WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Григорій Ващенко про методи навчання - Реферат

Григорій Ващенко про методи навчання - Реферат

Реферат на тему:

Григорій Ващенко про методи навчання

Григорій Ващенко висвітлив своє поняття методів навчання . „ Методи навчання – це засіб або система засобів , свідомо вживаних для досягнення тих спеціальних завдань , що має в собі навчальний процес . „

Навчальний процес – це дуже складне явище , в якому всі частини органічно пов'язані між собою . Щоб краще вивчити це явище , ми штучно поділяємо його на зміст і техніку .

Явища природи , спеціального життя , теоретичні відомості , що їх набувають діти , певна сума технічних навичок – усе це стосується до змісту навчального процесу , визначеного в програмах , що складаються за певною системою . А все те , що характеризує сам процес навчальної роботи , а саме : як учитель готується до неї , як організовує учнів , як розробляє з ними ту чи іншу тему , як проводить облік успішності дітей – ми причисляємо до техніки навчальної роботи і називаємо її методами .

Протягом довгої історії людства багато разів змінювалася мета навчання наступних поколінь , а разом з тим змінювався зміст і методи його . Класифікація методів навчання дає змогу проаналізувати ті процеси мислення , що характеризують роботу учня під час навчання . Але процес навчання , окрім праці учня , складається ще з праці вчителя , яка теж має дуже складний характер . Роль вчителя та учня у цьому процесі може бути неоднакова . Тут ми можемо уявити собі дві протилежності . У першій цілком активну роль відіграє вчитель . Від нього виключно залежить і самий матеріал , і порядок навчання , а також техніка подання матеріалу . Учень тільки пасивно засвоює те , що подає йому вчитель . Друга , протилежна ситуація , коли учень виступає в цілком активній ролі , а вчитель тільки допомагає йому і створює сприятливі умови для роботи .

Коли учень виступає в цілком активній ролі , а вчитель допомагає йому : н-д , на уроці української мови в 7 класі (вчитель Шевчук М.С. ) при вивченні теми „ Дієприкметник як частина мови „ на дошці записує словосполучення - в одній колонці прикметники з іменниками . Ставлячи запитання , учитель підводить учнів до засвоєння нової теми :

  • Чим відрізняється перша група словосполучення від другої ?

  • Як ви розумієте термін „дієприкметник „, спробуйте обґрунтувати свої міркування .

  • Які граматичні ознаки прикметника має дієприслівник ?

Простежимо .

  • Які граматичні ознаки дієслова притаманні йому ?

  • Чи можете ви дати визначення , що таке прикметник ?

Тоді учні звертаються до підручника , щоб дізнатися чи підтвердить він чи заперечить їхні визначення . В кінці уроку вчитель заохочує учнів : „ Молодці ! Сьогодні ви самі пояснили нову тему уроку . „

З цього погляду методи навчання можна поділити на дві категорії : активні і пасивні . Різниця між ними насамперед у тому , що за них навчальний процес має неоднакову мету . При пасивних методах навчання має на меті дати учням готові знання , при активних – виховати в них ініціативу і творчі здібності . Звідси неоднакова роль вчителя та учня при активних та пасивних методах навчання . При пасивних методах учень є тільки об'єкт педагогічного впливу вчителя , при активних – учень не тільки сприймає те , що подає йому учитель , але і сам організовує йому роботу . Є велика різниця у техніці окремих моментів навчального процесу за тими й іншими методами . Розробляючи якісь теми при пасивних методах , учні дістають матеріал у готовому вигляді . При активних методах вони самі здобувають його або через безпосереднє спостереження над дійсністю або читаючи літературу .

Зокрема , при вивченні з рідної мови у 8 класі ( вчитель Куликова В.В. ) теми „ Однорідні члени речення і узагальнюючі слова при них „ „ Розділові знаки при однорідних членах речення „ , учні самостійно виводять наукові твердження на основі графічних схем , запропонованих вчителем . Аналогічно за поданими реченнями вони будують схематичні конструкції , використовуючи ряди однорідних членів .

На уроці літератури у 9 класі на тему „ Енеїда „ – енциклопедія народознавства . Мова твору „ Учні самостійно , прочитавши твір , знаходять описи традиційних українських обрядів ( вечорниці в пеклі , ворожіння до Андрія , сватання , народні гуляння ) . І навіть перелічують елементи українського національного костюма епохи ХУІІ – ХУІІІ ст..

Щоб довести , що „ Енеїда „ – це переломний твір нової української літератури укладають мовний словничок ( прислів'їв , приказок , застарілих слів ).

При пасивних методах моменти здобуття матеріалу , оброблення та висовування не мають чітко визначеного розподілу , бо знання подаються учнями уже в готовому вигляді , як наслідок праці вчителя . При активних методах ці три моменти виступають досить чітко : учні спочатку здобувають матеріал , потрібний для розв'язання певної проблеми , потім обробляють його . І , нарешті , доходять певних висновків . У всі ці моменти праця їхня має самостійний характер , і роль вчителя в тому , що він допомагає учням в їхній роботі .

Техніка навчання історично розвивалася в напрямі до посилення активності учнів . Педагогіка найдавніших часів мала цілком авторитарний характер . Навчання тоді було звичайною передачею знань від учителя учневі . Тільки протягом довгих років навчання набуло того характеру , що його воно має в наших школах , де вчитель не подає дітям готові знання , а організовує їхню самостійну роботу .

Вся історія навчання їх була якраз у постійному періоді від пасивних матеріалів до активніших . Тому то самий розподіл методів на пасивні й активні ми мусимо розглядати як умовний . Ті методи , що в давнину мали виключне пасивний характер , в нові часи у кращих вчителів набували деяких рис активності . Як , наприклад , можна вказати на розповідь вчителя . Колись вона мала виключно пасивний характер , бо учні мусили були засвоїти її іноді без розуміння . Це було заучування зі слів учителя .Зараз розповідь стимулює думку учня : учитель після розповіді звичайно ставить учням запитання , щоб перевірити , як вони засвоїли її , а іноді , щоб учень самостійно зробив якийсь висновок . Проте навчання не можна звести виключно до учнівських шукань . Культурні здобутки людства дуже великі . Щоб засвоїти хоч основи наук , учень багато істин має сприйняти в готовому вигляді , хоч поряд з тим , школа виховує в нього здібності до самостійного мислення .

Отже , оцінка методу залежить від того , коли і як застосовує його вчитель . В початкових та середніх класах при поясненні нового матеріалу найчастіше вживається розповідь вчителя . В молодших класах вона триває 15-20 хвилин , у старших класах – середньої школи – 20-30 хвилин , у залежності від теми , розмови . У всякому разі , розповідь учителя як метод пояснення нового матеріалу не може займати цілої шкільної години : мусить залишитися час , щоб перевірити знання , засвоєні учнями з розповіді і закріпити їх . Розповідь учителя на випадок потреби може переходити в діалогічну форму , частіше , ніж шкільна лекція . І , звичайно , розповідь за своїм змістом і формою більш доступна для розуміння учнем .

Велику роль відіграє у навчанні метод книжкових знань . Суть його полягає в тому , що учень під керівництвом вчителя вивчає окремими частинами або завданнями книжку . Але шкільні підручники мають відповідати таким вимогам :

  1. За своїм змістом він мусить стояти на рівні сучасної науки навіть тоді , коли призначення для дітей молодшого шкільного віку . А самій дитині школа не може давати відомостей , що не відповідають науковій основі , бо це викривляє дитячий світогляд .

  2. Як зміст , так і форма підручника мають відповідати віковим особливостям дитини і бути для неї зрозумілим принаймні , після пояснень вчителя .

  3. Виклад його мусить бути систематичним і послідовним не тільки з погляду логічного , тобто в ньому мусить бути поступовий перехід від відомого до невідомого , від простого до складного , від близького до далекого .

  4. Підручник має збуджувати інтерес до знань , стимулювати самостійні пошуки учнів .

  5. Мова підручника мусить бути точна , проста і в той же час жива . Писати так – дуже тяжке завдання .

  6. Крім освітніх завдань , книжка має виконувати й завдання виховні . Вона мусить виховувати любов до рідного краю свого народу , пошану до наших історичних діячів та кращих традицій , мусить сприяти вихованню моральної вдачі учнів . Але не досить дати дітям до рук гарний підручник , треба ще навчити дітей користуватися ним . Треба , насамперед , навчити дітей відрізняти основні та другорядні думки в книжці , зафіксовувати основні думки . Тільки так можна виховати розумного читача , а без уміння розумно читати нині не можна бути культурною людиною . Треба визначити як безперечний факти , що учні не вміють читати швидко і з достатнім розумінням . На думку американських педагогів причиною слабкої техніки дитячого читання є в корені неправильна організація справи шкільного читання . Школа має звертати дуже багато уваги на читання і „ про себе „ . Американські вчені кажуть , що читання мовчки продуктивніше , ніж читання вголос . Під час читання мовчки є більше умов для застереження , а значить , і для кращого засвоєння прочитаного . Але не досить тільки дати дітям книжку в руки , щоб вони її читали . Коли таке читання проводиться в класі , воно не має добрих наслідків , бо учні працюють неуважно . Тому вчені радять цілу систему вправ для розвитку техніки мовчазного читання . Всі ці вправи побудовані на принципі тестів : учням дають певні завдання і певний час , щоб його виконати . Одна із вправ : учням дають запитання , книжний текст , що в ньому є відповіді на них і пропонує дати відповіді на запитання , що їх зачитує вчитель .

Loading...

 
 

Цікаве