WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Антропологічна семантика категорії „історизм художнього мислення” - Реферат

Антропологічна семантика категорії „історизм художнього мислення” - Реферат

Реферат на тему:

Антропологічна семантика категорії „історизм художнього мислення"

У гуманітарному просторі категорія історизму відзначається універсальним характером і специфічно проявляється у всіх галузях культури, зокрема в художній літературі як словесному мистецтві. Цим пояснюємо її значення, необхідність дослідження складових історизму художнього мислення, а також зв'язків з іншими категоріальними одиницями літературознавства й ширше – філології, культурології. Оскільки літературознавство співвідноситься, взаємодіє з іншими гуманітарними науками та їх категоріальними системами, проблема літературного історизму набуває не лише галузевої, а й загальнокультурної ваги.

Категорія історизму художнього мислення (або літературно-художньої творчості) виконує методологічну роль, входить до складу своєрідного інструментарію, за допомогою якого у мистецтві (літературному творі), досліджуються проблеми історичної та художньої правди; інтерпретації історичних образів і подій; особливості змалювання етнокультурного, етнонаціонального життя, розвитку світового суспільства тощо.

Для категорії історизму художнього мислення характерна антропологічна семантика, у якій можна вирізнити кілька аспектів, зокрема художньо- та науково-антропологічний. Художньо-антропологічний зміст історизму виявляється в особистісному началі творчості та її змістоформах, а науково-антропологічний – у процесі її дослідження. Рецепція художнього твору передбачає складну систему синкретичних різноаспектних (різнорівневих) антропологічних проявів. У певні періоди та за певних обставин культурного розвитку антропологічна семантика історизму актуалізується і може істотно впливати не лише на рецепцію літературних творів, а й на систему поглядів, морально-естетичні та інші ідеали конкретних людей, окремих суспільно-культурних груп, можливо, цілих народів.

Питання історизму художнього мислення вивчалось багатьма вітчизняними й зарубіжними митцями, науковцями ХІХ – ХХ століть. Але й на початку означеного періоду воно не було новим: першим його торкався ще Аристотель. Як у найвіддаленіші часи (давньогрецька література, наприклад), так і два століття тому поштовх дослідженням історизму зроблено самою словесністю. Протягом кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ століть у світовій та вітчизняній літературі з'явились твори, в яких історія стала і власне предметом художньої рецепції, і яскравим тлом та засобом осягнення філософії буття, проблем сучасності, психології характерів.

Необхідність вивчення якісно нового літературного явища, вперше найповніше зреалізованого в історичних романах В.Скотта, стимулювала аналітичну думку. Незалежно від того, якими шляхами формувався категоріальний апарат у різних літературно-наукових середовищах, у ХІХ столітті на європейському культурному просторі історизм художнього мислення трактувався досить суголосно. Йдучи від Аристотеля та Гегеля, дослідники досить швидко визначились у засадничих положеннях літературного поняття „історизм", сутність якого переважно вичерпували співвідношенням історичного факту й авторської фантазії.

З праці Г.Ленобля „История и литература" можемо зробити висновок про те, що убагатьох західноєвропейських країнах були розповсюджені ідеї німецького просвітителя Г.Е.Лессінга, який ще у другій половині ХVІІІ століття в „Гамбургській драматургії" стверджував, що історизм художнього твору полягає не у відповідності художнього тексту фактам історичного процесу, а в історичній вірогідності зображуваних подій та характерів. Поет, писав Лессінг, „Во всем, что не относится до характеров, ...может отступать, насколько хочет. Только характеры священны для него..." [цит за: 6, 84]. Змістом історичного твору, за Лессінгом, є духовний світ людини, її психологія, особистість як така, вірогідно відтворена на вірогідному ж історичному тлі. Якщо поява німецького романтизму, що відчутно живився міфологією та фольклором, історичною минувшиною (Е.Т.А.Гофман, І.К.Ф.Шіллер, А.В. та Ф.Шлегелі), була спричинена перш за все закономірностями північноєвропейського культурного процесу, то її теоретичним підґрунтям, зокрема, стали думки Лессінга.

У літературно-науковій думці щодо поняття „історизм художнього мислення" відчутно почав виявлятися антропологічний фактор, який постав у найдавніших дослідженнях словесної творчості (Аристотель) і спричинив його суб'єктивне трактування у подальшому (Гегель, Лессінг) – аж до сучасності.

Не лише в німецькій, а й в інших європейських культурах, у тому числі й українській, актуалізація питання історизму творчості була пов'язана з визріванням інтересу до національної історії, боротьбою за національний розвиток етносів, ідеєю народності та її відображенням у мистецтві. Проте у Росії, як і в Україні, що у ХІХ столітті своєю більшою сучасною територією входила до складу Російської імперії, воно спочатку розв'язувалось на прикладному рівні – у творах та епістолярії письменників.

І в 20-30-х роках ХІХ століття, і пізніше – аж до здобуття Україною незалежності 1991 року процеси розвитку української і російської літератури були дуже тісно взаємопов'язані, незважаючи на вкрай несприятливі умови для першої з них. Тому не дивно, що, вбираючи в себе й українські ідеї (І.Котляревського, Г.Ф.Квітки-Основ'яненка, Є.Гребінки та ін.) або відштовхуючись від них, російська літературно-критична думка змогла узагальнити обопільне розуміння сутності історизму художньої творчості, змістом якого було образне змалювання історичних постатей та подій у їх розвитку і проекції на сучасність.

Об'єктивно схарактеризував поняття історизму художнього мислення В.Бєлінський, добре обізнаний із вітчизняним та західноєвропейським літературними процесами. Погляди В.Бєлінського були поглиблені О.Добролюбовим, Д.Писарєвим. Значний внесок у розвиток категоріального розуміння історизму художнього мислення своєю художньою та літературно-критичною творчістю зробили М.Костомаров, Т.Шевченко, П.Куліш, Б.Грінченко, А.Кримський, О.Маковей, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський. Всі вони обрали новаторський, особистісний (антропологічний) підхід до розв'язання теоретико-літературних проблем.

Для адекватного тлумачення питань історизму літературної творчості, історичної та художньої правди не втратили актуальності думки М.Костомарова, висловлені у статті „Об историческом значении русской народной поэзии", де автор розглядає історію як процесуальне явище і застерігає від компіляції, доводить, що „всякая литература есть выражение общества" і через це народний характер, правдиво відображений у художньому творі (народній пісні), відповідає історичній правді [5, т. І, 212-215].

Про відповідальність письменника й літературного критика за об'єктивність відображення історичної теми або поцінування відповідних творів писав П.Куліш у роботі „Характер и задача украинской критики": „...осуждая ученого, не из-за чего другого мы хлопочем, как из-за того, чтобы предохранить общество от обмана. Почему же мы равнодушны к обману, в который вводят общество плохие писатели, на счет изображаемых ими явлений жизни?"; „Скажите же: не достойны ли осмеянья и упреков те писатели, которые своими затеями говорят: „Господа, вам не все еще известно, положим, об украинской жизни; мы вам покажем, посредством повести, украинскую жизнь с новой стороны", – и не только этого не исполняют, напротив, затемняют и то, что в ней было ясно, как день? Тут обвинять надобно не ту критику, которая вооружена всею строгостью истины, а ту, которая смотрит сквозь пальцы на подобные проделки, выдает людей безполезных за приносящих пользу и самих их держит в убивающем дух самообольщении"; „Как фальшивый историк, так и фальшивый жрец беллетристики должны быть изобличены во имя общей пользы, во имя успехов самопознания, во имя стремления к лучшей будущности народа. Иначе – все будут у нас грушки да грушки, и никогда не выйдет наше общество из ... легкомысленного детского возраста... Задачею нашей украинской литературы должно быть строгое соответствие ея созданий духу народному и его серьезному, жизненному, а не какому-то псевдо-народному, прихотливому, взгляду на вещи"[5, т. І, 264, 267].

Loading...

 
 

Цікаве