уяву про методи формування бюджетних та позабюджетних екологічних фондів і способи контролю за їх витратами;

- вміти прогнозувати соціально-економічні наслідки господарських рішень, що стосуються територій і організацій, де працює спеціаліст;

- володіти сучасними методами аналізу управлінського процесу, знати науково-обґрунтовані критерії його ефективності, вміти забезпечувати оптимальне функціонування державної служби і організацій, що займаються питаннями соціального управління у галузі екології і природокористування;

- підвищувати професійну кваліфікацію, оволодівати передовим вітчизняним і зарубіжним досвідом, пов'язаним з охороною НПС і переходом до стійкого розвитку.

Таким чином, саме за допомогою обов'язкового ведення, удосконалення і безперервності екологічної освіти можна передбачати і прогнозувати діяльність, упереджувально відноситися до своїх дій у природокористуванні, без чого не можна перебороти системну кризу, запобігати подальшому розвитку глобальних екопроблем і вийти на траєкторій стійкого розвитку.

Література:

  1. Авраменко Н.Л. Екологія в системі освіти // Збірник наукових праць науково-методичної конференції "Людина та навколишнє середовище – проблеми безперервної екологічної освіти в вузах". – Одеса: вид-во ОДАХ, 2000. – С.113.

  2. Быстряков И.К. Эколого-экономические проблемы развития производственных сил: (теоретические и методические аспекты)/ Под ред. С.И.Дорогунцова. – К., ООО "Международное финансовое агенство", 1997. – 255с.

  3. Грачев В.А., Егорова Л.В. Экологическая культура как важнейший элемент духовного возрождения // Материалы Международного екологического конгресса "Новое в экологии и безопасности жизнедеятельности" / Под ред. Н.И. Иванова. – СПб.: Балт.гос.тех.ун-т, 2000. – 1 Т. – С.428-431.

  4. Желібо Є.П., Авраменко Н.Л. Підвищення екологічної культури населення як складової стійкого розвитку держави// Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції "Наука і освіта - 2002", - Том 2. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С. 19-20.

  5. Концепція сталого розвитку України. – К., 1997. – 17с.

  6. Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию. Перевод с англ.. – М.: Прогресс, 1989, - 376 с.

  7. Про концепцію екологічної освіти в Україні// Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – № 7. – 2002. – С.3-23.

  8. Реймерс Н.Ф. Экология: теория, законы, правила, принципы и гипотезы. – М.: Россия молодая, 1994. – 367 с.

  9. Урсул А. Переход России у устойчивому развитию. Ноосферная стратегия. – М.: Ноосфера, 1998.– 500 с.

Loading...

 
 

Цікаве