WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Партнерське спілкування-школа соціалізації - Реферат

Партнерське спілкування-школа соціалізації - Реферат

Реферат на тему:

Партнерське спілкування-школа соціалізації

Маленька дитина тільки тоді ставитиметься до інших з розумінням та повагою, коли відчуватиме повагу і розуміння до себе. Доброзичливі взаємини з вихователем, який є авторитетною для дошкільнят людиною, мають дуже важливе значення для соціального розвитку особистості маляти.

Звідси стає зрозуміло, як важливо й самому педагогові оволодіти навичками партнерського спілкування. Педагог як професіонал має розуміти виховне значення слова: адже словом можна і заспокоїти, і травмувати. Воно може принести мир та дружбу або спричинити ворожнечу.

Розглянемо прийоми, які сприяють встановленню довірливих взаємин педагога з дитиною.

Уважне прислуховування. З розумінням ставлячись до думок та емоцій, бажань дитини, ми показуємо, що сприймаємо її серйозно. Усі діти потребують уваги, визнання, любові. Якщо такі потреби задоволені, вони охоче йдуть на спілкування, особливо коли воно відбувається у формі діалогу. На жаль, вихователі часто надають перевагу монологу перед діалогом, що заважає їм вчасно помітити стан дитини, зрозуміти її. Існують два способи досягти взаєморозуміння з вихованцем.

Просте, або пасивне прислуховування. Вихователь тільки слухає дитину і підтакує їй: "Так, так", "Ага", "Розкажи", "Цікаво", "Але". Така реакція дорослого є для дитини сигналом, що її готові вислухати. •

Активне прислуховування. Вихователь намагається зрозуміти, що дитина відчуває, а потім відтворює те, що сприйняв, уголос. Це просто відображення того, що він зрозумів, воно не повинно містити оцінки або запитання. Таке віддзеркалення допомагає дитині переконатися, що її правильно зрозуміли, а якщо це не так, то й довести до дорослих свою думку.

Під час діалогу один з партнерів має дати іншому можливість висловитися до кінця, а після цього зробити резюме, щоб отримати підтвердження: його правильно зрозуміли. Багато непорозумінь виникає через невміння дорослого і дитини вислухати одне одного. Водночас вихователь повинен уміти розрізняти дитячі проблеми і свої власні. Які проблеми можуть бути в дитини? Інша дитина відібрала в неї іграшку, не вдається малюнок або виріб, однолітки не прийняли її до гри, дитина чогось боїться тощо.

Проблеми вихователя: треба, щоб діти прибрали в ігровому куточку, або діти надто галасують, і треба їх заспокоїти. У такому разі не варто сварити чи повчати, краще сказати: "Мені дуже неприємно, що в кімнаті такий галас. Від цього крику в мене болить голова. Грайтеся, будь ласка, тихіше". Повідомлення дорослим свого стану допомагає дитині взяти на себе відповідальність за свою поведінку, оскільки дорослий продемонстрував віру в те, що дитина здатна зрозуміти ситуацію і діяти адекватно до неї. Такий прийом сприяє формуванню в дитини правильної самооцінки, а крім того, відвертість вихователя — гарний приклад для вихованця. Взаємини, коли кожний може сказати те, що думає, характеризуються довірою і можуть витримати будь-які випробування, на відміну від обопільних докорів і нарікань, що, на жаль, у житті трапляєтьсячастіше. Наприклад, вихователь звертається до дитини: "Ти завжди хочеш мене розсердити". А у відповідь чує: "А ви мені ніколи не даєте гратися там, де я хочу".

Діти дуже тонко відчувають настрій дорослих. Якщо ті в поганому гуморі, то малятам здається, що вони чимось завинили і на них сердяться. Відверте ж пояснення вихователем свого стану допомагає дитині зрозуміти, що й у дорослих є свої клопоти.

Довірча поведінка вихователя привертає дитину до нього, спонукає самостійно шукати розв'язання проблем, пробуджує ініціативу. Варто запропонувати малятам спектр різних дій замість готового рішення, щоб діти зрозуміли: їх не вважають маленькими, ні на що не здатними.

Якщо вихователеві треба щось повідомити дітям, це треба робити:

—у чіткій та зрозумілій формі;

—відверто та відкрито;

—без іронії. Коли, наприклад узимку педагог каже вихованцеві: "Відчиняй, відчиняй вікно ширше, на вулиці ж спека", дитина може не зрозуміти його;

—у вигляді пропозицій, а не наказу;

—без оцінок, а краще у вигляді варіантів.

Буває, що діти рішуче відмовляються виконувати вимоги дорослого. Цю впертість ми часто провокуємо самі власною поведінкою, коли караємо, втручаємося з порадами, настановами. Як уникнути цього?

По-перше, не варто примусово відривати дитину від справи, якою вона захопилася, не попередивши її, що за кілька хвилин треба припинити гру. Має рацію мама, яка каже синові: "Закінчуй гру, через п'ять хвилин будемо обідати".

По-друге, слід надавати дитині право самостійного вибору. Наприклад, якщо необхідно прибрати групову кімнату, варто запитати в малят, хто що хоче робити.

По-третє, не варто ставити малятам вимоги у випадках, коли дорослий може запобігти обставинам, з якими вони пов'язані. Наприклад, замість того, щоб наказувати дітям не бруднити одяг, коли вони ліплять чи малюють фарбами, варто запропонувати їм вдягти старий одяг або фартушок, щоб не боятися забруднитися.

Повідомляючи вихованцям обов'язкові для виконання правила, наприклад не ламати іграшок, не битися, не викидати нічого з вікон, не виходити з кімнати без дозволу вихователя тощо, слід обов'язково добитися їхнього розуміння. А це означає, що треба не просто декларувати правила, а пояснити, до яких наслідків призведе їх порушення, пояснити суть заборон. Завдання вихователя переконувати, а не вмовляти чи примушувати. Якщо виникає дискусія з приводу доречності якогось правила, педагог має підтримати її, взяти в такому обговоренні активну участь. Так діти вчитимуться дивитися на проблему очима інших, розуміти чужі аргументи і правильно на них реагувати.

Дитина, як і вихователь, має право вносити пропозиції, висловлювати свої думки. У дискусіях слід використовувати такі слова і вирази, які не ображали б дітей, не зачіпали їхньої гідності. Ефективний засіб для самоперевірки — магнітофонний запис.

Перелічені прийоми сприяють встановленню між вихователем і дітьми рівноправних, партнерських стосунків, але, на жаль, багато вихователів у своїй роботі надають перевагу заборонам, наказам. Здавалося б, вони досягають мети, але ефект від цього сумнівний; авторитарні форми роботи гальмують розвиток дитини, роблять її невпевненою у собі, заважають формуванню самостійності та відповідальності.

Розглянемо кілька прикладів, які допоможуть нам усвідомити, що відчуває дитина, коли вихователь поводиться з нею не як рівноправний партнер, а зверхньо, авторитарно.

Вихователь

Дитина

Накази: "Замовкни хоч на п'ять хвилин", "Прибери речі". Демонструє свою владу, показує дитині, що її емоціями та бажаннями не цікавляться. ;

Погрози, нагадування на зразок: "Якщо ти галасуватимеш, то не дозволю гратися".

Читання нотацій: "Так не роблять, поспіши, ти думаєш довше за всіх".

Нагадування: дорослі хочуть виховати добропорядність, чесноти, а слова показують, що вони самі не володіють цими чеснотами.

Проповіді, докори, коли дитина зробила щось не |так: "Що ти знову накоїв, діти повинні жити в мирі одне |з одним!".

Повчання: "Треба робити тільки так, а не так". Це показує дитині, що вона нічого не знає, нічого не розуміє, одне слово "дурна".

Негативна оцінка: "Ти все одно не зрозумієш" "Із тебе нічого путнього не вийде".

Такі висловлювання дуже небезпечні, бо одна негативна оцінка переважає кілька позитивних, провокує дитину до порушення правил поведінки.

Пропонування дітям "добрих" порад, готових рішень. "Ти краще пограй у лото", "Намалюй щось". Це і показує дитині, що педагог вважає її нездатною самостійно приймати рішення.

Похвала в неправильній формі. Хвалити дитину треба за діло, у помірних дозах. Похвала має стосуватися конкретних успіхів, щоб дитина могла усвідомити, що саме вона зробила добре.

Осуд, сварка, виставляння на сміх. Може призвести до важких руйнівних наслідків розвитку самооцінки дитини.

Аналіз поведінки дітей. "Ти ж це робиш тільки заради того, щоб мене подратувати". Це показує надмірність амбіцій педагога.

|Неприйняття дитини всерйоз. Педагог своїм висловлюванням ніби відмахнувся від дитини Наприклад:"Це не так страшно. Перестань скаржитися", "З іншими теж таке буває". Це форма відчуження від дитини, оскільки демонструє неповагу дорослого до неї.

І

Запитування і розпитування. Запитання на кшталт: "Хто це сказав?" "Чи це не ти там був?" "Як це ти таке скоїв?" демонструють недовіру, підозрілість, зверхність. Вони позбавляють дитину можливості самій розповісти |про те, що сталося. До речі, відповісти на запитання: "Навіщо ти це зробив?" складно навіть дорослому.

Іронія, сарказм.

Виражається в тому, що інтонація і висловлювання дорослих суперечать тому, що є насправді.

Заборони. Діти часто не розуміють заборон, що призводить до різних непорозумінь.

Страх, невдоволення, гнів. Вона розуміє, що в неї не вірять і ні на що хороше від неї не сподіваються.

Страх, ворожість, опір. Провокує дітей перевірити, чи справді погрозу буде здійснено.

Дитина або приймає на віру, що вона найгірша, або чинить опір.

Відчайдушна спроба захиститися, виправдатися або довести, що вона цього не робила. (Про себе вирішу ють, що не дадуть більше себе спіймати на такому).

|

|Почуваються ніяково, оскільки страждає їхня особиста гідність.

Сердиться, страждає, знижується самооцінка. Якщо дитина припустилася помилки, варто їй допомогти, разом з нею знайти можливість виправити помилку. Наприклад, замість докору: "Я ж казала, що не можна грати м'ячем у кімнаті" можна дати пораду, як усунути наслідки скоєного: "От там віник, ганчірка, тільки обережно, ти можеш порізатися".

Дитина відчуває себе поганою. Це призводить до розвитку ненависті, критики, агресії, до порушення поведінки, Дитина, яка дістала негативну оцінку, надалі поводи- тиметься дуже обережно. Вона не висловлюватиме своїх думок і бажань, щоб уникнути несправедливої оцінки.

Деякі діти навіть не намагатимуться самостійно щось вирішувати, цілком залежатимуть від вихователя, отже, їхня ініціатива не розвиватиметься. Чим більше дитина відчуватиме, що їй надано повноцінну можливість брати участь у розв'язанні проблеми, тим більше вона згодом покладатиметься на власні рішення.

Похвала може бентежити дитину, викликати в неї ніяковість і навіть роздратування, коли хвалять навмання. Надмірне захвалювання може також призвести до залежності дітей від цього. Згодом відсутність похвал дитина сприйматиме як критику.

Можливі два варіанти реакції: дитина починає вірити у свою "другосортність" і в неї формується занижена самооцінка, або вона чинить опір. Старші діти у таких випадках можуть вживати лайливі слова. Молодші діти, в яких ще недостатній словниковий запас, реагують непослухом, замикаються у собі.

Якщо вихователь не має рації, дитина сердиться на його несправедливість. Якщо вихователь має рацію — відчуває себе спійманою. Надалі вона намагатиметься не висловлюватися про свої переживання та емоції.

Дитина може замовкнути, оскільки вважатиме, що її не розуміють і надалі ніколи не звертатиметься до цієї людини, бо відчуватиме: її хочуть примусити відмовитися від своїх почуттів. Відчуття, що тебе розуміють, дає людині велику втіху, розраду. Але далеко не всі люди, і не тільки діти, здатні зрозуміти й розділити чужі горе, біль, переживання, бо вони самі бояться цих почуттів і не здатні дати їм раду. Визнання цих почуттів як реальності людського буття — перший крок до подолання подібних труднощів.

Діти сприймають їх як погрозу і реагують на них мовчанням або брехнею.

Дитина відчуває негативну тенденцію, але не знає, як на це реагувати і почувається безпорадною, безсилою. лою. Це дуже шкодить розвитку самооцінки, пригнічує самолюбство дитини.

Якщо дитина не розуміє заборон, вона продовжуватиме чинити так, як і чинила відкрито або потай. |

Дуже важливо аргументувати заборону і показати, до чого може призвести її порушення. Ділові безособові формулювання, в яких вихователь демонструє своє розуміння дітей і доброзичливе до них ставлення, сприймаються з довірою і розумінням. Наприклад: "Приємно гойдатися на паркані, але зовсім неприємно падати". Замість: "Не можна гойдатися, бо впадеш", "Не дай, Боже, ще раз побачу тебе там, то..." і т. ін.

Принизливі заборони не дають бажаних результатів. Проте вихователі бездумно їх використовують, бо й до них у дитинстві ставилися так само. Можна зрозуміти вихователя. Він весь час перебуває в напруженні: треба дотримуватися режиму, вчити дітей і відповідати за їхнє життя. У зв'язку з цим виникає багато критичних моментів, які й зумовлюють такі ось авторитарні вислови. Зрозуміти, звичайно, можна. А от погодитися з цим — ні. Бо авторитарні методи не сприятимуть вихованню творчої особистості, здатної самостійно мислити, розвиватися.

Loading...

 
 

Цікаве