WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Процес реформування в галузі обов’язкової освіти в країнах Європи - Реферат

Процес реформування в галузі обов’язкової освіти в країнах Європи - Реферат

, інтеграцією учнів з вадами в звичайні школи, інтеркультурною освітою тощо.

У програми ввійшли нові напрямки, які спрямовані на отримання школярами протягом базового навчання нових навичок та вмінь. Введені такі нові базові предмети як іноземні мови, нові інформаційні та комунікаційні технології та предмети, які стосуються громадянського та соціального виховання. Пріоритетним напрямком стала здатність учнів використовувати свої інтелектуальні, розумові здібності та критичне мислення, а не тільки інформаційний матеріал.

У таких країнах як Німеччина, Греція, Франція, Італія, Австрія, Фінляндія, Об'єднане Королівство та Ісландія були впроваджені реформи з навчальних програм як наслідок нового мислення, відповідно методам організації обов'язкової освіти. (З кінця 1995 року у Данії існує новий напрямок в навчальних програмах folkeskole. У Швеції у 1995 році був відмінено розподіл grundscola (обов'язкова школа) на три рівні. Замість цього була впроваджена нова навчальна програма з визначеною загальною кількістю годин на всі дев'ять років навчання у grundscola (6.665 годин). Нові навчальні програми наголошують на отриманні знань, норм та цінностей.

У Німеччині були розроблені навчальні програми для шкіл з професійної підготовки (з початку 1980-х років).Після установчої конференції Міністерства освіти та культури були надані рекомендації, що стали основою для різних змін у навчальних програмах обов'язкової освіти.

У Греції в 1985 році був схвалений базовий закон, який впливає на початкову та середню освіту та наголошує на необхідності удосконалення навчальних програм. Франція у 1985 році затвердила нові навчальні програми для початкових шкіл та нижнього рівня середніх шкіл (colleges) та у 1992 році впровадила у життя обновлений план для ліцеїв (вищий рівень середньої освіти), перший рік навчання у яких - це частина обов'язкової освіти. Більш того, організація початкової освіти по стадіях, що була впроваджена у 1992 році у початковій освіті, також підказала необхідність переоцінки навчальних програм. В Італії, у 1985 році були схвалені нові навчальні програми для початкової школи. У Фінляндії навчальні програми були переглянуті згідно із законом 1983 року та у 1985 році їм був наданий новий напрямок. Результатом реформ була відміна диференційованих навчальних програм для дітей різних рівнів розвитку на вищій стадії peruskoulu/grundskola. В Об'єднаному Королівстві, в Англії та Уельсі Законом 1988 року про реформи в освіті були введені Національні навчальні програми , у Північній Ірландії та Шотландії були розроблені та введені нові навчальні програми відомі як "План розвитку 5-14" для школярів віком 5-14 років.

В організаційному плані реформи у навчальних програмах спрямовані більш на структуризацію згідно отриманої кількості знань ніж на конкретні предмети.

Найбільша кількість реформ в системах освіти європейських країн була проведена в сфері управління системою освіти та розподілу відповідальності між тими, хто приймає рішення. В деяких країнах такі реформи відбулися як закономірний процес, який відповідає процесу політичної децентралізації, в інших це було свідомим рішенням для надання можливості вирішувати освітянські проблеми самими виконувачами на місцях. В деяких країнах відбувся перерозподіл відповідальності за прийняття рішення між місцевими структурами освіти. Однак всі країни проводили такі реформи в напрямку надання більшої влади та самостійності місцевим, регіональним освітянським структурам та самим школам.

Реформи відбулися і в загальному адмініструванні освітою. Вони також спрямовані на децентралізацію, хоча основний контроль залишається за центральними державними організаціями. Іншим важливим напрямком у змінах в управлінні освітою є залучення до освітянських процесів громадських організацій та представників влади.

В шкільному менеджменті та адмініструванні спостерігається тенденція щодо автономії шкіл. У більшості країн Європи школам надається більш прав та відповідальності за проведення шкільної роботи та управління. Практично всі школи мають свої самостійні органи самоврядування, до яких залучаються представники різних сфер освіти. За останні роки вплив таких органів самоврядування значно підвищився. Школам надається право самостійного прийняття рішень.

Частіше до навчального процесу залучають представників громадськості, які повинні не тільки співпрацювати, але й нести відповідальність за процес навчання. Така співпраця реалізується як створення у школах шкільних рад, до складу яких входять представники місцевої або регіональної влади, або створення приватних учбових закладів, розвиток співпраці між бізнесом та системою освіти, створення шкіл разом з регіональною владою, що призводить до більш плідної співпраці в майбутньому.

Сфера задач та відповідальність шкільних рад охоплює широке коло питань від чисто консультативних до виконавчих. Наприклад, у Данії Шкільні Ради мають право прийняття рішень як в галузі шкільної діяльності так і схваленні бюджету; в Англії та Уельсі керуючи органи мають право на прийняття рішень з регулювання бюджету та набору штату співробітників, включаючи директора, (навпаки у Шотландії Шкільна рада (правління) грає консультативну роль у виборі директора).В Іспанії (Consejo escolar) та ПортугаліЇ (Conselho de Escola) Шкільні Ради також мають право обирати директора. Однак, найбільш звичайними обов'язками Рад в більшості країн є встановлення зв'язків між школою та громадою або їх діяльність обмежується позашкільною роботою, а фінансові, штатні та освітянські питання охоплює дуже рідко.

Автономія школи та участь освітянської громадськості в шкільному управлінні залежить від адміністративної політики.

Це можна розглядати як втручання держави в сферу освіти (ступінь втручання залежить від самої країни), яка повинна вносити свій вклад в розвиток освіти так само як і в розвиток соціальної, політичної сфер життя та демократії.

Держава будь-якої країни визнає, що втілення у життя реформ, наприклад децентралізація та демократизація влади в системах освіти, може бути гарантом однорідності та якості освітянських процесів. Кожний уряд шукає шляхи, які б привели до позитивних результатів від проведення таких реорганізацій.

Як визначено у міжнародному світовому звіті (ЮНЕСКО, 1994, стор.69): "Насправді фундаментальні зміни досить невидимі: ми усвідомлюємо, що майбутнє можливо тільки як демократичне та громадянське суспільство, для якого саме освіта готує підґрунтя".

Інтегруючи у Європейський простір, Українська освіта повинна використовувати позитивний досвід західних країн, але враховувати свій, політичний, культурний та соціальний стан країни та вимоги нашого суспільства на даному етапі його розвитку.

Перед шкільною освітою стоїть важливе завдання: зараз і в майбутньому відповідати потребам та вимогам світу, який дуже швидко змінюється і в якому будь-яке суспільство все більше вимагає від своїх громадян якісної підготовки. Науково-технічний прогрес, який веде за собою значні соціальні зміни, зобов'язує систему освіти розв'язати низку серйозних проблем починаючи із змін в навчальних планах та програмах до відповідності сучасним вимогам вчителів та всіх працівників освіти. Для вирішення цієї дилеми можливо одне рішення: змінити існуючи підходи до системи освіти на більш зорієнтовані та конкретні, які б давали можливість учням отримати систематично метакогнитивні навички для отримання знань різними шляхами на різних стадіях свого життя.

Зміни, які відбулися за останні роки та ще будуть відбуватися в економічних структурах та промисловості завдали значного удару системам освіти і не тільки з точки зору професійної орієнтації в середній та вищий освіті, а більш за все як результат нового спрямування, яке повинно посилювати почуття ініціативи та адаптаційні якості, що потребує сучасний ринок праці. Більш того, освіта потрібна для підготовки учнів свідомо та творчо підходити до безробіття, з яким вони зустрічатимуться у своєму житті. Пошуки та відказ від роботи, вихід на пенсію у ранньому віці, звільнення - більша частина життя проходить в очікуванні, пошуках та між годинами праці. Все це означає, що одну третину свого життя сьогодні людина проводить на роботі, хоча й час на відпочинок, який необхідний людині, став поволі зростати. Такі та інші проблеми характеризують нове сучасне європейське суспільство та саме вони формують перспективи його розвитку та пошуки рішень.

Сучасне суспільство постійно знаходиться у стані розвитку, воно насичене інформацією, швидким розвитком науки та технологій та відкрите для всього світу. Для такого суспільства нова система освіти повинна поступово пропонувати широке коло різних навчальних заходів, підготовчих курсів, нові навчальні програми, які б зацікавили не тільки молодь, а й дорослих та змогли б задовольнити різноманітні вимоги, що їх визначає життя - така система освіти повинна поступово пристосовуватися та відповідати всій існуючий системі.

Зважаючи на загальний прогрес освіти та її вплив на соціальну систему взагалі, нажаль не можливо стовідсотково розцінити, які саме реформи можуть привести до бажаних результатів та яким чином необхідно змінити самі системи освіти для досягнення поставленої мети. Стає очевидним, що необхідно продовжувати втілення інновацій, контролюючи джерела інвестування , що вкладаються у реформи, та оцінювати ефективність якості освіти у вузькому значенні, фокусуючись більш ніж просто на академічних досягненнях. Без сумніву реформування є двигуном розвитку не тільки систем освіти, але й суспільства в цілому. Але не підлягає сумніву і те, що втілення будь-якої реформи вимагає перед усім аналізу ситуації, що склалася у конкретному суспільстві конкретної країни та можливій оцінки майбутніх результатів.

Loading...

 
 

Цікаве