WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток вивчення хімії - Реферат

Розвиток вивчення хімії - Реферат

Реферат на тему:

Розвиток вивчення хімії

Історія хімії — це тільки частина культури людства, оскільки виникнення хімії пов'язане з розвитком цивілізації. Історія становлення і розвитку хімії віддзеркалює зміни матеріальної та духовної культури залежно від розвитку економіки, політики, суспільних вiдносин.

Два джерела живлять розвиток хімії — потреби повсякденного життя та духовне прагнення до пізнання світу. З одного боку, це приплив реальних знань, з іншого — розвиток ідей та філософських поглядів. У різні епохи формування культури та залежно від духовних особливостей окремих народів у розвитку хімії переважали або обидва напрями, або один з них. Наприклад, на Сході в давнину розвивалася в основному практична складова хімії. У Давній Греції розквітла філософія хімії як складова науки про природу. В арабських країнах розвиток отримали обидві складові хімії — араби відомі в історії не лише як практики, а й розповсюджувачі ідей грецьких філософів.

Хімія, як і кожна наука, розпочиналася з нагромадження фактів про властивості металів, мінералів та інших продуктів земних надр. Згадка про це є ще у давньоєгипетських папірусах, відомих як Лейденський та Стокгольмський і датованих ІІІ ст. до н.е.

Щодо походження назви "хімія" існує декілька гіпотез. За однією з них, викладеною ще близько 400 р. н.е. у трактаті єгиптянина грецького походження Зосимуса з м.Паноколіса, ця назва пов'язується з іменем Хама, сина біблійного Ноя, який викрав у батька книгу, де описувалися прийоми "таємного мистецтва", і продав її єгипетським жерцям.

За іншою, сформульованою французьким ученим М.Бертло, термін "хімія" походить від слова "хемі" (або "хума") — давньої назви Єгипту.

Єгипет був технічно передовою державою Давнього Світу. Тут за тисячу років до нашої ери добували золото, мідь, срібло, залізо, свинець, олово. Ще тоді єгиптяни навчилися "варити" скло. Для "варки" застосовували соду і поташ. Соду добували з природних содових озер, а поташ отримували з попелу. Ці дві солі використовувалися і при виготовленні мила. Цікаво, що мило в той час застосовували як крем, який шляхетні єгиптянки накладали на обличчя.

У Давньому Єгипті були широко розвинуті хімічні ремесла. Єгиптяни вміли дубити шкіру, добувати з рослин лікарські й духмяні речовини, різноманітні барвники, виготовляти керамічні вироби.

З усіх отриманих єгипетськими майстрами речовин найціннішими були золото і пурпур. Бажання володіти золотом породило ідею отримувати його зі звичайних дешевих металів — міді, свинцю, заліза. Отримане таким чином "штучне золото" (відоме тепер як латунь — сплав міді із цинком) на вигляд не відрізняється від справжнього — має той самий колір, той же гідний подиву блиск. Але "штучне золото" мало один недолік: воно з часом "хворіло" — укривалося зеленою "висипкою" і "виразками".

Виготовлення штучного золота у ІІІ ст. н.е. набуло такого поширення, що римський імператор Діоклетіан видав указ про знищення всіх єгипетських рукописів, у яких наводилися рецепти отримання золота. На щастя для істориків хімії, кілька рукописів (папірусів) залишилося. Вони були знайдені на початку ХІХ ст. під час археологічних досліджень гробниць у Фівах. У папірусах містяться цікаві малюнки перегінних апаратів, колб, печей, наведені описи обробки металів і рецепти грубих підробок "золотих" сплавів, імітації коштовних каменів тощо.

У VІІ ст. н.е. Єгипет захопили араби, які, крім усього іншого, зацікавилися хімією. Саме завдяки арабам згодом у Європі поширився термін "алхімія", адже до слова "хімія" араби додали префікс "ал", який вказує на місце походження; таким чином, слово "алхімія" можна трактувати як "із Хемі", тобто "із Єгипту". Під цією назвою надалі стали розуміти науку або мистецтво перетворення металів у золото.

У середні віки хімія переживає новий період розвитку, пов'язаний з новими народами і новою культурою. Вигнання арабів з Іспанії (XIII ст.) і поширення влади римської (католицької) церкви в Західній Європі формують нових покровителів і для хімії. Головними представниками і захисниками хімії у цей час стали діячі римської церкви або духовних орденів. Серед яскравих представників католицької церкви, які зробили значний внесок у розвиток алхімії, — Альберт Великий, єпископ і член ордену домініканців (ХІІІ ст.), його знаменитий учень Фома Аквінський (ХІІІ ст.), члени ордену францісканців Роджер Бекон (ХІІІ ст.) і Бертольд Шварц (ХІV ст.), останній відомий, до речі, як винахідник чорного пороху.

Англієць Р.Бекон закінчив Оксфордський університет. Згодом він став ченцем і почав працювати в монастирській лабораторії. Через деякий час Папа Римський особисто склав протекцію Бекону для роботи в лабораторії Паризького університету.

Невтомна праця вченого викликає захоплення. Бекона називають doctor mirabilis — "чудовий доктор". Однак слава його призвела до того, що він потрапив у застінки інквізиції. Бекона без кінця допитують і вимагають відкрити таємницю отримання "філософського каменя", але вчений мовчить. Що він може сказати, коли вся його праця не дала результатів і "філософського каменя" він так і не знайшов. Після двадцятирічного ув'язнення двері тюрми відчинилися. Бекон вирішив покинути Францію і повернутися в Оксфорд. Там він продовжив пошуки "філософського каменя", що знову привело його до в'язниці. Після чотирьох років ув'язнення Бекон, 80-річний старець, помирає.

Альберт Великий — середньовічний лікар, філософ, математик, фізик, алхімік. Він знав так багато, що його ерудиція наводила жах на сучасників. Учений працював у монастирський лабораторії і зробив важливі відкриття. Зокрема, першим виділив і описав арсен (миш'як), природа якого була встановлена тільки через чотири століття. Нескінченні експерименти із сульфуром (сіркою) та меркурієм (ртуттю) привели вченого до відкриття сульфідів (сірчистих металів). Сульфіди вчений об'єднав в одну підгрупу —марказити.

XIV століття — епоха Відродження науки і мистецтв. Церква та її служителі втрачають інтерес до алхімії і для хімії настає нова ера. Хімія переходить під крило медицини, і знаменитий лікар Парацельс (1493—1541) проголошує нові її завдання. Не пошук міфічного "філософського каменя", не фабрикація золота і срібла, а виготовлення лікарських препаратів стає основним завданням хімії. Тим самим у Західній Європі формується нова галузь — медична хімія, або ятрохімія.

У той час коли сотні алхіміків намагалися отримати "філософський камінь", окремі з них вели і суто практичні дослідження.

Яскравим представником цього напрямку алхімії є легендарний Базиліус Валентинус, католицький монах, який жив у ХV ст. Базиліус відкрив новий метал — сурму (стибій). Сурма знайшла широке застосування в медицині. Базиліус лікував сурмою та її сполуками найрізноманітніші хвороби, не звертаючи навіть уваги на те, що окремі препарати на її основі були просто небезпечні та отруйні.

За вченням "батька ятрохімії" — відомого середньовічного лікаря Парацельса, тіло людини складається з поєднання алхімічних елементів — сірки, солі й ртуті, які у здоровому організмі перебувають у рівновазі. Якщо ж ця гармонія порушується, то людина хворіє.

Для лікування пропонувалося давати хворому препарати, яких "не вистачало" його організму. Лікування за допомогою неорганічних препаратів викликало справжню революцію в медицині того часу, оскільки до цього в практиці застосовувалися лише ліки органічного походження (настоянки, відвари трав, екстракти тощо). Представники ятрохімії в одній особі поєднували лікаря і хіміка-фармацевта. Ятрохімік шукав і сам виготовляв неорганічні лікарські препарати, досліджуючи їх дію на хворих.

Новий напрямок витіснив традиційні алхімічні пошуки і певним чином сприяв подальшому розвитку хімії. Ятрохіміки відкрили багато нових сполук, уперше дослідили реакцію нейтралізації. До цього періоду становлення хімії як науки належать також спроби розробки перших прийомів якісного аналізу. Уперше дослідники звернули увагу на існування "повітреподібних речовин, які відрізняються за своїми властивостями від повітря". Відомий ятрохімік Ван-Гельмонт (1577—1644) назвав ці речовини газами (від слова "хаос"). Цього вченого називають "батьком пневматохімії" (хімії газів), до якої вчені повернулися лише через сто років.

Ще один переворот відбувся в розвитку хімії в XIV ст.: поряд з ятрохімією народжується технічна хімія.

У той час, коли ятрохіміки винаходили нові ліки, а алхіміки продовжували пошуки "філософського каменя", були ще й хіміки-виробничники. Виникла практична металургія, засновником якої вважається німецький вчений Г.Агрікола (1494—1555), лікар за освітою. Він займався вивченням хімічних властивостей металів та мінералів і заклав підвалини раціональної гірничорудної справи. У Франції відповідні дослідження проводив Бернард де Паліссі (приблизно 1499—1590).

Парацельс, Агрікола і Паліссі вважаються засновниками індуктивного методу в хімії та найвизначнішими представниками експериментальної хімії нової епохи.

Агрікола прославився своїм посібником з металургії, розробкою аналізу руд і заводських продуктів. Книжка Агріколи була написана настільки вичерпно і просто, що ще цілих два століття слугувала основним посібником для металургів. Варто лише відзначити, що за нею вчився відомий учений М.В.Ломоносов.

Інший відомий хімік-виробничник — Йоганн Глаубер (1604—1668). Він уперше розробив технологію отримання соляної кислоти через дію "купоросного масла" на кам'яну сіль і запропонував використовувати речовину "мірабіліт", яка утворювалася в процесі виробництва соляної кислоти і яку згодом назвали глауберовою сіллю.

Глаубер розробив також способи отримання азотної кислоти, солей амонію та багатьох інших речовин.

Loading...

 
 

Цікаве