WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Антропологічний поворот у науці та освіті: епістемологічні підґрунття - Реферат

Антропологічний поворот у науці та освіті: епістемологічні підґрунття - Реферат

Для сучасних прагматистів немає різкого водорозділу між теорією та практикою, адже будь-яка практична діяльність несе з собою теоретичний елемент, а будь-яка теорія також є видом практики, немає чітких водорозділів між науками природничими та суспільними, між наукою та літературою, наукою та політикою, наукою та технологією – усе залежить від розстановки ціннісних та соціокультурних акцентів. Визнається, що теорія не може бути зіставлена з неконцептуалізованим досвідом, а одиницею аналізу є не ізольоване речення чи факт, а певна цілісна система речень чи теорій. Звідси витікає неможливість "вирішального" експерименту, адже будь-який експеримент планується та інтерпретується у межах певної концептуальної схеми (конкретної теорії), описується у її термінах. А цінність теорії визначається кількістю та цінністю когнітивних результатів, які можуть бути отримані з її застосуванням.

Головний принцип неопрагматистської епістемології можна визначити як поєднання толерантність до існуючих стандартів раціональності та істинності і разом з тим вироблення власних стандартів. Таким чином є можливість зберегти усе набуте в існуючих концепціях пізнання, не перетворюючи набутий скарб на тягар, який ускладнює подальший рух. Разом із тим притаманний прагматизму релятивізм стає не деструктивним запереченням, а конструктивним чинником, адже допомагає визначити сфери найоптимальнішого застосування наявних методів, теорій, критеріїв.

3. У різних філософських системах переконливо обґрунтовується відповідна власна точка зору на природу пізнання, кожна з таких систем являє собою когерентну логічну конструкцію на тому матеріалі, на якому вона побудована, отже не може бути відкинута як цілком хибна. Разом із тим зрозуміло, що абсолютизація будь-якої однієї теорії пізнання може призвести до заперечення інших. Така епістемологічна суперечливість численних теорій пізнання сама вимагає раціональної рефлексії. При цьому поняття раціональності не повинно зводитися лише до можливості однозначного опису каузальних зв'язків, з чим часто ототожнюється наукова раціональність. Вона набуває людиномірних рис: ціннісні, соціокультурні, індивідуально-психологічні чинники – усе те, щодо чого можна дійти згоди та досягти однакового розуміння, проте не можна описати в стандартній системі інваріантів вже не відкидається як ірраціональне, а включається до сфери раціональності. Тому теорії, несумірні на формальному рівні опису стають сумірними на рівні проблем, які вони розв'язують. А нормативність, яка лежить в основі поняття раціональності трансформується від застосування лише універсальних критеріїв до оцінки з огляду на певні існуючі критерії, які вже не є універсальними та інваріантними.

4. Методи та підходи, розроблені у межах однієї теорії (яка виникла у ході розв'язання певного класу проблем) виявляються придатними для розв'язання подібних проблем у межах зовсім іншої теорії, набуваючи нового смислу. Так, скажімо, психологія запозичує методи точних наук, тоді як математика сьогодні широко застосовує інтуїтивістські та лінгвістичні методи. Таким чином утворюються нові розділи математики: інтуїтивістська математика, нечіткі логіки, побудовані на лінгвістичних змінних тощо. При такому поєднанні утворюється нова фактуально-смислова єдність, нетотожна вихідним теоріям, а також породжується нове проблемне поле. Часто при цьому може відбуватися докорінний перегляд вихідних принципів побудови теорій взагалі – подібно тому це сталося з невизначеністю (невизначеність перетворилася з проблеми, яку прагнули будь-яким чином усунути на фундаментальну характеристику світу, яка плідно "працює" у різних теоріях). Але проблеми, які спонукають розвивати науку взагалі (серед таких можна назвати, скажімо, проблему вдосконалення природних можливостей людини, прагнення суспільної та екологічної рівноваги) залишаються незмінними, маючи багатовимірний характер. Тому, наука у своєму розвитку, який, власне і є одним із методів їх розв'язання, щоразу постає перед цією багатомірністю, пропонуючи цілий спектр таких рішень у різних аспектах, "зрізах" цієї багатомірності, які мають оптимальним чином доповнювати один одного. Відповідно і пізнання здійснюється не в одному аспекті, є багатоплановим, при цьому кожен з аспектів пізнання не є вичерпним, а має бути доповнений в інших аспектах. Усвідомлення цього і є ознакою сучасної епістемології.

Отже, тенденцією трансформації епістемологічних концепцій стає їх взаємодоповнюваність. Тож для дослідження деякого фрагменту реальності (який являє собою систему взаємин конкретного об'єкту з світом) можливо застосовувати концептуальні схеми, класи понять, які, будучи взяті ізольовано можуть заперечувати одне одного. Разом із тим можна знайти умови адекватності застосування кожної з таких схем. Таким чином можна визначити сферу доцільності застосування кожної з концепцій окремо, скажімо, рефлективних концепцій пізнання (емпіричні науки, повсякденне пізнання), конструктивістських (логіка, математика), інтерпретативістських (літературознавство, юриспруденція), прагматистських (педагогіка, технологія, екологія) так і їх поєднання з утворенням нових концепцій. Так само епістемологічні концепції отримали здатність збагачуватися ідеями з несумірних (ненаукових) сфер духу, набуваючи людиномірних аспектів (етичного, естетичного, культурологічного). В результаті розв'язується поставлена Гайдеґґером проблема дегуманізації науки, ворожості світу людини та світу техніки.

Отже, можна констатувати, що сучасна епістемологія характеризується тенденцією переходу від планарної "теорії пізнання", яка претендувала на здатність однозначно описати пізнання до багатомірної "філософії пізнання", метою якої є зрозуміти цей процес і зробити його більш ефективним, аби поліпшити наше "буття у світі". Тому можливість раціональної рефлексії та обґрунтування релятивістських традицій в епістемології можна пов'язати з усвідомленням того, які проблеми і чому саме ми сьогодні вважаємо найважливішими, які аспекти вони мають і чим спричинене виникнення конкретних проблем, що становлять предмет спеціального дослідження. А це усвідомлення визначається врешті-решт тим, як ми визначаємо взаємини наукового факту та його осмислення, адже будь-яке наукове дослідження є процесом встановлення таких фактуально-смислових зв'язків.

Таке бачення епістемологічної взаємодоповнюваності супроводжувалося трансформацією поглядів на факт і смисл: якщо теорії пізнання тяжіли до поєднання факту та смислу як незалежних одне від одного, то сьогодні така "незалежність" піддається перегляду. Факти сьогодні розглядаються, за висловом Рорті, як "гібридні" сутності, причини стверджуваності речень включають у себе як фізичний стимул, так і апріорний вибір відповіді на цей стимул, тобто, поставлене питання частково містить у собі відповідь. Поняття істини, пов'язується з набором проблем, що вирішуються, а істина, за визначенням В. Куайна розглядається як блідо-сіра тканина, в якій чорне іде від факту, біле – від угоди. Отже, епістемологія переходить на якісно новий багатовимірний рівень.

Loading...

 
 

Цікаве