WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Історико-соціальний зміст екологічної освіти - Реферат

Історико-соціальний зміст екологічної освіти - Реферат

Людина групи Homoergaster-erectus – людина прямоходяча, привнесла в суспільство вогонь, заклала основи шельської (?) культури, була вихідною групою для наступних видів Homoheidelbergensis і neanderthalensis відповідно з культурами ашель і мустьє. Це вже було цілеспрямоване полювання в природі з виготовленням специфічних знарядь праці та більш ефективним їх пристосуванням до потреб людини. Досить повна схема класифікації кам"яних знарядь праці цього і більш пізнього часу подана в роботі В.М. Гладіліна (1976).

Проблема походження виду H.sapiens сьогодні є відкритою і дискусійною. Найбільш вірогідні три варіанти: H.sapiens походить або від H.heidelbergensis, або від H.neanderthalensis взагалі, або від прогресивних H.neanderthalensis (Henke, 1978; Chalineandal., 1991; Sabath, 1998). Ранні форми H.sapiens – кроманьйонці стоврили в пізньому палеоліті ряд матеріальних культур (оріньяк, солютре, мадлен та ін.), які передували культурам голоцену і відзначались не тільки особливими знаряддями праці, але й засобами духовної культури (прикраси, статуетки, "музичні інструменти" та інше).

Даючи згальну характеристику еволюції людини суттєвими залишаються морфологічні ознаки скелету і їх зміни у різних біологічних видів людей. Тобто є зміни, які пов"язані з одного боку з природними єволюційними тенденціями, а з іншого – з усвідомленою функціональністю органів, як, наприклад, поява мови і виріст підборіддя, зміна харчування і будова зубів, багатофункціональність кінцівок, особливо передніх, і т.ін. Такі морфологічні характеристики є основними критеріями для таксономічної диференціації роду Homo. На сьогодні можна нарахувати біля 8 видів людей, які складають або еволюційні лінії прямої трансформації, або для деяких видів – сліпі гілки в єволюції. На сьогодні філогенез людини – це предмет активних дискусій, які базуються переважно на більш нових фактологічних даних і одночасно є відображенням системи поглядів окремих дослідників.

Наступну тему курсу історичної соціоекології можна сформулювати так: "Формування, становлення та первісні стадії існування суспільства як необхідна реальність природно-історичного процесу". За геохронологією матеріал теми охоплює еоплейстоцен та ранній плейстоцен, тобто в межах від 1,6 до 0,6 млн.років, за видами людей – це H.habilis, H.ergaster, та H.erectus, за матеріальною культурою це олдувайська, шельська (?) та початок ашельської епох, за фауністичними угрупованнями – це таманський та тираспольський комплеси, за клімато-географічними характеристиками – це переважно похолодання гюнц та потепління міндель (альпійської шкали).

Основне завдання даної теми – з"ясувати особливості розвитку ландшафтно-кліматичних умов та біологічного різноманіття в ранньому плейстоцені, висвітлити проблеми формування соціальності людини на підставі знань про біологічні особливості еволюції роду Homo. Даний комплекс питань включає характеристику біоценотичних умов існування первісних людей – архантропів, їх розселення та міграції, взаємостосунки з природою та початкові елементи помітної господарської діяльності, включаючи становлення культури та формування і вдосконалення психіки. В цьому відношенні добрим прикладом можуть бути палеолітичні стоянки Королево в Закарпатті та Меджибіж в Хмельницькій області України як найбільш давні знахідки слідів діяльності людини в Східній Європі, що становить біля 500 тис.років (Гладилин Ситливый, 1990; Пясецький, 2001; Рековец, 2001). В цей час люди користувались переважно кам"яними знаряддями праці, виробленими з кременю (Меджибіж) або андезиту та обсидіану (Королеве). Це ранньо- чи середньо-ашельські знаряддя праці, які є більш різноманітні, менш грубі, дещо спеціалізовані (наприклад чопери, рубила, колуни та інше) в порівнянні з олдувайськими. Надалі ударні функції цих знарядь поступалися місцем відщепам, ножам та скреблам для обробки м"ясної їжі (Рижов, 2001).

Розвиток та вдосконалення техніки обробки каменю та одержання нових знарядь праці були свідченням більш ефективного використання сировини, та виготовлення знарядь праці з дерева. Спільна обробка сировини і виготовлення знарядь утверджували суспільний тип життя людей та робили їх життєдіяльність менш залежною від природи. Очевидно, це все разом сприяло підвищенню процесу виживання людей в погіршених умовах – похолодання та процесу освоєння ними інших регіонів - міграції.

Пам"ятки ашельської епохи (особливо Західної Європи) свідчать про успішне полювання людей на таких тварин як хоботні (рання форма мамонта), олені (решток виду досить багато в Меджибожі), ведмеді, дикі свині, в меншій мірі коні та зубри. Пам"ятники цього періоду України нажаль мало дають інформації про спосіб життя людей ашельської епохи, які очевидно слід відносити до Homoheidelbergensis. Таким чином можна констатувати, що на території Східної Європи (не враховуючи знахідки решток людей на Кавказі – печера Дванізі), найбільш ранні поселення людей виду H.heidelbergensis відомі зі стоянок Королево і Меджибіж, а також відомі як окремі знахідки їх діяльності в Криму, на Донбасі та на Житомирщині.

Помітно більш насичений процес інтеграції людини і природи можна прослідкувати на наступній стадії їх розвитку, яку можна окреслити темою "Взаємозв"язок природи і суспільства в пізньому палеоліті". Цей час включає епохи мустьє та більш пізні основні культури – оріньяк, солютре, мадлен та ін., хронологія яких є дискусійною. Цей час, на нього припадає існування Homoneanderthalensis (мустьє) та появи Homosapiens. Це час помітного прогресу в розвитку виробничих сил господарської діяльності та в культурно-духовному надбанні. Мустьєрські мисливці, дякуючи вдосконаленим знарядям праці, могли успішно полювати на всі оточуючі їх види тварин (мамонти, носороги, коні, олені, зубри, тури, крупні хижі ссавці, птахи, різні види риб та інше). Рештки цих тварин постійно знаходять в стоянках неандертальців, яких є значна кількість на території Криму (Давня історія України, 1997).

Досконалість полювання та більш посилений вплив суспільства на природу були очевидними завдяки набутому досвіду, вмілості людей та вишукуванням нових методів полювання. Останнє особливо стосується мисливства, яке мало загонний характер з використанням різних пасток, пристроїв, хитрощів. Це призвело до масової загибелі тварин (олені, зубри, коні, сайгаки) і їх зникнення з біоценозів що в кінцевому рахунку помітно змінювало структуру біоценозів та ландшафтів. Типовим прикладом може бути Амвросіівське захоронення зубрів (Донецька область), де шляхом загонів було знищено тисячі особин цих тварин (Бибикова, Белан, 1979), а також захоронення Анетівка-2 з великою кількістю решток зубрів (Старкін, 2001).

Активна мисливська діяльність людини доповнювалась процесом збирання решток тварин для господарських потреб та будівництва житла. На місці стойбищ зводились споруди - житла (Підоплічко, 1969) та споруди культового змісту (Eiszeit, 1999). Природні печери та гроти теж були заселені пізньопалеолітичними людьми, особливо це стосується печер Криму (Старосільє, Кіік-Коба, Шайтан-Коба, Чокурча та інші). Такий тип помешкань давніх людей найбільш характерним є для регіонів Франції та Іспанії, де в печерах знайдена класична для пізнього палеоліту матеріальна культура та рештки фауни, а також розписи на стінах печер із зображенням мисливських тварин. Пізньопалеолітичні пам"ятники світового значення добре відомі на території України. Це поселення групи стоянок Кодак, Молодове, Мізин, Межиріч, Гонці, Добранівка, Кирилівська та багато інших.

На будівництво жител та культових споруд використана значна кулькість кісток мамонтів (до 100 особин в одній споруді), оленів, великих хижих ссавців, а також вівцебиків, які характерні для Мізина. На площах поселень та в самих поселеннях знайдені залишки вогнищ, багато решток кісток, виробів з кременю та кісток, розкриті ями з господарськими відходами та інше. Деякі з жител були дообладнані огороженням та заслонами з кісток і, очевидно, з дерев, які не збереглися. Очевидним є також те, що люди епохи неандертальців та кроманьйонців користувалися шкіряним та хутряним одягом, хоча це й не підтвержено прямими речовими доказами. Суворі ландшафтно-кліматичні умови (похолодання пізнього плейстоцену) змушували людей вдягатися та шукати притулку або в природніх спорудах (у випадку печер), або будувати житла чи культові споруди з кісток мамонтів у випадку відкритих просторів (Підоплічко, 1969).

Спосіб життя та умови існування привели до виникнення комплексів палеолітичної індустрії у виготовленні знарядь праці, які поділяються за своїми технічно-типологічними ознаками на варіації, фації та типи (Гладилин, 1976). З цим досить тісно пов"язане вдосконалення соціального устрою, який, очевидно, був родо-племінним. На сьогодні вже більш чітко прослідкована динаміка і структура соціальних угруповань архантропів, палеоантропів та неоантропів. Невеликі і кочівні групи мисливців (до 15 осіб) і збирачів їжі перетворювалися з часом на громади з більш довготривалим поселенням та властивими для них процесами формування спорідненості і засад соціального регулювання чи управління. Цьому в значній мірі сприяло полювання на великих та небезпечних тварин, що пов"язано з певним ризиком, і могло бути продуктивним тільки при узгодженості дій групи мисливців. Далі це призвело до колективної обробки здобичі та її споживання, спільного виробництва знарядь праці та виникнення елементів розподілу і спеціалізації у виконанні обов"язків і т.ін. Наприклад, мустьєрські поховання і культура свідчать про значну консолідацію людей і спільність їх дій. Тобто посилювався груповий і все більш усвідомлений вплив людей і суспільства на природу, що фіксувалось, перш за все, в порушенні кількісного балансу видів в біоценозах. Природа, при цьому, зберігала свою відновлюючу здатність.

На етапі пізнього палеоліту (від 150 тис.років), коли був інтенсивний процес антропосоціогенезу, викликаний нестабільністю умов існування – інтенсивне похолодання, найбільш постраждали, звичайно, мамонти, шерстисті носороги та велетенські олені, у вимиранні яких, на думку багатьох дослідників, провідну роль відіграли люди, які, очевидно, прискорили незворотній процес природного зменшення чисельності популяції цих видів (Корнієць, 1962).

Loading...

 
 

Цікаве