WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток вивчення хімії - Реферат

Розвиток вивчення хімії - Реферат

Київський університет

На початку ХІХ ст. виникла необхідність створення університету в Києві. Як відомо, на той час функціонували університети в Москві, Юрьєві (Тарту), Петербурзі, Казані й Харкові. Крім того, вищим навчальним закладом був Волинський ліцей, створений на базі Кременецької гімназії, яка почала працювати з 1805 р.

У 1833 р. було прийнято рішення про створення університету в складі двох факультетів: філософського та юридичного. А у 1834 р. на базі Волинського ліцею, який було переведено до Києва з Кременця, цей університет і було відкрито.

Київський університет до 1842 р. не мав власних будівель. Хімічна лабораторія розташовувалася у двох маленьких кімнатах підвального приміщення приватного будинку на Печерську.

Викладацький склад кафедри хімії в Київському університеті був укомплектований переважно випускниками Віленського університету, де кафедра хімії відігравала значну роль. Її очолював передовий учений і сміливий реформатор А.Снядецький. Створена ним хімічна лабораторія відповідала європейському рівню того часу. Велике значення для поширення хімічних знань мав підручник з хімії, виданий А.Снядецьким у двох томах, що включали розділи з неорганічної, аналітичної та органічної хімії. Учений об'єднав навколо себе талановиту молодь, яка оволодівала хімічними знаннями і займалася дослідницькою роботою. Уже у 1816 р. його учень А.Хоткевич, член-кореспондент Петербурзької Академії наук, видав підручник з хімії. Інший його учень, І.М.Фонберг, змінив свого вчителя на посаді професора хімії у 1822 р. У 1827 р. Фонберг опублікував тритомний підручник з технічної хімії.

Згодом кафедру хімії в Київському університеті очолив кандидат філософії С.Ф.Зенович, учень А.Снядецького. У травні 1834 р. С.Ф.Зенович подав клопотання до Ради університету про заснування хімічної лабораторії, але воно не було підтримане. І це в той час, коли в Казані М.М.Зінін уже підійшов до свого знаменитого відкриття — реакції відновлення нітросполук, а в Петербурзі блискучий педагог О.А.Воскресенський створив велику школу хіміків, до якої входили О.М.Бутлеров, М.М.Бекетов, М.О.Меншуткін та інші.

У Києві становище розвитку хімічної науки почало змінюватися з 1840 р., коли кафедру хімії в університеті очолив доктор медицини, професор хімії І.М.Фонберг. Як хімік-аналітік він займався аналізом природних вод України.

Значною заслугою І.М.Фонберга стала організація в Київському університеті хімічної лабораторії, спочатку в головному корпусі, а потім у спеціально побудованому приміщенні. Для хіміків надали п'ять кімнат. Лабораторія була разрахована на 22 робочих місця. На той час вона була обладнана краще, ніж хімічна лабораторія Петербурзького університету.

У цій лабораторії вперше в Київському університеті стали проводитися практичні й науково-дослідні роботи, до яких І.М.Фонберг залучав студентів.

У 1848 р. вчена рада університету затвердила подані Фонбергом "Правила для практических упражнений студентов Киевского университета по химии", згідно з якими вводилися регулярні лабораторні заняття, обов'язкові для студентів фізико-математичного факультету. Студенти повинні були виконувати лабораторні роботи з аналітичної, фармацевтичної, кримінально-судовомедичної, технічної, агрономічної хімії, готувати препарати і реактиви, проводити якісний і кількісний аналізи мінералів та ґрунтів, а також аналіз органічних речовин за продуктами їх розкладу. Вивчалися якість продуктів харчування і питної води.

Програми курсів неорганічної й органічної хімії, створені Фонбергом у 1840—1856 рр., дають уявлення про тодішню систему викладання, а також розвиток органічної хімії як науки.

Для розвитку хімічної термінології велике значення мала праця І.М.Фонберга "Словарь химических терминов", яку можна розглядати як один із перших словників енциклопедичного характеру.

І.М.Фонберг був різнобічним дослідником в галузі хімії, що дає підстави називати його видатним ученим-хіміком України першої половини ХІХ ст.

У 1862 р. до Києва був запрошений І.А.Тютчев, який у 1856 р. закінчів Петербурзький університет.

Професор І.А.Тютчев багато зробив для розвитку науково-дослідних робіт з хімії. У 1869 р. за його ініціативою почалося будівництво окремого приміщення для хімічної лабораторії.

У той час розпочалася розробка нафти в Західній Україні (Галичині), у зв'язку з чим І.А.Тютчев почав вивчати її хімічний склад і фізичні властивості фракціонування нафти з виділенням низькокиплячих фракцій. У Києві І.А.Тютчев видав першу частину підручника "Начальные основания минеральной химии".

І.А.Тютчев залучив до наукової діяльності багатьох студентів, найталановитішим серед яких був Н.А.Бунге, пізніше професор Київського університету.

Н.А.Бунге захистив докторську дисертацію у 1870 р., після чого отримав посаду ординарного професора Київського університету. Він брав участь у створенні середніх технічних шкіл і вищих навчальних закладів.

З іменем М.А.Бунге пов'язані перші роботи, спрямовані на розв'язання фізико-хімічних проблем теорії розчинів. Отримані ним експериментальні дані дали змогу висунути гіпотезу про те, що всі солі у воді розпадаються на метали і кислотні залишки — теза, значення якої можливо оцініти лише в поєднанні з положеннями класичної теорії електролітичної дисоціації.

У 1870 р. на кафедру хімії Київського університету був прийнятий доктор філософії А.І.Базаров, наукові інтереси якого в основному стосувалися теоретичних питань загальної і неорганічної хімії. А.І.Базаров показав недостатність для хімічного дослідження встановлення тільки емпіричних формул, підкресливши значення будови речовини, її ізомерію.

У 1879 р. посаду лаборанта кафедри хімії Київського університету обійняв Н.Н.Каяндер, який працював до цього кілька років у лабораторії Д.І.Менделєєва в Петербургзькому університеті. Праці Н.Н.Каяндера з кінетіки хімічної реакції започаткували вивчення розчинів у Київському університеті. Його дослідження відіграли важливу роль у створенні теорії електролітичної дисоціації, сформульованої С.А.Арреніусом лише через кілька років.

Пізніше вивчення природи розчинів отримало розвиток у працях Я.І.Михайленка, В.А.Ізбекова, Б.А.Шишковського, А.В.Сперанського, В.А.Плотнікова та інших вчених.

У 1890—1891 рр. приміщення хімічної лабораторії розширилося, була створена лабораторія органічної хімії, яку очолив видатний учений і педагог, хімік-органік С.М.Реформатський, вихованець казанської школи хіміків. Він створив у Києві новий науковий центр з органічної хімії.

Учень С.М.Реформатського Я.І.Михайленко у Київському університеті проводив багатоцільові фізико-хімічні дослідження, приділяючи увагу фізичній теорії розчинів. У працях, присвячених вивченню густини розчинів, Я.І.Михайленко вперше застосував поняття парціальної густини розчинника в розчині. У 1905 р. він узагальнив свої дослідження в дисертаційній роботі "К вопросу о соотношении между парциальной плотностью растворителя в растворе и упругостью пара растворов".

З 1896 р., після закінчення університету, на кафедрі органічної хімії почав працювати Б.А.Шишковський, який займався визначенням константи електролітичної дисоціації різних органічних кислот кондуктометричним методом. Великий інтерес для розвитку фізичної хімії становили праці Б.А.Шишковського, присвячені вивченню зв'язку поверхневого натягу розчинів із концентрацією. У цих працях емпірично виведено важливе рівняння, що встановлювало зв'язок поверхневого натягу з концентраціією поверхнево-активних речовин (1908). Пізніше це рівняння було теоретично виведене з рівняння Лангмюра—Гіббса.

У 1901—1910 рр. у Київському університеті викладав курс фізичної хімії В.А.Плотніков. Наукові дослідження були спрямовані на вивчення поведінки неводних розчинів з використанням методів електрохімії.

У 1905 р. посаду професора хімічного відділення обійняв учень І.А.Каблукова А.В.Сперанський, який очолив кафедру фізичної хімії. Дослідження зв'язку між тиском пари над насиченими розчинами з розчинністю електролітів у воді й неводних розчинах стали основою докторської дисертації, яку А.В.Сперанський виконав у Київському університеті.

У 1905—1907 рр. відбувалася перебудова університетської освіти. На базі кафедр неорганічної, органічної і технічної хімії природничого відділення фізико-математичного факультету був створений хімічний факультет, що в майбутньому значно вплинуло на розвиток хімії в Україні [11, 12, 13].

Львівський університет

Запровадження курсу хімії в Львівському університеті пов'язане з реформою освіти 1784 р. Першим професором хімії у Львівському університеті був Б.Шиверек (1742—1807), доктор медицини. У цьому университеті він заснував хімічну лабораторію, у якій досліджував властивості мінеральних вод Прикарпаття, що мало на той час значний практичний інтерес, особливо для медицини.

Після об'єднання Львівського університету з Краківським Б.Шиверек разом з іншими професорами переїхав до Кракова.

Львівський університет відновив свою діяльність як самостійний навчальний заклад у 1817 р. у складі трьох факультетів — юридичного, теологічного і філософського. Медичний факультет було відновлено лише в 1894 р.

На філософському факультеті в 1851 р.було створено кафедру хімії, до складу якої входили професор, асистент і лаборант. На базі цієї кафедри згодом було організовано хімічний факультет. Керівниками кафедри хімії були Ф.Плесс (1851—1855), Л.Пебаль (1857—1865), Е.Ліннеманн (1866—1871). У 1855—1857 роках обов'язки професора і керівника кафедри виконував Г.Вольф, який працював одночасно у Львівській технічній академії.

Loading...

 
 

Цікаве