WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Процес реформування в галузі обов’язкової освіти в країнах Європи - Реферат

Процес реформування в галузі обов’язкової освіти в країнах Європи - Реферат

Реферат на тему:

Процес реформування в галузі обов'язкової освіти в країнах Європи

Ми живемо в еру глибинних соціальних, демографічних, культурних, наукових, економічних та політичних змін, які відбуваються у всьому світі. Взаємозв'язок між цими процесами очевидний, адже будь-які зміни економічні або політичні впливають на соціальне життя громадян, культурний розвиток країни, науку, розвиток особистості, яка і є тою малою цеглиною, з якої складається в кінцевому результаті суспільство. Формування особистості значною мірою залежить від освіти, яку вона отримує та яку пропонує суспільство в якому вона живе.

Такий відповідний кругообіг дає право визначити, що освіта впливає на формування нових соціальних змін. Важко конкретизувати її роль в цих процесах, але очевидно, що вона не стоїть осторонь.

Всі індустріально-розвинуті країни розглядали та розглядають освіту як ключ та найпростіший шлях для економічного розвитку, підвищення рівня життя, досягнення більш гармонійного розвитку суспільства. Вони вважають, що освіта безпосередньо впливає на розвиток та формування нового, майбутнього суспільства. Саме тому уряди європейських країн не тільки приділяють значну увагу процесам, що відбуваються в системах освіти, але й мають значну зацікавленість у тих напрямках, які обере освіта у своєму подальшому розвитку, та яких громадян вона має на меті виховувати.

У всі часи разом зі зміною соціально-політичних та історичних процесів відбувалися зміни і в системах освіти.

Наприклад, після Другої світової війни майже у всіх країнах Західної Європи були проведені структурні зміни систем освіти. Таке реформування було спричинено тією післявоєнною ситуацією, що склалася у країнах Європи. Маючи зруйновану економіку, нерозвинуту соціально-економічну структуру, велику кількість населення, яке весь цей період не мало змоги отримати будь-яку освіту, держави Європи покладали велику надію на реформаторські процеси. Але ні продовження терміну навчання у школах, ні розширення навчальних програм, ні інші структурні зміни в системах освіти не виправдали очікуваних результатів. Нажаль, такий висновок було зроблено тільки у середині 70-х років, після 25 років проведення реформування систем освіти, коли вже можна було оцінити кінцевий результат цих реформ та коли стало очевидним, що зміст та рівень освіти не відповідає соціальним умовам, що створилися на той період. Виникла криза освіти, яка потребувала подальших нових реформувань.

У 80-х роках ХХ-го століття освіта підпала під значну критику з боку урядів та суспільства, причиною якої став дисбаланс між кількістю витрачених на освіту коштів та отриманих від реформування результатів. Найбільш песимістичним було становище в шкільній системі, яка випускала учнів не підготовленими до життя, не давала всім бажаючим рівних можливостей в отриманні освіти та, більш за все, освітянські реформи були не в змозі сприяти суспільству в значному економічному розвитку та створенню соціальної справедливості. Більшість урядів признала витрати на освіту не ефективними та наполегливо рекомендувала освітянам більш уваги приділяти стратегіям щодо втілення реформ та оцінки очікуваних кінцевих результатів.

Існує багато причин, що спонукають країни проводити і далі реформи в системах освіти, які є невід'ємною частиною змін та розвитку світа в цілому:

- перш за все, це економічна мотивація, необхідність уникнути ситуації залишитися "за бортом технологічного прогресу". Попри все освіта має велике значення не тільки для розвитку особистості або індивіда, а і для всього суспільства в цілому;

- по друге, існує гуманістична або егалітарна мотивація, намагання гарантувати різним верствам населення отримати якісну освіту;

- існують також причини чисто політичного характеру, які ставлять перед своїми урядами завдання зробити законні зусилля, задовольняючи вимоги свого електорату, проводити удосконалення суспільства.

Кожна з країн проводячи реформування ставить перед собою свою особисту мету: чи то пов'язану з досягненням найбільшої ефективності у сфері економіки, чи то направлену на створення своєї інтелектуальної власності залежно від рівня, на якому знаходиться ця країна на даний момент.

Швидкий розвиток суспільства наприкінці ХХ ст. практично визначив нові напрямки в освіті, її зміст та стратегії.

Принципові цілі в системах освіти європейських країн практично не змінилися. Пріоритетним напрямком залишилося досягнення рівних можливостей в отриманні освіти, забезпечення всіх громадян базовими знаннями, здібностями та вміннями, які необхідні їм для соціальної та професійної інтеграції у суспільство, в якому вони живуть.

За останні роки значною проблемою для всіх європейських країн стала все зростаюча еміграція громадян з країн, що розвиваються. Тому саме інтеркультурна освіта стала одною з основних в системах освіти країн Європи. В цих країнах склалася складна ситуація, яка вимагає від розвинутого та етноцентричного Європейського суспільства проводити систему освіти по-перше, залишаючи в ній її самобутність та, по-друге, враховуючи ситуацію, шукати нові перспективи саме в розвитку інтеркультурної освіти та вихованні, виховуючи повагу до інших культур.

Порівняльний аналіз показав, що різні країни по-різному визначають пріоритети в цілях освіти. Так, в Бельгії, Шотландії та Греції більш уваги приділяється безкоштовній освіті та рівноправністі в отриманні освіти для всіх верств населення ; в Іспанії - захисту прав на отримання освіти та демократизації системи освіти; у Франції створена концепція освіти яка розглядає освіту як надання послуг населенню країни.

Одна з основних цілей - це забезпечення всього населення країни обов'язковою базовою освітою. Саме визначення "базова освіта" має різноманітне тлумачення залежно від традицій країни, часу, конкретної освітянської політики.

З одного боку спостерігається тенденція щодо продовження обов'язкової освіти, з іншого - це розширення навчальних програм (Бельгія, Німеччина, Іспанія, Ірландія, Люксембург, Австрія та ін.)

В деяких країнах обов'язкова освіта цілеспрямована на забезпечення всіх учнів базовою освітою, яка включає базові, основні та збалансовані навчальні програми (Бельгія, Греція, Ірландія, Англія і Уельс, Шотландія та Норвегія). Для більшості країн це означає оволодіння базовими навичками, уміннями та методами праці (Бельгія, Данія , Іспанія та Франція).

Важливе місце посіли такі цілі освіти як "навчатися, для того щоб вчитися" та " пристосування до світу, який змінюється".

У всіх системах освіти основною метою обов'язкової освіти залишається підготовка дітей до дорослого життя та праці, відпочинку , створення сім'ї та суспільства. Але на практиці частіш за все ця ціль обмежується тільки підготовкою до праці.

Однак, різні специфічні обставини, які притаманні нашому часу, визначили, що ця ціль значно змінилася за змістом, навіть якщо її формулювання залишилось теж саме. З одного боку, нести відповідальність за втілення соціальних норм обов'язково повинні школи, а не тільки сім'я та оточуюче середовище. З іншого боку, ринок праці став ще більш невизначеним та складним (комплексним). І нарешті, відпочинок (досуг) став дуже важливою частиною життя як у кількісному так і в якісному відношенні, що вимагає підготовку до нього таку ж саму як підготовку до різних взаємопов'язаних сфер життєнеобхідних у дорослому житті.

Деякі країни (Франція та Шотландія) сформулювали дуже конкретно серед своїх цілей здібність до адаптації у майбутньому суспільстві. Фламандська община у Бельгії, так само як і Іспанія, Ірландія та Шотландія визначають серед своїх основних цілей підготовку до праці (робочого життя) або інтеграції в світ економічних відносин, Англія та Уельс - загальну підготовку до навчання, відповідальності та визначення можливостей дорослого життя. Багато країн наголошують на участі школярів у житті суспільства, відокремлюючи та пропагуючи громадянське виховання.

Майже всі європейські країни визначають ціль спрямовану на набуття учнями мотивації щодо продовження навчання та їх підготовки до світу, що змінюється.

Деякі країни чітко формулюють цілі в освіті, які стосуються змін або перспектив її подальшого розвитку. Бельгія, Франція та Шотландія найбільш чітко визначились як у терміні "навчати вчитись" та в гнучкості щодо змін у визначенні цілей, так і у визначенні того, що пріоритетом в освітянській політиці є досягнення найбільш високого процента залучення учнів до навчання після отримання ними обов'язкової середньої освіти.

У Данії цей напрямок доповнюється визначенням цілі, яка спрямована на підтримку в учнів бажання навчатись та розвивати в собі творчі здібності та почуття ініціативи. У Португалії однією з основних цілей є стимулювання в учнів почуття необхідності продовжити отримання сучасних знань.

В Англії та Уельсі при формулюванні цілей освіти та підготовки особлива увага надається отриманню повної обов'язкової освіти для продовження навчання протягом життя.

У Фінляндії робиться наголос на формуванні творчого підходу до навчання.

Проблема розробки змісту освіти та її стандартів, а також "мінімального ядра" базових навчальних програм є дуже важливою при порівняльному аналізі наслідків реформування Європейської освіти. У західних суспільствах визначення та розробка базових навчальних програм є дуже складним завданням. З одного боку, через те, що принципи вільного ринку впливають на значну частину їх населення, яке стає безробітним і створює складні умови для молоді, яка шукає роботу. В результаті освіту звинувачують у нездатності проведення підготовки необхідної для працевлаштування. З іншого боку, завдяки саме технічному прогресу, прискореному розвитку знань, існує необхідність у розширені змісту шкільних навчальних програм , тому що суспільство вимагає від школи виконувати не тільки функцію надання необхідної кількості знань, а й функцію забезпечення повною підготовкою, як це визначають сучасні цілі освіти.

Loading...

 
 

Цікаве