WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток вивчення хімії - Реферат

Розвиток вивчення хімії - Реферат

У першій половині ХIХ ст. в Росії спостерігався більш інтенсивний розвиток природознавства, що стало результатом діяльності передових представників науки.

На той час робота багатьох хіміків була спрямована на вирішення практичних питань, наприклад вивчення природних ресурсів (аналіз руд, нафти, мінералів, копалень солей та ін.).

Основна увага приділялася питанням прикладного характеру, а саме: виробництву скла, рецептам отримання фарб, процесам бродіння, цукроваріння тощо.

У ці роки Росія вступила на шлях промислового капіталізму, проте потреба у фахівцях-хіміках ще не була сформована.

Формування наукових шкіл у галузі хімії, у першу чергу, пов'язане зі створенням та розвитком мережі університетів, починаючи від відомого Московського. У першій половині XIX ст. відкриваються університети у Дерпті (1802), Харкові (1803), Казані (1805), Одесі (1817 р. — ліцей, з 1865 р. — університет), Києві (1834). Згодом поряд з університетами виникають вищі навчальні заклади технічного профілю, у яких хімія займала особливе місце. Серед них — Технологічний інститут у Харкові (1885) та Політехнічний інститут у Києві (1898).

Для університетів тих часів особливо важливим було питання облаштування хімічних лабораторій. Слави зажила лабораторія Казанського університету, заснована у 1806 р. У 1837 р. ця лабораторія була переведена в нове, спеціально збудоване приміщення. Під лабораторію відвели сім кімнат, серед яких були аудиторія, кабінет для зберігання інструментів і посуду, вагова кімната, кладова. Власне робоче приміщення лабораторії — це одна велика кімната з кам'яною підлогою. У ній знаходились 10 стаціонарних печей, димовий ковпак для пересувних залізних печей і посередині — три робочі столи та кілька шаф з необхідним посудом і реактивами. Тут проводилися наукові дослідження, готувалися демонстрації для лекцій, мився брудний хімічний посуд. Студенти працювали в основному на підвіконнях. Газу не було, нагрівання виконували за допомогою спиртових ламп або в печах, які опалювалися вугіллям. Та все ж славу цієї лабораторії створило не стільки її облаштування, скільки результати досліджень видатних хіміків, які в різні часи працювали в Казанському університеті [13].

Становлення наукових шкіл з хімії в Україні

На початок ХIХ ст. в Україні (яка входила до складу Російської імперії) діяли Ніжинський, Рішельєвський (м.Одеса) та Волинський ліцеї, які виконували функції вищих навчальних закладів і готували наукові кадри в галузі природознавства.

Серед університетів, які діяли в ті часи в Україні, виділимо Харківський, Київський, Одеський та Львівський, де вивчення хімії поєднувалося із широкими науковими дослідженнями.

Харківський університет

На початку ХIХ ст. у зв'язку з розвитком природознавства велике значення мали роботи прикладного характеру. В Україні першим порушив питання про необхідність проведення таких робіт на науковій основі український меценат і просвітитель В.М.Каразін, засновник Харківського університету.

Відкриття Харківського університету, який став першим великим навчальним і науково-дослідним центром в Україні, відбулося у жовтні 1805 р.

Цей університет став третім за значенням навчальним центром Росії після Московського і Дерптського (згодом Юрьєвського, а нині Тартуського) університетів. До його структури було включено відділення фізичних і математичних наук, на якому передбачалося викладання курсу хімії.

Кафедру хімії очолювали послідовно німецькі професори І.А.Шнауберт та І.І.Гізе. Викладання здійснювалося латинською мовою.

За роки роботи в Харківському університеті І.І.Гізе опублікував понад 20 наукових праць, здебільшого з аналітичної хімії та фармації. Він написав "Руководство по фармации" (1806—1811), але основна праця його — це п'ятитомне видання "Всеобщая химия для учащих и учащихся"(1813—1817), яке можна вважати першим підручником з хімії, виданим в Україні. Це було унікальне видання, яке знайомило читачів з усією сумою знань з хімії, нагромаджених і науково узагальнених на той час. Ця книга відіграла значну позитивну роль у розвитку хімічної освіти.

Після від'їзду І.І.Гізе у 1814 р. курс хімії в Харківському університеті викладав В.С.Комлишинський, фізик за фахом. У 1816 р. його змінив перший російський професор хімії І.І.Сухомлинов, випускник Харківського університету, який проходив стажування в Дерпті під керівництвом І.І.Гізе. Він викладав загальну хімію та стехіометрію, однак лекції його не супроводжувалися хімічними дослідами, не кажучи вже про лабораторні роботи.

У 1848 р. після розподілу предметів на відділенні математичних наук неорганічна і органічна хімія були віднесені до додаткових предметів. На відділенні природничих наук хімія вважалася факультативним предметом, а технологія — додатковим.

Відомим представником хімічної науки в Україні у 40—50-х роках ХІХ ст. був професор А.І.Ходнєв (1818—1883), який закінчив Головний педагогічний інститут у Петербурзі, де навчався в академіка Г.І.Гесса, і понад два роки працював у лабораторії Лібіха в Гессені, а з 1847 р. викладав у Харківському університеті. Його праці відіграли значну роль у розвитку фізичної хімії в Україні.

У 1856 р. кафедру хімії очолив відомий учений М.М.Бекетов. Із цього часу розпочалися зміни в хімічній освіті в Харківському університеті.

Видатний учений і талановитий педагог М.М.Бекетов значно змінив хімічну освіту в Харківському університеті. Змінилися методи викладання предмета, розширилися експериментальні роботи, до яких були залучені здібні студенти.

У грудні 1864 р. на фізико-математичному факультеті завдяки зусиллям М.М.Бекетова було засноване фізико-хімічне відділення. Харківський університет став першим на той час університетом, де існувало відділення, на якому фізика і хімія були основними предметами.

Спеціалізація з фізичної хімії вперше у світі була започаткована в Харківському університеті, приблизно на два десятиліття раніше, ніж в університетах Західної Європи й Америки.

Викладання фізичної хімії було розпочате М.М.Бекетовим у 1860 р. з курсу "Відношення фізичних і хімічних явищ між собою", який представляв першу систематизацію відомостей і законів, що лягли в основу сучасної фізичної хімії. Елементи взаємодії фізики і хімії були ще в класичних працях М.В.Ломоносова, який у 1751—1752 рр. уперше в історії викладання природничих наук прочитав курс фізичної хімії.

М.М.Бекетов видав перший посібник з фізичної хімії і був нагороджений Ломоносовською премією за термохімічні дослідження.

М.М.Бекетов створив наукову школу, багато представників якої ввійшли в історію української науки як відомі вчені й організатори науки. Серед них — А.П.Ельтеков, Ф.М.Флавіцький, Н.А.Чернай, І.П.Осипов, В.Ф.Тимофєєв, Д.П.Турбаба, А.К.Погорєлко, Є.Л.Зубашев, Н.Д.Пільчиков. Наступником М.М.Бекетова в галузі термодинаміки, термохімії і теорії розчинів став П.Д.Хрущев.

У 1892 р. П.Д.Хрущев був обраний почесним доктором Харківського університету, де він викладав курси "Основи спектроскопії", "Основні методи і поняття фізико-хімічних наук".

В один час з П.Д.Хрущевим у Харківському університеті працював учень М.М.Бекетова професор І.П.Осипов. Він займався термохімічними дослідами, результати яких були узагальнені в праці "Теплота горіння органічних сполук у її відношенні до явищ гомології, ізомерії і конституції".

Дослідженнями в галузі хімічної термодинаміки займався також А.П.Грузинцев. Зміст його підручника "Термодинаміка" (1913) близький до сучасного курсу хімічної термодинаміки.

Праці ще одного учня М.М.Бекетова — А.А.Щербачова — належать до тих досліджень, на яких базувалася гідратна теорія розчинів Д.І.Мендєлєєва. Розуміння природи гідратації А.А.Щербачовим було досить близьким до сучасного. Результати своїх досліджень А.А.Щербачов доповів на першому засіданні Фізико-хімічної секції Товариства природничих наук при Харківському університеті в 1872 р.

У 1894 р. приват-доцентом з фізичної хімії в Харківському університеті був обраний Д.П.Турбаба. Одночасно з викладанням фізичної хімії в Харківському університеті Д.П.Турбаба в 1897—1898 рр. викладав термодинаміку і фізичну хімію студентам Харківського технологічного (нині політехнічного) інституту.

Видатним представником школи М.М.Бекетова є В.Ф.Тимофєєв, який присвятив свої дослідження вивченню розчинів і вважається одним із засновників фізичної хімії неводних розчинів. У 1900—1909 рр. В.Ф.Тимофєєв працював у Київському політехнічному інституті, організував там кафедру фізичної хімії, потім повернувся до Харкова, де працював до кінця свого життя.

В.Ф.Тимофєєв розвинув важливий напрямок у теорії розчинів, представниками цієї теорії були відомі вчені А.І.Гундер, Г.Є.Мухін, Д.А.Казанський, С.М.Стахорський, П.Г.Попов, які стали професорами Харківського університету та інших вищих навчальних закладів Харкова. У нього вчилися такі вчені, як Л.М.Андреасов, К.М.Стахорський, Я.П.Бекман.

В.Ф.Тимофєєв в основному займався дослідженнями в галузі хімічної теорії розчинів. Учень І.П.Осипова, він почав свою наукову діяльність ще студентом фізико-математичного факультету Харківського університету. За рекомендацією І.П.Осипова його запросили працювати до лабораторії П.Д.Хрущева, під керівництвом якого Г.Є.Тімофєєв виконав роботу "Электролитическая диссоциация и концентрационные гальванические пары".

У 1908 р. В.Ф.Тимофєєв виконав роботу "О влиянии давления на электродвижущую силу". Починаючи із 1914 р. учений займався неводними розчинами. Спільно з учнями Л.М.Андреасовим і В.А.Кравцовим він досліджував дію органічних розчинів на реакцію утворення трихлороцтовоамілового ефіру з кислоти й амілену.

Узагальнюючи викладене, слід відзначити, що в Харківському університеті було виконано чимало видатних фізико-хімічних досліджень. У першу чергу, це стосується наукової діяльності М.М.Бекетова, який підготував ґрунт для широкого розвитку фізичної хімії не тільки в нашій країні, а й за кордоном [11,12,13].

Loading...

 
 

Цікаве