WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Екологічна освіта в стратегії сталого розвитку - Реферат

Екологічна освіта в стратегії сталого розвитку - Реферат

Реферат на тему:

Екологічна освітав стратегії сталого розвитку

В 1992 році на міжнародній конференції ООН по навколишньому середовищу та розвитку в Ріо-де-Жанейро було призвано всі країни світу перейти на шлях стійкого розвитку. Передумовою цього стало зіткнення людини із загостренням протиріч між постійно зростаючими потребами населення і деградацією навколишнього природного середовища (НПС). Соціально-економічний розвиток більшості країн світу довгі роки мав характер прискореного руху до глобальної екологічної катастрофи, ставлячи при цьому під загрозу не лише задоволення життєво важливих потреб та інтересів майбутніх поколінь людей, але й саму можливість їх існування, майбутнього людської цивілізації. Вирішити це протиріччя можна лише шляхом відновлення і збереження довкілля, що, не порушуючи природної рівноваги, гарантує людям можливість виживання і подальшого динамічного соціально-економічного розвитку [5].

На сьогоднішній день ця проблема стоїть і перед нашою державою, яка знаходиться в стані системної кризи. Промахи, допущені при переході до ринкової економіки, приватизації і лібералізації, призвели до того, що багато проблем політичних, економічних і соціальних вирішуються за рахунок оточуючого середовища. За суто економічними причинами зникають значні долі валового національного продукту, розбазарюється цінніша стратегічна сировина і природні ресурси, знижується якість життя, погіршується здоров'я населення, знижується подовження життя і народжуваність [2]. Щорічні збитки від забруднення навколишнього природного середовища та нераціонального використання природних ресурсів сягають сотні мільйонів гривень. В нашій країні проводиться цілий ряд засобів і заходів – законодавчих, економічних, технологічних – спрямованих на покращення стану навколишнього середовища. Але, як доводить практика, вони не вирішують поставлені питання. Застосовувані міри відповідальності за забруднення довкілля лише загострюють взаємовідносини між власником виробництва і державою.

Можна констатувати, що перебудова, демократизація і реформи, перехід до ринкових відносин лише більше виявили важливість екопроблем, а не призвели до їх вирішення. Основні причини такого становища, ймовірно, випливають із сфери людської діяльності, нерозуміння суспільством суті екологічних кризисів. Про це досить чітко висловлювався ще академік С.С. Шварц: "экологический кризис заключается не в том, что в результате непродуманных действий человека гибнут биологический природные ресурсы, а в том, что подрывается способность природных комплексов к саморегуляции или системы саморегуляции начинают работать против человека и человечества. Именно поэтому социологическая сторона экологической проблемы выступает в качестве инициирующей силы упорядочения взаимоотношений человека и природы " [6].

Відмічаючи соціальну направленість екологічних проблем, Н.Реймерс вказував, що одним із шляхів виходу з екологічної кризи є регульована коеволюція в системі "суспільство – довкілля" [8]. Важливу роль в соціальній стороні екологічних проблем належить перш за все процесу освіти, виховання, просвітництва – основним складовим процесу формування екологічної культури населення.

На сьогоднішній день екоосвіта відіграє визначну роль в захисті НПС. Від рівня, ємності, глибини цієї освіти залежить вирішення проблем сталого розвитку, майбутнє нашого народу.

До недавнього часу на території колишнього СРСР і в Україні екоосвіта, а саме охорона навколишнього середовища, реалізовувалась лише в деяких вузах. Спеціалісти готувалися в області охорони довкілля і раціонального природокористування по напрямках прикладного характеру: охорона НПС в умовах будівництва, хімічних та інших виробництв, створення водоочисних споруд, захист рослин і тварин. Покращив цю ситуацію комплексний Закон України "Про охорону НПС" та цілий ряд законодавчих і нормативних актів з питань охорони і раціонального природокористування. На розвиток екоосвіти, безумовно, впливають міжнародні рішення і документи. Це спонукало до відкриття чимало інститутів, кафедр, організацій, що займаються проблемами екології [9]. Створена концепція екологічної освіти в Україні [7]. Загальна ціль – формування у людини екокультури, природоохоронної соціологічно-психологічної і світоглядної установки, побудження її до активної участі в екологічному відродженні нашої держави, в діях, сприяючих органічному включенню країни в перехід до формування ноосферного світогляду населення.

Організація системи екологізації освіти в цілому в Україні потребує корінних змін. Проблеми екології не стали важливим елементом державної стратегії і політики. Екоосвіта не стала невід'ємною частиною загальної системи освіти і виховання. Не виділяються певні кошти для її розвитку, не має достатньої кількості кваліфікованих кадрів по багатьох напрямках екології. Екокультура населення знаходиться на низькому рівні. Процес екологізації треба з'єднати з гуманітаризацією. Поки ще тут домінують природні, сільськогосподарські та технічні дисципліни. Для них введені певні спецкурси: "Екологія", "Біоекологія", "Геоекологія", "Агроекологія", "Природокористування", "Меліорація та охорона земель", "Охорона НПС і раціональне використання природних ресурсів". Щодо соціально-економічних і гуманітарних наук, то тут справи ще набагато гірші, і це стосується не лише України, а й більшості зарубіжних країн. Цей висновок можна зробити проглянувши програми підготовки філософів, істориків, юристів, соціологів, політологів, психологів, педагогів тощо [9].

Суть екологічної освіти полягає в тому, щоб кожна людина могла усвідомити пріоритетні загальнолюдські цінності, щоб кожна людина знала про основні джерела порушення природної рівноваги, щоб кожна людина віддавала собі звіт за скоєне як перед самим собою, так і перед сім'єю, суспільством, державою в цілому. Все це виходить з того рівня загальнодержавної культури, яку закладено було освітою і вихованням, а саме від рівня екологічної культури.

Екокультура, в свою чергу, залежить від освіти, виховання і просвітництва [1]. Величезна роль при цьому надається саме екологічній освіті, що є основою національної безпеки країни, тому що направлена на забезпечення довгострокових інтересів суспільства. Необхідність екологічної освіти повинна сприйматися суспільством як фактор колективної безпеки [4]. Основним завданням екоосвіти є формування екологічної свідомості особистості і суспільства в цілому, почуття відповідальності у людині для вирішення екологічних проблем.

Екологічна освіта третього тисячоліття повинна стати необхідною складовою гармонійного, еколого безпечного розвитку. Підготовка громадян з високим рівнем екологічних знань, екологічної свідомості і культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України на основі нових критеріїв оцінки взаємовідносин людського суспільства і природи через гармонійне співіснування з нею повинна стати одним із головних важелів у вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціально-економічних проблем нашої держави.

Пріоритетом може бути така екологічна освіта, яка готує тих, хто навчається, до вирішення соціальних та економічних проблем, які стоять перед суспільством на місцевому, національному та глобальному рівнях. Така позиція дасть можливість перебороти відчуження системи освіти від екологічних проблем сучасного світу. При цьому знання і вміння повинні підкріплюватися конкретними діями, що призведе до формування навичок особистого досвіду.

Екологічна освіта найбільш успішно може здійснюватися тільки безперервно на протязі всього життя людини і у відповідності з соціально-психологічними періодами розвитку особистості [1]. Створення такої системи екологічної освіти повинно бути законодавчо закріпленим в якості основи державної екологічної політики як конституційної норми.

Лише за умови безперервності екологічних освіти, виховання і просвітництва ми зможемо підвищити екологічну свідомість людей, згодом – перейти до більш конкретних заходів і засобів, забезпечивши шлях нашої держави до сталого розвитку. Тоді і знайдуться кошти на сучасні методи захисту довкілля від техногенного навантаження, а більшість екологічних катастроф і проблем можна буде передбачити і ліквідувати ще до їх виникнення, або на першій стадії розвитку.

Яка освіта зможе сприяти стратегії сталого розвитку? Безумовно та освіта, яка спрямована, насамперед, на особистість, а потім на професійну підготовку особистості. Головним для будь-якого вузу повинно стати підготовка не тільки вузького спеціаліста в конкретній галузі, а й грамотної, високоінтелектуальної людини, яка б добре розумілася і в природних процесах. Тому, введення екологічного напрямку в освітній процес придає йому певну необхідну системність і сучасність. Екологізація освіти є однією із суттєвих вимог, що приводяться до моделі сучасної та майбутньої освіти. Модель майбутньої системи освіти повинна інтегрувати такі тенденції, як демократизація, інтелектуалізація, інформатизація, фундаментальність, гуманізація тощо.

Loading...

 
 

Цікаве