WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Українська календарна обрядовість літнього циклу у системі національного виховання сучасної початкової школи - Дипломна робота

Українська календарна обрядовість літнього циклу у системі національного виховання сучасної початкової школи - Дипломна робота

6]
Природа рідного краю. Однією з причин порушення єдності людини з природою було те, що нехтувалися численні засоби національної системи виховання, спрямовані на Формування в молоді екологічного світобачення.
Народна виховна мудрість із колиски, плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. Національна система виховання домагається глибокого усвідомлення учнями того, що відображена в свідомості українців рідна природа (жива і нежива) є "корінням", "фундаментом" національної духовності, культури. Географічні, біологічні та інші фактори природи обумовили національну специфіку українців, у тому числі і національний спосіб мислення.
Українська система виховання пройнята ідеями вірності і відданості природі батьківського краю. Усім багатством культурно-історичного досвіду вона реалізує заповіт батьків і дідів ставитися до природи як до живого всеохоплюючого організму, що живе за власними законами і яких ніколи не можна порушувати. Виховна мудрість народу стверджує, що любов до всього живого на землі починається з раннього дитинства; чуйного ставлення до кожної билини і комашки, тонкого сприймання великої таїни розвитку флори і фауни рідного краю, пізнання таємничої "душі" природи, її одухотворення та ін. Народ має величезний досвід виховання дітей у дусі любові до природи, збереження і примноження її багатств.
Національна міфологія. Українські легенди, міфи тощо є основними жанрами народної міфології, що втілює в собі могутній пізнавальний і виховний потенціал. Давньоукраїнські міфи розповідають про Бога Світовида (Сварога) і його сина Дайбога (Дажбога), або Гіога Сонця, про богів і богинь Ладу, Леля, Купайла, Коляду. Перуна та інших, про походження Всесвіту, Землі, про добро і зло тощо. Стародавня українська міфологія багата і розмаїта розкішна ї чарівна, вона споріднювала людину і Природу, Землю і Космос.
У міфології - витоки українського національного характеру, способу мислення, світогляду, філософського осмислення дійсності. Міфологія-один із найдавніших видів народної творчості. У міфології часто-густо мають місце і матеріалістичні, і ідеалістичні елементи. Обидва ці фактори - невід'ємні компоненти нашої прадавньої культури.
Неоціненні в пізнавальному і виховному відношенні українські міфи містять у собі важливі і цікаві відомості про походження наших предків, назв "Україна" і "українці" ,та ін.
Міфологія - чисте і незамулене пізнаними нашаруваннями, політичними віяннями джерело, що буде вічною скарбницею знань про найбільш ранні етапи історичного розвитку народу. Міфологічні твори втілюють у собі згустки народної мудрості, художньо-обоазного бачення світу, символічного відображення предметів і явищ життя, фантастичні уявлення предків, їхні пориви в майбутнє, витончені і високі почуття та оригінальні мислительні дії, прийоми. Звернення до міфологічних джерел стимулює розвиток сучасної думки, надає життєвої снаги, допомагає зберігати і зміцнювати "золоту нитку історії", розвивати раціональну самобутність.
Фольклор. У ньому відображена багатогранна і глибока душа народу, його духовне багатство. У фольклорі - першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя. У Думах, піснях, прислів'ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високопоетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. У фольклорі вся минувшина і доля України: періоди високих піднесень і трагічних падінь, національно-визвольних і соціальних збурень, відчайдушної гайдамаччини і звитяжної козаччини, сторінки масового героїзму, епохи творчої праці і мистецького пізнання дійсності, оманливих надій та ілюзій, зневіри і зради тощо.
Український народ - один із найпісенніших у світі. Поринаючи в естетично принадне народнопісенне багатство, кожен учень усвідомлює, що пісня - незмінний супутник українця. Вона супроводжує весь його життєвий шлях - від народження до домовини. Фольклорне виховання пробуджує любов до життя, енергію національного творення, і теплоту серця, і ніжність душі. Припадаючи спраглими вустами до фольклорних джерел, учні сповнюються світлими дерзаннями, устремліннями утверджувати в житті добро, правду, красу. Фольклорні засоби сприяють формуванню всеосяжності її глибини української душі, її ліризму і романтичної піднесеності.
Фольклорне виховання є найважливішою частиною етнопедагогіки, серцевиною національної системи виховання. Відроджуючи національну систему виховання, необхідно домагатися, щоб у кожній родині, школі в діяльності кожного вчителя, вихователя широко застосовувалися і, саме поняття, і зміст фольклорного виховання.
Національне мистецтво. Система національного виховання використовує практично невичерпні можливості народного і професійного мистецтва у формуванні людини-гуманіста. Історична енергія народу, стійкість, багатство і краса його національного духу трансформувалися і акумулювалися в різноманітних видах і жанрах мистецтва - пісенному, музичному, танцювальному, декоративно-прикладному тощо. Проймаючись чарами естетичних цінностей, дійств, учні переконуються в тому, що мистецькими традиціями пройняті всі сфери життя, діяльності, побуту і дозвілля народу.
Національне мистецтво як найяскравіше втілення творчого потенціалу народу завжди було масовим заняттям, і в цьому секрет виникнення багатьох мистецьких осередків, шкіл. Появи народних майстрів, оригінальних мистецьких почерків, стилів, напрямів. У процесі виховання дитина поступово вводилася в світ прекрасного: спочатку вона бачила різьблене чи намальоване "сонечко" на колисці, яскраву саморобну забавку, вловлювала гармонійні звуки різних брязкалець, дзвіночків, глибоко сприймала задушевні колискові пісні, пізніше сама дитина виготовляла іграшки з соломи, лози, розмальовувалаписанки та ін. Далі-особиста участь у хороводах, танках, хоровому співі, вишиванні, тканні, грі на музичних інструментах, прикрашенні інтер'єру житла, побуту і неодмінно-в змаганні: хто зробить красивіше, вигадливіше, дотепніше, обов'язково ,в дусі національного осмислення дійсності.
Народний досвід естетичного виховання полягає в тому, що діти навчаються мистецьких умінь, смаків у практичній діяльності, шляхом продовження творчих традицій батьків, дідів і прадідів. Оволодіваючи мистецтвом (кобзарством, рушникарством, килимарством, різьбярством та ін. народними ремеслами, діти засвоюють духовність, ідейність, моральність, естетику рідного народу. Заслуговує найпильнішої уваги і повсюдної реалізації одна із закономірностей виховання: як окрема творча особистість, так і масова творчість молоді найуспішніше формуються на основі практичного оволодіння різноманітними видами, жанрами народного та професійного мистецтва.
Мистецтво, як могутній засіб виховання, цінне тим, що в ньому в концентрованому вигляді, естетичній формі навічно матеріалізується непомітний для ока і часто незбагненний для розуму раціональний дух -вищий вияв творчого генія народу.
Народний календар. Це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності
Loading...

 
 

Цікаве