WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Друга половина ХІХ століття як ключовий етап розвитку дидактики вищої школи в Україні - Реферат

Друга половина ХІХ століття як ключовий етап розвитку дидактики вищої школи в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Друга половина ХІХ століття як ключовий етап розвитку дидактики вищої школи в Україні

У розвитку педагогічної думки України друга половина XІX століття має важливе значення. Саме в цей період спостерігаються зміни у розвитку культурно-освітніх процесів в Україні, які певним чином вплинули на розвиток української школи. Скасування кріпацтва, розвиток капіталізму, загострення соціальних суперечностей, зростання селянських зворушень, революційно-демократичний рух, - усе це об'єктивно вплинуло на розвиток шкільної освіти. Передові українські педагоги виступили проти станової школи з її муштрою і відривом від життя, теорії від практики. Вимогам реформи початкової, середньої і вищої школи, розвиткові жіночої освіти, боротьбі за українську національну школу, впровадженню ефективних методів навчання в цей період приділялося більше уваги [4, c.162].

Значну роль у розвиткові дидактики вищої школи належить педагогічній пресі і журналістиці. Поява цілого ряду педагогічних журналів і газет, на сторінках яких висвітлювались питання, які стосувалися реформи шкільної освіти, проблем психології, педагогіки, дидактики, методики викладання окремих дисциплін тощо позитивно вплинула на освітні процеси досліджуваного нами періоду, сприяла формуванню педагогічної культури й педагогічної творчості викладачів вищої школи.

Всі ці та інші чинники безпосередньо впливали на мету, зміст, форми, методи навчання і виховання, на розвиток педагогічної думки, яка в середині століття виділилася в окрему галузь науки. Саме в цей період відбуваються загальнодержавні та освітніх реформи (1804р., 1828р., 1835р., 60-х та 70-80-х років); засновується перший державний керівний орган - Міністерство народної освіти (у 1817 році воно було перейменоване на Міністерство духовних справ і народної освіти, що означало підпорядкування школи церковним установам), приймаються закони про безкоштовне навчання, з одного боку, і закони, що заважали поширенню освіти серед простих верств населення - з іншого; вводяться демократичні засади організації навчально-виховного процесу в усіх типах навчальних закладів, визначається зміст і методи навчання аж до обрання науковою радою ректорів і деканів університетів, ліцеїв, гімназій і крайньої їх полярності - заборона вивчення природничих дисциплін, філософії, введення казарменого режиму, поліцейського нагляду за діяльністю вчителів, професорів, учнів, студентів [9, c.321].

ХІХ століття позначається відкриттям різних типів навчальних закладів: зокрема Харківського, Київського та Новоросійського університетів, Ніжинського історико-філологічного інституту, діяльність, яких регламентувалася "Статутом навчальних закладів, підвідомчих університетам" (1804р.). Слід зазначити, що в різні періоди університети ще керувалися статутами 1835, 1863, 1884рр. Згідно з цими документами, університети повинні були готувати молодь для роботи в різноманітних державних органах, а також до вчительської діяльності. Відкриттям ліцеїв, які прирівнювалися до вищих навчальних закладів, а також гімназій (серед них і жіночих) і різноманітних народних шкіл й училищ, церковно-приходських шкіл, земських, недільних шкіл, кадетських корпусів, інститутів шляхетних дівчат, різних професійних училищ [2, 3, 5, 6, 8, 10].

Такі реформаторські зміни в педагогіці та в науці в цілому, за свідченням історико-педагогічної літератури, тісно пов'язані з діяльністю відомих науковців того часу [1, 4, 7, 8].

В працях відомих представників педагогічної думки досліджуваного періоду В. Стоюніна, К. Ушинського, М. Бунакова, М. Пирогова, П. Каптерєва, С. Миропольського, С. Рачинського, X. Алчевської, та інших чітко виділяються принципи самостійності (О. Левандовський), послідовності (Б. Краєвський), зв'язку теорії і практики (В. Грубе), міцності засвоєння знань (Г. Грузинцев, О. Левандовський), наочності (Б. Краєвський), систематичності й системності навчання (Ф. Буслаєв) [2, c.10].

Такі педагоги, методисти, як М. Бунаков, М. Корф, С. Рачинський, В. Стоюнін доводили необхідність реформування виховання та освіти, вимагали розробки й використання на практиці адекватних педагогічних методів (виховуючих і розвиваючих), вказували на необхідність їх застосування відповідно до навчальних дисциплін і поєднання вербальних і наочних методів.

Історичні розвідки А. Алексюка, В. Глузмана, Л. Вовк, М. Євтуха, М. Стельмаховича, Н. Побірченко, О. Іонової, О. Любара, О. Попової, О. Сухомлинської С. Золотухіної та інших переконують нас: друга половина XIX століття була щедрою на розробку дидактики викладання основ наук. Усвідомлюючи необхідність реорганізації навчального процесу в закладах різних типів, викликаною реформами 60-х років, одним із найголовніших шляхів учені-педагоги, методисти визнали реформування існуючих і створення нових форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів і введення в практику прогресивних методів викладання навчальних дисциплін.

Ознайомлення майбутніх учителів з новими, на той час дидактичними методиками та методичними рекомендаціями щодо викладання історії (В. Стоюнін), навчання усній лічбі у викладанні математики (М. Рачинський), а також навчання писати твори (М. Бунаков), та ін. мало позитивне значення у формуванні професійної компетентності вчителя.

Значний внесок у розвиток дидактики викладання основ наук полягав у розробці нових для того часу конкретних рекомендацій щодо:

  • вивчення античної літератури (запропоновано видавати спеціальні хрестоматії, в яких кожен уривок твору являв би собою закінчене ціле; рекомендовано не задавати додому нечитаних на уроці уривків);

  • написання творів (написанню домашніх творів має передувати розбір творів-зразків на уроці, а написання твору-роздуму - засвоєння учнями специфіки написання твору-опису);

  • викладання іноземних мов (рекомендовано вважати переклад ефективним засобом навчання, а оволодіння стилем і духом мови - його метою, розроблено графічну методику вивчення відмін і дієвідмін у німецькій мові);

  • вивчення рідної мови (навчання дітей читанню рекомендовано поєднувати з навчанням спочатку логічного, а потім граматичного розбору текстів);

  • викладання історії літератури та теоретичного курсу словесності (рекомендовано звертати увагу учнів на роботу з критичними та біографічними статтями, які, крім освітнього і розвиваючого значення, мають ще й виховне);

  • вивчення предметів математичного циклу (зміна загальноприйнятого курсу викладання геометрії, введення в курс загальноосвітньої школи поняття про функціональну залежність величин),

  • розробка методичних рекомендацій стосовно викладання технічних дисциплін та вивчення хірургії у вищих медичних навчальних закладах [2, c.12].

Викладачі прагнули активізувати науково-пізнавальну діяльність студентів, розвивати в них інтелектуальне мислення, створити умови для вільною викладу думок, сприяти зростанню наукового знання, стимулювати самостійний науковий пошук, навчати студентів працювати в допоміжних лабораторіях, кабінетах, установах.

Таким чином, друга половина ХІХ століття мала величезний вплив на розвиток дидактики вищої школи. Фундаментальні праці провідних вчених досліджуваного періоду І. Франка, К. Ушинського, М. Драгоманова, Н. Корфа, Н. Левицького, Н. Пирогова, П. Грабовського, П. Юркевича, Х. Алчевської, Ю. Федьковича. і т.д. кардинально змінили традиційний на той час погляд на мету, завдання, зміст і методи педагогіки. Все це відкривало нові горизонти для розвитку вітчизняної педагогіки.

Література:

  1. Антология педагогической мысли России второй половины ХІХ - начала ХХ в. / Сост. П.А. Лебедев. - М.: Педагогика, 1990. - 608с.: ил.

  2. Кловак Г.Т. Ґенеза підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах України (кінець ХІХ - ХХ століття) - Дис... д. пед. наук: 13.00.01 / Умань, 2005. - 452с.

  3. Латышина Д.И. История педагогики. Воспитание и образование в России (Х - начало ХХ века): Учебное пособие. - М.: Издательский Дом "ФОРУМ", 1998. - 584с.

  4. Левківський М.В., Микитюк О.М. Історія педагогіки: Навчальний посібник / За редакцією М.В. Левківського. - Харків: "ОВС", 2002. - 240с.

  5. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. посіб. - К.: Вікар, 2003. - 335с. - (Вища освіта ХХІ століття).

  6. Мельничук О.С. Історія педагогіки України: Навчальний посібник. - Кіровоград, КДПУ ім. В.К. Винниченка, 1998 - 169с

  7. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Вторая половина ХХ в. Отв. ред. А.И. Пискунов. М., "Педагогика", 1976. - 600с.

  8. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. Конец ХІХ - начало ХХ в. / Под ред. Э.Д. Днепрова, С.Ф. Егорова, Ф.Г. Паначина, Б.К. Тебиева. - М.: Педагогика, 1991. - 448с.

  9. Педагогіка: Навчальний посібник. - Харків, ТОВ "Одіссей", 2003. - 352с.

  10. Черкасов О.В. Формування загальнотеоретичних основ дослідження історії освіти в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) - Дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / К., 2005. - 198с.

Loading...

 
 

Цікаве