WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Антропологічна екологія в освітньому процесі - Реферат

Антропологічна екологія в освітньому процесі - Реферат

Реферат на тему:

Антропологічна екологія в освітньому процесі

Система освіти, як і будь-яка система соціуму, є відкритою, динамічною, антиентропійною системою, яка має здатність розвиватися. Витоки розвитку цієї системи криються у протиріччі між цивілізаційними потребами, які формують соціальне замовлення на навчання і виховання підростаючого покоління, внутрішніми можливостями системи освіти й умовами для його виконання.

В процесі свого історичного розвитку цивілізація періодично стикалася з проблемами (або кризовими ситуаціями), від вирішення яких залежало її подальше життя і доля. Зміна цивілізаційної парадигмизавжди зв'язана із змінами соціального замовлення і, як правило, формування нових цілей і завдань перед системою освіти. На початку ХХI ст. людство в черговий раз постало на межі цивілізаційної кризи. Техногенна цивілізація, яка сформувалася на кінець ХХ ст., динамічна, орієнтована на кількісний ріст показників розвитку, підійшла до своїх критичних меж. Визначилися й продовжують інтенсивно поглиблюватися глобальні проблеми, які прийнято називати екологічними: некероване зростання населення планети, могутній антропогенний вплив на біосферу, вичерпання природних ресурсів, скорочення біорозмаїття, забруднення навколишнього середовища, загроза здоров'ю людини - це далеко не повний перелік проблем, від вирішення яких залежить життя і доля людства в третьому тисячолітті. Ці проблеми мають антропологічний характер і зв'язані з технократичною парадигмою, як моделлю розвитку цивілізації. Надії на їх подолання суспільство вбачає у переході до нових цивілізаційних моделей, основу яких складають коеволюційна стратегія - стратегія здійснення взаємозв'язаного, сталого (неруйнівного) розвитку природи, суспільства, культури і свідомості людства, нове цивілізаційне мислення, яке орієнтоване на формуванні нової соціальної ідеології, яка здатна змінити менталітет суспільства.

В контексті сучасних цивілізаційних проблем одним із стратегічних завдань системи освіти стає завдання формування особистості з високим рівнем загальної і екологічної культури, яка здатна сприймати і здійснювати ідеї коеволюції, особистості, яка орієнтована на безперервний саморозвиток, прогрес суспільства і пріоритет загальнолюдських цінностей, що здатні не тільки адаптуватися до швидкомінливих цивілізаційних умов, але й забезпечити своєю діяльністю умови подальшого сталого розвитку цивілізації.

Відомо, що природне середовище формує культуру, яка, таким чином, є екологічно детермінованим явищем. Визначень культури багато. Ми, вважаємо, що екологічна культура, як частина загальнолюдської культури, вона визначає характер відносин між людиною і соціоприродним середовищем, проявляється в системі вартісних орієнтацій, що мотивують екологічно обгрунтовану (екологічно своєрідну) діяльність, і реалізується в усіх видах і результатах людської діяльності, що зв'язані з пізнанням, використанням і науково обгрунтованим перетворенням природи і суспільства.

Понятійна матриця екологічної культури включає екологічний світогляд, екологічну свідомість, екологічне мислення, гуманістичні ідеї, загальнолюдські цінності і ідеали, переконання і принципи, способи пізнання і діяльності, норми і вимоги екологічного імперативу, громадянську і екологічну відповідальність. Критерієм сформованості екологічної культури є екологічно обгрунтована діяльність особистості в соціоприродному середовищі.

Ось чому і екологічна культура, і грамотність і екологічно відповідна діяльність є інтегративними категоріями. Їх становлення зв'язане з розумінням і усвідомленням особистістю цілісності соціоприродного середовища, єдності і взаємозв'язку всього сущого, ролі і місця людини в системі Світобудови. Як зазначає російський вчений М.М. Мойсєєв: "... Таке розуміння виникає разом з вивченням природи і логіки її розвитку, а вкорінюються у свідомості з допомогою гуманітарного мислення" [1]. Однак зміст сучасної освіти внаслідок процесів диференціації необхідних умов для цього забезпечити не може. Потрібні нові концептуальні підходи, нові методологічні, теоретичні і дидактичні основи конструювання освіти. Сучасна педагогічна наука багато в чому зв'язує їх з ідеями інтеграції, гуманізації й гуманітаризації змісту освіти.

Ми переконані, що діалог культур, зближення і взаємне збагачення науки і мистецтва, науки і релігії, інтеграції природничо-наукової, технічної, гуманітарної і художньо-естетичної освіти, синтез дискурсивного і емоційно-подібного, синергетичний підхід і нелінійне мислення у змісті освіти повинні набути домінантного звучання. Це ті основоположні моменти, які здатні змістити акценти в парадигмі освіти в бік гуманітарного мислення і суттєво вплинути на процес формування екологічної культури та екологічної грамотності громадян. У зв'язку з цим, інтеграція природничо-наукового і гуманітарного знання стає необхідною умовою формування екологічної культури і грамотності, а принцип інтеграції набуває статусу методологічного і дидактичного принципу при побудові змісту освіти. Таким чином, цивілізаційні процеси, екологічна культура, зміст освіти та ідеї інтеграції виявляються пов'язаними в єдиний вузол.

Дуже шкода, але інтеграція, як загально наукове педагогічне явище, не дивлячись на величезну кількість робіт, присвячених цій проблемі, в теоретичному плані вивчена недостатньо. У практиці освіти вона зводиться скоріше до конвергенції, ніж до глибокої взаємодії різних предметних областей. Залишаються не зрозумілими і механізми цієї взаємодії. Поряд з цим, сучасна наука пропонує нові пізнавальні моделі, які здатні стати методологічною і теоретичною основою інтеграції. Перш за все, це теорія систем і синергетика, що описують механізми самоорганізації і еволюції систем різної природи. Їх ідеї переводять розуміння процесів розвитку соціоприродних і технічних систем, пізнання можливостей і механізмів їх коеволюції на більш високий рівень і стають природною основою для реалізації принципу інтеграції у змісті освіти. Ось чому проблема теоретичної розробки і практичної реалізації механізмів інтеграції природничо-наукового і гуманітарного знання у змісті освіти на основі цих моделей є дуже актуальною проблемою у сучасних педагогічних дослідженнях.

В історії людства виділяють три основні типи відносин людей до природи: пристосувальний, споживацький, відповідальний. Ці типи складалися під впливом суспільних відносин і особливостей праці, характерних для певного типу розвитку суспільства. Приблизно до 30-х років ХХ ст. поле діяльності людини співпало з полем її безпосереднього мешкання. Те, що вона сприймала, було в основному природними речами, які вона могла бачити, чути, відчувати своїми органами чуттів. Людина володіла природою, вписуючись в неї, її діяльність залишала природу по суті, нечіпаною. Сучасна людина знає значно більше, ніж може побачити, або хоча б уявити. Вона може планувати і здійснювати дії, які вже не в стані відчувати. Від цього змінюється її відношення до природи. Це відношення втрачає безпосередність, стає побічним, опосередковується розрахунками і приладами. Воно втрачає наочність, перетворюється в абстрактне і формальне. Природа все більше перетворюється в заплутану систему відносин і функцій, які здатна осягнути тільки математика. Наука і техніка навчились використовувати енергію природи і самої людини в таких масштабах, які свідчать про наступ нового етапу історії цивілізації. Людина змушена жити бік о бік з небезпекою, що постійно зростає й загрожує їй. Звідси і бажання знову набути "природності", "відповідності до природи", в способі життя і лікуванні хвороб, у вихованні і освіті і т.д.

Але повернутися назад неможливо. Значить, необхідний новий життєвий простір для людини, яка усвідомлює зміст свого життя і здатність мати майбутнє. В.І. Вернадський передбачав, що людству доведеться подолати надзвичайно важкий рубіж - навчитися такому способу поведінки, який би зупинив катастрофу, що насувається і стимулював подальший прогрес. Нині, як ніколи, очевидна необхідність нової "екологічної моралі", нового бачення світу для кожної людини, що живе на Землі. Нове відношення до природи виростає із свідомості, що людство дійшло до останньої межі, і вимагає пильності і відповідальності - речей, які тісно зв'язані з проблемами особистісного "Я" в людині.

В минулі століття економічні міркування змушували людей відмахуватися від проблем, що зв'язані з шкідливими для здоров'я виробництвами і продуктами. Навіть сьогодні вимоги економічного зростання часом затьмарюють проблеми забруднення навколишнього середовища в слабко розвинених країнах. Тому немає нічого дивного в тому, що лише в недалекому минулому відбувся ріст рівня екологічної свідомості, що пов'язаний з рядом подій, які привернули нашу увагу до небезпеки, яка загрожує планеті.

Як відомо, прогресуюче господарське освоєння природи і супутні йому чисельні порушення природної рівноваги стали джерелом цивілізаційних проблем, які сьогодні називають екологічними. На початкових етапах розвитку цивілізації вони носили локальний характер і суттєво не впливали на стійкість біосфери. В період становлення техногенної цивілізації, за образним висновком В.І. Вернадського, "людство стає могутньою геологічною силою", що перетворює природні ландшафти Землі. Перехід до індустріально-інформаційного ступеню розвитку у другій половині ХХ ст. характеризувався небувалим зростанням виробництва, техніки, сільського господарства, фундаментальних і прикладних наук. Людина почала завойовувати космічний простір, видумала різні види зброї, навчилася використовувати енергію атома. Зростання населення планети, могутній антропогенний вплив на геосферу, некерований технічний розвиток до межі загострили економічні проблеми. Останні п'ятдесят років цивілізація перебуває в стані перманентної екологічної кризи, яка поставила біосферу на грань знищення. Серед усіх цивілізаційних проблем дослідники виділяють три взаємопов'язані групи:

- політичні і соціально-економічні (нормальне функціонування світового господарства, подолання відсталості слаборозвинутих країн і т.д.);

- природно-економічні (сировинна, енергетична, продовольча, забруднення навколишнього середовища і т.д.);

- соціальні (демографічна, міжнаціональних відносин, криза культури і моралі, дефіцит демократії, урбанізація, зниження рівня здоров'я і т.д) [3].

Ці проблеми набули глобального (всезагального) характеру, розвиток цивілізації підійшов до критичних рубежів, чітко позначилися межі зростання її кількісних показників, руйнівні процеси набули необерненого характеру.

Нині у світі остаточно сформувалась думка, що підвищення рівня споживання - це деструктивний шлях розвитку цивілізації. Враховуючи це, міжнародне співтовариство створює організації, які покликані визначати стратегію вирішення глобальних проблем на міжнародному рівні шляхом міжнародного співробітництва, здійснювати практичні заходи, спрямовані на охорону навколишнього середовища. В 60-80-х роках міжнародне співтовариство розробляє і приймає ряд концептуальних документів: звернення до урядів і народів "Планета в небезпеці", декларація "За наше спільне майбутнє", програма "Повістка дня на ХХІ ст., в яких підкреслюється, що шлях до виживання людства в третьому тисячолітті, до його стійкого розвитку лежить в площині зміни стереотипів взаємодії людини і соціоприродного середовища, регулювання населення, зниження споживання ресурсів кожною людиною, економію і бережливість, формування розумних матеріальних потреб.


 
 

Цікаве

Загрузка...