WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Антропологічний аспект як сучасний підхід у формуванні професійно – педагогічної готовності в системі самовиховання майбутнього вчителя - Реферат

Антропологічний аспект як сучасний підхід у формуванні професійно – педагогічної готовності в системі самовиховання майбутнього вчителя - Реферат

"Учитель мусить знати весь генетичний процес розвитку громадянства, цебто антропологію – історію розвитку людей... Кожен педагог мусить мати філософічне розуміння життя, і свого власного, і громадянського, народного, філософічне розуміння моралі",- роздумувала Софія Русова про життєтворчу місію нової школи.[8: 9]

Антропологічний підхід об'єднує в собі: методи досліджень природних наук (біологія людини, анатомія і фізіологія людини, медицини та ін.) і соціально – гуманітарних (археологія, історія, соціологія, етнографія, педагогіка, психологія, культурологія, філософія, етика і естетика, економіка, політологія та ін.). [ 1: 10]

Зміна відносин в економічному базисі супроводжується зміною педагогічної парадигми. Це надає змоги вдосконалити педагогічну реальність та педагогічну прогностику. Заслуговує на увагу думка А.Я. Баталіної щодо розробки педагогічної технології формування Людини XXI століття, яка має антропологічний напрямок. Головним компонентом цієї педагогічної технології має бути система естетичного виховання, яка включатиме мікросистеми - космопланетарне мислення, національні цінності на основі антропологічного підходу.

Сучасна криза освіти – не криза навчальних закладів. Логіка розвитку системи освіти передбачає орієнтацію на нові цільові установки і реалії, які визначають життя навчальних закладів. Вирішити кризу сучасної системи освіти можна лише шляхом її модернізації, послідовної реалізації культурологічної орієнтованої концепції, розглядаючи не окремо початкову, середню, середню спеціальну і вищу освіту, а систему в цілому, як цілісне явище. [9: 12]

Такий короткий, зовсім не глибокий аналіз історичних подій, фактів, вже дозволяє зробити висновок, що історичний розвиток людського суспільства набуває постійного удосконалення. У зв'язку зі зміною підходів до вивчення самої Людини змінюються суттєві реалії духовності, моралі, загальної свідомості, накопичуються артефакти, їх зберігають, охороняють передають з покоління в покоління. Людська громада вичленила в окрему соціальну інституцію тих, хто відповідально повинен здійснювати культуру, освіту в суспільстві, і нарекла їх віщими словами „Учитель – педагог – носій культури, освіченості й знань". Серед вічних професій учительська посідає особливе місце, вона – початок усіх професій, усіх діянь людства. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути Людиною [11: 4]

А як стати педагогом – фахівцем в умовах розвитку сучасного суспільства? Одні твердять, що для цього потрібен великий досвід. Інші вважають, що потрібно мати талант. Все це так, але з цих міркувань виходить, що п'ять років навчання студент мусить або ж чекати, коли по справжньому візьметься за педагогічну діяльність, або ж сподіватися на те, що здібності якось виручать. То що ж, лише чекати та сподіватися? Ні, ми не згодні з тим, що саме досвід принесе успіх. Це не завжди зумовлює результат. Молодий педагог нерідко виявляє високий рівень професіоналізму, про що свідчать конкурси "Вчитель року". І не лише в таланті тут справа. Педагогічний талант може і не виявитися, якщо вчитель не усвідомлює, задля чого він працює, куди спрямовані його зусилля, тобто не розуміє суті і технології педагогічної діяльності.

Не чекати закінчення ВНЗ, а саме в студентські роки набувати професіоналізму. Потрібна щоденна і наполеглива праця над розвитком своїх здібностей до педагогічної діяльності, формуванням професійної позиції, виховуванням уміння спілкуватися з людьми, у процесі органічної взаємодії розв'язувати завдання навчання та виховання.

Тривалий час вважалося, що виховання особистості майбутнього вчителя в процесі його професійного навчання забезпечується засвоєнням системи педагогічних знань. І чим більшою була інформаційна насиченість такого навчання, тим кращою здавалася підготовка вчителя. Але практика засвідчила хибність такого підходу. Реальне шкільне життя ставить у такі ситуації, коли самих теоретичних знань замало, потрібні практичні вміння й навички. Крім того, молодий учитель починає усвідомлювати, що саме він, його особистість, є своєрідним "інструментом" організації взаємодії з учнями. Так виникає не передбачена попереднім досвідом навчання проблема вивчення і вдосконалення власної психотехніки, мовлення, невербальної поведінки.

Виховання і самовиховання – дві сторони формування особистості. Навчити професії вчителя неможливо, але навчитися їй можна. Стане вчитель майстром чи ні, залежить не лише від системи навчання, а насамперед від зусиль тих, хто вчиться. Потрібно усвідомити орієнтири самовдосконалення та шляхи його здійснення. А коли ще як не на студентській лаві актуалізувати розвиток професійно значущих здібностей, умінь, особливостей педагогічного мислення? Так виникла ідея професійного навчання майбутнього вчителя, зорієнтованого на його особистісний розвиток. [ 11]

Сказане дозволяє зробити висновок про необхідність створення цілісної теорії навчального змісту як суттєвого засобу вдосконалення навчально – виховного процесу. Добрим початком і позитивним прикладом у цій винятково важливій і перспективній справі стали розробки вчених – науковців, педагогів – практиків нових, переробки, вдосконалення вже існуючих педагогічних технологій, а саме: „Технологічний підхід в освіті"; „Особистісно орієнтована освіта і технології"; „ Вальдорфська педагогіка"; „ Технологія саморозвитку (М. Монтессорі); „Технологія організації групової навчальної діяльності школярів"; „Технології розливального навчання"; „Технології формування творчої особистості"; „Технологія навчання, як дослідження"; „Проектна технологія"; „Нові інформаційні технології навчання"; „Технологія колективного творчого виховання (за І.П. Івановим)"; „Педагогічна технологія „Створення ситуації успіху (за А.С. Белкіним)"; „Сугестивна технологія"; „Аналіз образу – персонажа епічного твору"; „Індивідуальність вчителя і освітні технології" та інші. Оскільки пропоновані праці є одним із перших спроб, вони не претендують на всеосяжне й остаточне трактування основних теоретичних понять і практичних рекомендацій.[10: 5]

В умовах оновлення освіти, активних пошуків педагогами шляхів та засобів підвищення ефективності підготовки професійних педагогічних кадрів особлива роль належить формуванню професійно – педагогічної готовності майбутнього вчителя в системі самовиховання.

Категорія „самовиховання" в філософській, педагогічній та психологічній літературі трактується досить різнопланово. Самовиховання – формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети. Самовиховання – це відносно запізнене придбання онтогенезу, яке пов'язане з певним рівнем самосвідомості, критичного мислення, здібності та готовності до самовизначення, самовираження, саморозкриття, самовдосконалювання [13: 679] Самовиховання – свідома діяльність, яка спрямована на більш повну реалізацію себе як особистості [12: 580]

Таким чином, самовиховання це цілеспрямований процес, він є продовженням професійного виховання, коли майбутній учитель з об'єкта виховного впливу ("Я — студент, хай мене вчать") перетворюється на суб'єкт організації власної життєдіяльності ("Я — майбутній спеціаліст, готую себе до цього"): самостійно обирає мету самовдосконалення, постійно аналізує здобутки професійного зростання, займається самоосвітою.

Базуючись на активізації механізмів саморегуляції, самовиховання припускає наявність усвідомлених цілей, ідеалів, сенсу існування особистостей. На нашу думку необхідні складові самовиховання – це самоаналіз особистісного розвитку, самозвіт, самоконтроль, який являє собою усвідомлення та оцінку суб'єктом особистісних дій, психічних процесів і станів.

І.А. Зязюн наголошує, що система самовиховання має взаємопов'язані етапи:

1. самопізнання;

2. планування роботи над собою;

3. реалізація програми;

4. контроль;

Ми підтримуємо цю думку. Слід відзначити, що самовиховання – це ще й виховання волі, почуттів, а самоконтроль виступає як регулювання особистістю, її поведінки, мотивів, спонукань, складова система моральних відносин суспільства. Перемога над собою, переборення душевних лінощів, придбання звички до постійної праці - дуже важливі фактори ефективності самовиховання, але не єдині. Творчий підхід до самовиховання – це вірний спосіб швидкого та ефективного духовного росту особистості.

Організація професійного самовиховання, як особливої системи дій педагогів вищих навчальних закладів пов'язана із її розглядом у плані цільового призначення. Роль у цільовому орієнтирі самовиховних зусиль студента відіграє його професійна готовність до самостійної праці, як складна цілісна якість фахівця – педагога. Розгляд феномену цієї якості крізь призму антропологічного підходу до неї дозволяє стверджувати, що професійна готовність до педагогічної діяльності представляє собою цілісну, інтегральну та динамічну множину взаємопов'язаних компонентів. Мова йде про систему, що визначається, як заданою метою особистісно зорієнтованого виховання й умовами її реалізації, так і особистістю фахівця – суб'єкта педагогічної діяльності, психологічним і практичним забезпеченням його активності у напрямку використання зовнішніх умов та удосконалення особистого фахового потенціалу в інтересах неперервного розвитку особистості.

Loading...

 
 

Цікаве