WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Глобалізація і проблеми освіти - Реферат

Глобалізація і проблеми освіти - Реферат

Реферат на тему:

Глобалізація і проблеми освіти

Останнім часом у працях економістів, соціологів, філософів, політологів, педагогів проголошується думка про те, що найбільш суттєвою характеристикою сучасного світу, яка визначає його картину, є рух гігантських потоків капіталів, товарів, а також людей, що посилює обмін інформацією. Для узагальнення цих процесів застосовується поняття „глобалізація", яке, однак, науковці наповнюють різним змістом. Найбільш відомі підходи до розкриття його сутності містяться в працях У.Бека, Е.Гідденса, Г.Герборна, М.Делягіна, В.Іноземцева та ін. І хоча автори висловлюють відмінні, почасти протилежні погляди на феномен глобалізації, актуальність питання не знижується, а й набирає нових обертів.

Поява терміну „глобалізація" пов'язана з іменем О.Робертсона, який уперше використав його в 1983 році. Спочатку цей термін застосовувався лише стосовно економіки, але поступово поширився на всі соціальні дисципліни.

Сьогодні глобалізація тлумачиться як „комплексне явище, яке включає низку процесів, що відбуваються водночас" і має кілька „вимірів", найбільш помітними і важливими серед яких є глобалізація ринку, виробництва та інформації [3, с.15].

Л.Клайн визначає глобалізацію як рух товарів, послуг, фінансового капіталу між країнами і секторами економіки, рух людей між країнами з метою виконання економічних функцій, валютних операцій, а також рух інтелектуальної продукції між дослідними і навчальними центрами [5].

Російський дослідник М.Делягін убачає в глобалізації „процес стрімкого формування єдиного загальносвітового фінансово-інформаційного простору на базі нових, переважно комп'ютерних технологій". У цьому, стверджує він, полягає відмінність глобалізації від інтеграції, „вищим рівнем якої вона є" [2].

Глобалізація має як позитивні, так і негативні риси. До позитивних слід віднести розподіл праці, спеціалізацію, підвищення рівня виробництва, велику доступність товарів і послуг. Водночас вона збільшує майнове розмежування між бідними і багатими. Фактично, левова частка переваг глобалізації припадає на багаті країни і багатих індивідів, що може стати передумовою виникнення між ними конфліктів.

Інша проблема, пов'язана з глобалізацією, вбачається в широкому домінуванні стандартів масової культури. Деякі автори розцінюють глобалізацію як нову форму експансії Сполучених Штатів Америки, своєрідний „культурний імперіалізм", який нівелює культурну ідентичність народів різних країн [6].

Якщо розглядати можливу стратегію розвитку України в умовах глобалізації, можна твердити, що поряд з можливим ризиком, ці процеси дають реальний шанс нашій країні посісти гідне місце на новому етапі цивілізації, спираючись на науку, освіту та інноваційні технології.

До важливих векторів глобалізації належить освіта, яка не тільки не залишалася осторонь процесів глобалізації, а й активно залучається до них. Прискорення процесів глобалізації в економіці та політиці висувають нові вимоги до структури та якості освіти.

Однак, як справедливо стверджує М.Канаєв, необхідно проводити чітке розмежування між інтернаціоналізацією навчальних закладів і глобалізацією освіти, які взаємопов'язані, але разом з тим принципово різняться між собою [4].

Інтернаціоналізація - це розширення двосторонніх і багатосторонніх зв'язків і контактів між навчальними закладами різних країн на основі рівноправного і взаємовигідного співробітництва. Її мета - підвищення ефективності освітньої і науково-дослідної роботи, в ідеалі доведення її до кращого світового рівня, розширення мобільності викладацького й учнівського (студентського) персоналу.

Що стосується глобалізації, тут не існує рівності. Натомість є підпорядкування освіти „інтересам могутніх іноземних транснаціональних корпорацій, які нав'язують свої стандарти навчання, свою мову спілкування, не рахуючись з національними особливостями, витісняють національні мови - носіїв самобутніх культур" [4, с.26]. Володіння значними грошовими коштами, помітно посилює їхні конкурентні можливості і дає їм змогу не лише впливати на економіку, політику і навіть культуру інших країн, а й іноді підпорядковувати їх своїм інтересам. Це підриває економічні й політичні позиції деяких держав, негативно позначається на їхньому суверенітеті та національному розвитку, зумовлює підпорядкування сфери освіти і культури єдиним стандартам. Яскравим підтвердженням цього може бути той факт, що не рахуючись з історичними традиціями й національними особливостями більш слабких країн, транснаціональні корпорації великих держав намагаються нав'язати їм свій спосіб мислення, своє поняття демократії і прав людини, переваги своєї культури над усіма іншими.

Занепокоєння з цього приводу було висловлено учасниками 22-ої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що відбулася в Парижі в 2001 році й об'єднала представників 188 держав - провідних діячів освіти, науки, культури, профспілкових, молодіжних, жіночих, релігійних організацій. Прикладом змісту обговорення негативних аспектів глобалізації може бути виступ тодішнього президента Франції Жака Ширака, який зазначив, що „сьогодні глобалізація простежується як нова форма колонізації, яка намагається повсюдно нав'язати єдине ставлення, або навіть відсутність будь-якого ставлення до історії, до людини, до Бога. В ній є деякі позитивні моменти, однак буде погано, якщо вона стане синонімом стандартизації, одноманітності, зведення всього до єдиного та найменшого знаменника, або до панування лише законів ринку, чужих гуманістичній культурі. Відповідь на глобалізацію - гнобительку культур - може бути лише одна - культурна багатоманітність... Обов'язок політиків і всіх відповідальних осіб - цивілізувати глобалізацію, поставити на перше місце інтереси людини, всіх людей" [4, с.28].

Враховуючи серйозність ситуації і намагаючись попередити подальший її розвиток у негативному плані, держави світу, які входять до складу ЮНЕСКО, прийняли рішення, згідно з яким проблеми глобалізації мають включатися до всіх міжнародних програм з освіти і виховання.

Глобалізація в освіті, як і в інших галузях являє собою об'єктивний, але далеко неоднозначний процес. Його головна небезпека вбачається дослідниками в тому, що „замість єдності в багатоманітності і розширення освітніх можливостей можна одержати сумну уніфікацію, одноманітність і втрату самобутнього творчого потенціалу національних (регіональних) освітніх систем" [7, с.31].

У цьому контексті хотіли б зупинитися на проблемах, які постають перед вищою школою України.

Перша з них пов'язана із запровадженням на національному грунті поширеної на Заході концепції вищої освіти як сфери послуг, що усуває з освітнього процесу громадянсько-виховні функції. Основний негатив такого підходу вбачається в уніфікації навчально-виховного процесу, втраті специфіки національної системи освіти. Крім того, сьогодні зростає потреба не просто у високоосвіченому і високопрофесійному фахівцеві, а в патріотично налаштованій особистості. Досягти цього можна лише базуючись на національних традиціях, мові, культурі, які мають покладатися і основу і всебічно враховуватися в навчально-виховному процесі вузів.

Наступна проблема стосується реформування національної освіти відповідно до положень Болонської декларації, що передбачає впровадження наукових ступенів магістра та доктора філософії. Прагнення уніфікувати освіту за міжнародними стандартами з метою визнання українських дипломів та наукових ступенів сьогодні досить жорстко проголошується Міністерством освіти і науки України. При цьому не береться до уваги досвід, що склався протягом десятиліть на національному освітньому просторі.

Звернення до сучасної практики показує, що ототожнення ступеня кандидата наук із ступенем магістра, а докторського ступеня із ступенем доктора філософії неправомірне. Магістерські роботи сучасних випускників вузів не набагато відрізняються від дипломних робіт, тоді як кандидатські дисертації передбачають значно вищий рівень розробки проблеми і є проміжною ланкою між вищою освітою і ступенем доктора наук. Крім того, як доречно стверджує Л.Батченко, „наявність кандидатського ступеня забезпечує ступеневість у науковій підготовці кадрів більш гнучку і поетапну, ніж та, що пропонується" [1, с.8].

Україна, яка прагне інтегруватися у світовий та європейський простір, не може стояти осторонь глобалізаційних процесів, що відбуваються сьогодні й торкаються майже всіх країн. Проте не слід бездумно „кидатися в безодню" глобалізації, адже відданість уніфікації може згубити не лише національну специфічність, а й країну загалом.

Література:

  1. Батченко Л.В. Трансформаційні процеси в освіті України. - Донецьк: ІЕП НАН України, 1996.

  2. Делягин М. Мы можем не только выжить, но и извлечь из процесса стратегическую выгоду. http://2002.novayagazeta.ru/.

  3. Диев В.С. Многомерный вектор глобализации: начало и основные компоненты// Философия образования. - 2005. - № 1 (12). - С.15-21.

  4. Канаев Н.М. Глобализация и высшее образование. Взгляд из ЮНЕСКО // Философия образования. - 2005. - № 1 (12). - С.26-31.

  5. Клайн Л. Глобализация: вызов национальным экономикам // Проблемы теории и практики управления. - 1998. - № 6. - С.44-49.

  6. Кучуради И. Философия перед лицом мировых проблем // Вопросы философии. - 2004. - № 3. - С.5-11.

  7. Семенов С.Н., Семенова А.Н. Российская высшая школа в условиях глобализации // Философия образования. - 2005. - С.31-33.

Loading...

 
 

Цікаве