WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Антропологічні основи комунікативної компетентності вчителя - Реферат

Антропологічні основи комунікативної компетентності вчителя - Реферат

Реферат на тему:

Антропологічні основи комунікативної компетентності вчителя

Доля світової спільноти в руках учителя-вихователя, а не політика чи полководця, міністра чи президента. Вони – це продукт виховання; результат розвивального процесу навчання, успішності оволодіння ними вміннями свідомо творити. Ось чому головна справа освіти і виховання – передати молодшому поколінню народну мудрість, знання, проростити здатність відрізняти погане від гарного , добро від зла за антропологічними критеріями, що заслуговують до себе найсерйознішої уваги. При збереженні зазначеної умови людина прагнутиме до економічної, політичної, особистої свободи, перестане бажати керівництва збоку. Вона навчиться розумному та плідному самоуправлінню.

Якщо прагнення людей до самосвідомості вибору найважливішого, що складає зміст і сенс їх життя, стане загальним, то будь-яка форма тиранії позбавляється соціальної підтримки, психологічного базису. Саме цілісний навчально-виховний процес покликаний надихати цю основну потребу людського духу, закріпити, наповнити її конструктивним змістом. Людину необхідно навчити самостійно шукати і знаходити правильні рішення усіх життєвих проблем. У протилежному випадку вона обов'язково знайде неправильні, рушійні відповіді на хвилюючі питання.

Процес людства та кожного окремо індивіда залежить від удосконалення методу пізнання та методу навчання. Ефективні педагогічні технології мають спиратися на антропологічні закони. Новий тлумачний словник української мови визначає антропологію як науку "що вивчає біологічну природу людини, її раси і т. ін." [2,49]. Словник іншомовних слів – як науку "про походження і еволюцію людини, утворення рас; нормальні варіації фізичної будови людини" [4, 59].

Більш певне, на нашу думку, визначення зазначеного подають І.П.Аносов і О.О.Нікишенков, вказуючи, що термін "антропологія" увійшов у науковий обіг з грецької мови (в перекладі слово про людину, поняття про людину, вчення про людину) означає галузь пізнання людини та його внутрішнього світу (духовного та біологічного) в контексті природи культури та суспільства [1,7].

Сьогодні у сфері антропологічного пізнання умовно виділяють філософську, теологічну, фізичну, соціальну, культурну [1] та педагогічну антропології [3].

Педагогічна антропологія визначається як людинознавство, котре слугує вихованню та навчанню людей. Вона прагне з'ясувати, як олюднюється людина і як люди різного віку впливають один на одного, наскільки дитина піддається вихованню на різних етапах життя, які причини та процеси становлення особистості, який характер різних груп і як особистість взаємодіє з ними. Закони індивідуального та групового розвитку стають базою педагогічної поради, попередженням про небезпеку [3,13]. Людина розвивається під впливом подвійного роду обставин: стихійного впливу людей, усього оточуючого середовища та свідомого впливу одних людей на інших. Для цілісного розуміння природи виховання необхідно досконало вивчати всі обставини, що впливають на зазначений процес, виявляти їх виховне значення. Проте, в рамках нашого дослідження, ми звертаємо увагу на цілеспрямоване виховання, яке здійснюється вчителем за допомогою такого інструментарію, як професійне спілкування.

Оскільки професія вчителя належить до типу "людина-людина", що поєднує в собі як суб'єкт-об'єктні, так і суб'єкт-суб'єктні відносини, то успіх діяльності вчителя залежить від його здатності організовувати свою роботу на основі професійно виваженого, науково обґрунтованого спілкування з суб'єктами сфери взаємодії. Таку здатність особистості вчителя професійно вирішувати завдання визначають поняттям "компетентність у спілкуванні" або ж "комунікативна компетентність". Найчастіше зазначені поняття ототожнюються та вживаються як рівнозначні.

У педагогічній діяльності спілкування постає як категорія функціональна та професійно значуща, оскільки входить до системи чинників, від яких залежить формування та розвиток особистості учня та максимальна реалізація індивідуальних можливостей вчителя.

Спілкування вчителя й учня – це спілкування людей, які мають різний статус, відповідно до яких існують його норми. Вони певною мірою приписують як себе вести кожному з учасників комунікативної взаємодії. Ролі вчителя й учнів у школі суворо регламентуються. Ці ролі різні. Одні сидять (це учні), інші стоять чи сидять перед ними (це вчителі). Вчителі розумні, активні, енергійні, все знають. Весь урок частіше "беруть на себе". Учні ж – цікаві та не дуже, доброзичливі та байдужі, працелюбні та ліниві, активні та пасивні – різні. І це чудово! Із учителями їх розділяють незримі кордони. Інколи дехто все ж виходить за їхні межі. Але про такого вчителя говорять, що він (або вона) "заграє з учнями", "працює на дешевий авторитет". А про учнів - "невиховані", "некеровані", "не знають свого місця". Руйнувати ці кордони неприйнято.

Задля успішного спілкування з учнями вчителю необхідно усвідомлювати свої професійні обов'язки та мати можливість їх добре виконувати; прийняти учнів такими, якими вони є; не виходити тільки з педагогічних цілей і завдань; намагатися точно й адекватно орієнтувати свою мову на конкретного учня або групу учнів; не обмежувати спілкування лише інформативною функцією; не дискримінувати, давати можливість учням бути рівними у можливості висловити власну думку; дивитися на себе збоку, очима своїх учнів; слухати та чути співрозмовника; помічати найменші зміни в мікрокліматі групи; враховувати особливості кожного учня, їх психологічний стан у зв'язку з дією факторів зовнішнього середовища; викликати довіру до себе; уникати конфліктів; підключати до спілкування всіх учнів навіть неконтактних мовчунів; проявляти ініціативу; уникати штампів і шаблонів; не критикувати; використовувати різні види заохочення; розвивати свою комунікативну пам'ять; готуватися як до колективного спілкування, так і до індивідуального; аналізувати процес педагогічного спілкування; слідкувати за мовленням; дотримуватися принципу позитивізму.

Міцним фундаментом педагогічного спілкування є науково перевірені знання про системність особистості - розум, волю, уяву, характер, цінності, спрямованість; знання про світ, у якому вона мешкає і який вона має продовжити, зберегти, вдосконалити.

З огляду на зазначене вище ми розглядаємо комунікативну компетентність вчителя через призму педагогічної антропології і визначаємо її як ідейно-моральну категорію педагога, що регулює всю систему становлення до учня, його природнього та соціального світу. Вона потребує розвитку в учителя цілої низки узагальнених умінь педагогічного спілкування зокрема вміння:

- ідентифікувати себе в процесі пізнання, розуміння й осмислення особистістю іншої особистості;

- встановлювати референтні відносини між учасниками педагогічного спілкування;

- володіти рефлексією особистості у процесі педагогічного спілкування;

- ясно й чітко висловлювати свої думки при подачі інформації в процесі педагогічного спілкування;

Loading...

 
 

Цікаве