WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Українська педагогіка другої половини XVII — кінця XVIII ст. - Реферат

Українська педагогіка другої половини XVII — кінця XVIII ст. - Реферат

Українська педагогіка другої половини XVII - кінця XVIII ст.
Після російсько-польської війни 1654-1667 рр. під владою Польщі залишилися західноукраїнські землі (Східна Галичина, Волинь та Правобережжя). За Росією закріплювалися Лівобережжя з Києвом, території Запорозької Січі, Слобідська Україна. Закарпаття залишилося під мадярами, а Північна Буковина - під турками. Майже впродовж 300 років Україна була розіп'ята між цими державами, що не могло не позначитися й на розвиткові освіти.
Освіта Правобережжя розвивалася тими самими шляхами, що й у Польщі, й була представлена різними навчальними закладами - здебільшого католицькими, часто єзуїтськими школами. У них навчалися діти польської та української шляхти, а також заможних селян. Задля благополуччя українська шляхта нерідко приймала католицьке віросповідання. Окатоличенню частини населення сприяли латинські школи, в яких молоді українські шляхтичі прилучалися до польської культури. Відповідну роль у здійсненні колоніальної політики Польщі відіграли католицькі колегіуми, василіанські школи. Дітей української знаті виховували тут у дусі неприйняття мови та звичаїв свого народу, його культури.
Збереженню українських традицій певною мірою сприяли уніатські школи, які почали діяти після Брестської унії 1596 р. Якщо спочатку вони давали непогані знання, то згодом, у XVIII ст., за панування Польщі рівень освіти в них знизився. В таких школах здебільшого навчали лише читати і писати польською мовою, зрідка - лічби та початків латині. Організованого народного шкільництва не було. Місцями працювали школи мандрівних дяків, у яких вивчали церковну грамоту. Вчителями у них були учні братських шкіл Києво-Могилянської академії, які з різних причин не могли продовжувати навчання, або представники дрібної української шляхти, ремісники, купці та інші, що наймалися вчителями по селах задля заробітку. В народі таких учителів називали дяками.
З прилученням Галичини до Австрії (1772 р.) рівень освітньої справи дещо поліпшився: велося шкільне будівництво, вдосконалювалися методи навчання, але виникали проблеми боротьби з германізацією та ще більше - з полонізацією української школи, а в Карпатській Україні - з мадяризацією.
У Західній Україні було здійснено кілька шкільних реформ: 1777 р. - за наказом Марії Терези, 1781 р. - Ио-сифа II, але наприкінці XVIII - на початку XIX ст. під тиском впливових польських кіл українське шкільництво скорочується. У 1789 р. Едукаційна комісія видала розпорядження про закриття "руських" церковних шкіл та про вилучення з усіх шкіл "руської мови". Українці позбавлялися можливості навчати дітей рідною мовою. Учням-українцям забороняли святкувати релігійні свята за григоріанським календарем, учнів православної віри змушували ходити до костелів.
Не сприяла поліпшенню народної освіти реформа 1777 р., згідно з якою передбачалося відкриття в селах однокласних церковно-парафіяльних, у невеликих містах - тривіальних, а у великих - нормальних шкіл. Для її реалізації бракувало і вчителів, і підручників, і коштів. Лише з 1781 р. у містах і містечках Галичини почали створювати головні та тривіальні школи німецького типу, а по селах - парафіяльні школи. Як середні школи відкривали гімназії, влаштовані на німецький лад. Такі гімназії працювали в Стрию, Бережанах, Бучачі, Дрогобичі, Львові, Станіславі, Збаражі та інших містах і були доступні лише заможним громадянам.
У 1785 р. в усіх закладах запроваджено німецьку мову навчання. Українська мова залишилась лише в церковно-парафіяльних школах.
На Буковині, яка тривалий час перебувала під владою Туреччини, тільки після її звільнення в 1774 р. Австрією було відкрито кілька шкіл з румунською і німецькою мовами навчання.
Єдиний на той час вищий навчальний заклад на західноукраїнських землях - Львівський університет (1661), будучи недоступним для простих людей, недостатньо сприяв освіті українців.
У Лівобережній Україні, яка відійшла до Росії, шкільна справа розвивалась як одна із складових загальнодержавної освітньої системи.
Початкові школи були однією з найпоширеніших форм навчання дітей. Діяли і цифірні школи, в яких діти різних станів здобували елементарні знання. Це були школи з математичним ухилом. Вони проіснували до середини XVIII ст., відтак поступово об'єдналися з полковими і гарнізонними, що призначалися для солдатських дітей. Полкові школи утримувалися на кошти батьків. В них навчали читати, писати і рахувати. У другій половині XVIII ст. на школи України поширюється русифікаторська політика царського уряду.
З середини XVIII ст. розвивається початкова освіта в Запорозькій Січі. Окрім загальноосвітніх шкіл, тут існували спеціальні школи (школа підготовки полкових старшин, військових канцеляристів та ін.), а також Головна Січова школа, в якій вивчали піїтику, риторику, математику, географію, астрономію, військову справу. За характером навчання вона прирівнювалася до братських шкіл.
Набули поширення і народні школи грамоти (школи мандрівних дяків), що існували при православних церквах і призначалися для дітей селян. Дітей навчали рідною мовою лічби, письма і читання, паралельно читали церковнослов'янські тексти, їм також прищеплювали любов до рідної землі, народну мораль тощо.
Із посиленням закріпачення селян і козаків, втратою Україною автономії та зруйнуванням Запорозької Січі у другій половині XVIII ст. школи грамоти, полкові й запорозькі школи перестали існувати.
Однією з форм початкової освіти в Лівобережній Україні було домашнє навчання і виховання дітей панівної верхівки, яке здійснювали запрошені вихованці Києво-Могилянської академії або вчителі-іноземці. Наприкінці XVIII ст. на розвитку освіти позначилася шкільна реформа уряду Катерини II. У 1786 р. було запроваджено "Статут народних училищ у Російській імперії", згідно з яким у губернських містах було відкрито головні народні училища (чотирикласні з 5-річним курсом навчання), "а в повітових - малі народні училища (двокласні з 2-річним курсом навчання). Навчальна програма малих училищ відповідала першим двом класам головних училищ. Зміст навчання мав загальноосвітній і реальний характер. Навчання проголошувалося безстановим і безплатним.
Прогресивну роль у розвитку освіти в Україні, у підготовці педагогічних кадрів відігравали колегії - нові навчальні заклади середнього типу, що виникли на початку XVIII ст. Навчальні програми колегій передбачали підготовку державних службовців, учителів початкових шкіл, музикантів. Із відкриттям в Україні університетів та середніх спеціальних закладів колегії втрачають своє загальноосвітнє значення і перетворюються на духовні семінари.
У Лівобережжі єдиним вищим навчальним закладом у цей
Loading...

 
 

Цікаве