WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Українська календарна обрядовість літнього циклу у системі національного виховання сучасної початкової школи - Дипломна робота

Українська календарна обрядовість літнього циклу у системі національного виховання сучасної початкової школи - Дипломна робота

виховання. В цілеспрямованому навчально-виховному процесі всі ці завдання розглядалися у тісному взаємозв'язку, нерозривній взаємообумовленості, узгодженості, взаємодії.
Розділ II. Специфіка використання української календарної обрядовості літнього циклу у педагогічному процесі школи І ступеня.
II. 1. Українознавство в педагогічному процесі сучасної початкової школи.
Початок демократизації в країні знаменував собою період бурхливого національного відродження народів (етносів). Уроки культу особи і застою гальмувався, а нерідко і заборонявся багатогранний процес розвитку національної духовності, культури, освіти. Штучно створювалися численні перешкоди в справі навчання і виховання підростаючих поколінь, що призвело до глибокої кризи в розвитку школи і педагогіки. Виникла гостра потреба в глибокому і всебічному дослідженні причин цієї кризи та накресленні науково обґрунтованих шляхів виходу з неї.
Магістральним шляхом розвитку школи і освіти підтвердженим історією розвитку усіх народів світу вітчизняним багатовіковим розвитком, є цілеспрямоване і систематичне виховання підростаючих поколінь на культурно-історичних традиціях рідного народу з творчим використанням елементів національних систем виховання інших народів.
Українська нація, як і всі нації світової співдружності, має свою самобутню історію, глибоко гуманістичну ідеологію, власну філософію буття, оригінальну національну систему виховання. Світоглядні ідеї національного єднання, міцної дружби, товариської взаємодопомоги і милосердя, звеличення людини проймають усі сфери творчої праці, природно-історичного життя українців: державно-політичну діяльність, право, мораль, економіку, культуру мистецтво, національні традиції і звичаї виховання підростаючих поколінь. Перевірені багатовіковим досвідом надбання народної мудрості становлять ідейно-моральну основу виховання, яке має національні та загальнолюдські аспекти.
(Освіта і виховання є найважливішими компонентами культури, яка й усьому світі розвивається національними шляхами. Виховання - це насамперед "вбирання" в себе кожною особистістю духовності культури рідного народу, його національного духу, буття. Відтворюючи себе з покоління в покоління (фізично і духовно) і турбуючись про свою вічність буття в дружнім колі народів світу, кожна нація (етнос) піклується про виховання дітей, щоб вони продовжували у віках культурно-історичні традиції батьків, дідів і прадідів. Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за сутністю, змістом, характером та історичним покликанням. Адже нація - це насамперед система різноманітних природних (біологічних, зокрема анатомічних, фізіологічних), психічних, історично обумовлених ознак "тіла, душі й розуму" (К. Д. Ушинський), тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільності людей. Закономірно, що різні ознаки, якості людей в залежності від національної приналежності потрібно виховувати не однаковими, уніфікованими для багатьох народів, націй, а навпаки, різним змістом, засобами, методами виховної роботи, які виробилися в кожній нації протягом віків і які є складовою та невід'ємною часткою її самобутньої матеріальної і духовної культури.
Видатні філософи, етнографи, психологи і педагоги світу здавна визнавали, що виховання має яскраво виражений національний характер. Як немає людини взагалі (абстрактної, безликої, без конкретної національної приналежності, а є людина-українець, росіянин, молдаванин...), так немає і виховання взагалі, а є, як зазначив ще К. Д. Ушинський, російське виховання, англійське виховання, німецьке виховання тощо. Він твердив: "Ставши одним із елементів державного і народного життя, громадське виховання пішло в кожного народу своїм особливим шляхом, і тепер кожен європейський народ має свою окрему характеристичну систему виховання. Будучи українцем, К. Д. Ушинський пишався своєю національною приналежністю, написав фундаментальну працю з українського народознавства, яка ще не надрукована ні російською, ні українською мовами. Він палко відстоював природне право кожного народу мати національну школу, національну систему виховання. [49; 244]
Важливі положення про національне виховання містять праці П.П. Блонського. Він зазначав, що російська школа "повинна виховувати маленьких росіян". П. П. Блонський підкреслював: "Поскільки слово "нація" має значення "народ" ми могли б назвати таке виховання глибоко національним". Відомий український педагог С. Русова стверджувала: "Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а, навпаки, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів...".
В. О. Сухомлинський обґрунтовував теорію національного самовизначення учнів у процесі навчання і виховання. Глибоко досліджуючи і розвиваючи українську національну педагогічну спадщину, В. О. Сухомлинський досяг вершин світової педагогіки, ставши, на думку багатьох учених, одним із найбільших педагогів XX століття.
На кожному етапі свого розвитку українське національне виховання інтегровано збирало в себе кращі здобутки світової культури, які акумулювалися у народних традиціяхі звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість й усіх сферах життя, зокрема в справі плекання молодого покоління.
Результати світовідчуття і світорозуміння, світоглядні висновки і уза-гальнення українців надзвичайно цінні тим, що вони сформувалися на основі своєрідного національного буття, яке внесло в світову цивілізацію багато самобутнього, неповторного. Це яскраво позначилося і на системі виховання підростаючих поколінь українців. На цій основі сформувалися самобутня українська система виховання, її серцевина - національний тип народного ідеалу людини Справжнє виховання не може існувати в якомусь "чистому" вигляді, бути нейтральним по підношенню до нації, єдиним для всіх людей планети. Виховання у всі віки було і буде глибоко національним за сутністю, змістом, характером і засобами його реалізації. Тому пріоритетним напрямом розвитку сучасної педагогічної теорії і практики має стати утвердження національної системи виховання як провідного, системоутворюючого фактору культурно-національного відродження.
Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, суверенну індивідуальність, яка щиро цінує свою громадянську, національну і особистісну гідність, совість і честь. "Завдяки національному вихованню у дітей найповніше враховуються природні задатки, формуються національний склад мислення, психіки, національний характер і свідогляд. Отже, йдеться про необхідність систематичного і цілеспрямованого виховання національного типу особистості, формування в неї національної свідомості і самосвідомості, чим досягається духовна єдність поколінь, наступність національної культури і безсмертя нації.
Національне виховання - це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах багатовіковій виховній мудрості, духовності. Національне
Loading...

 
 

Цікаве