WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Загальнопедагогічна підготовка на земських курсах підвищення кваліфікації народних вчителів у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. - Реферат

Загальнопедагогічна підготовка на земських курсах підвищення кваліфікації народних вчителів у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. - Реферат

Реферат на тему:

Загальнопедагогічна підготовка на земських курсах підвищення кваліфікації народних вчителів у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Історія сучасної початкової школи та її вчительського корпусу бере початок з середини ХІХ ст., зі шкільної реформи 1864 року. Саме з цього часу у російській імперії почала формуватися педагогіка початкового навчання як наукова галузь, яка швидко досягла значних успіхів зусиллями видатних педагогів - К.Д.Ушинського, М.О.Корфа, В.І.Водовозова, Н.Ф.Бунакова, Д.І.Тихомирова.

Проблемою народної освіти, як на початку формування системи народних училищ, так і впродовж усього її існування до початку ХХ ст., був розрив між теорією і її практичним втіленням в життя, що було пов'язано зі способом заповнення вчительських місць у початкових школах.

У перші роки запровадження шкільної реформи, коли в країні не існувало педагогічних закладів для підготовки вчителів початкового навчання, посаду вчителя могла обійняти будь-яка хоч трохи грамотна особа. Серед "вчителів" були учні першого-другого класу гімназій, котрі через незадовільну успішність змушені були полишити навчання, вихованці різних класів колегіумів, казенних шкіл, головних народних училищ, які продовжували навчання або були виключені через неуспішність чи погану поведінку, сільські писарі, яких вигнали зі служби за пияцтво, бобирі, нездатні ні до якої сільської роботи.

Часто вчительські посади обіймали відставні солдати. Цей контингент "вчителів" був бажаним для сільських шкіл, про що свідчить, наприклад, клопотання Полтавського земства у 1865 році перед військовим міністерством, в якому воно просить звернути особливу увагу на навчання грамоті солдат, які йдуть у відставку [3,14].

З 70-х років ХІХ ст. почала поступово складатися система спеціальних педагогічних навчальних закладів - засновувалися учительські семінарії та інститути, відкривалися педагогічні класи у жіночих гімназіях, періодично при середніх навчальних закладах відкривалися одно-дворічні педагогічні курси, але вони ніколи не задовольняли потреб народної школи в кадрах [9].

Значна частина вчителів початкових народних училищ не мала спеціальної освіти - частка таких вчителів у різних регіонах України сягала від 25 до 75%. У 80-90-ті роки серед них вже не було напівграмотних відставних солдатів, але й вчителями з фаховою освітою назвати їх можна було лише умовно: звання вчителя вони отримували шляхом здачі спеціальних іспитів, тобто через екстернат. До цих іспитів допускалися особи з різним рівнем загальноосвітньої підготовки, від університетської до декількох класів гімназії чи з домашньою освітою. На іспитах необхідно було продемонструвати певний рівень знань з предметів, які викладалися в початковій народній школі. При цьому основним предметом як за обсягом програми, так за вимогами до кандидата, був закон божий: можна було отримати вчительське місце, щоправда, у віддаленому селі, здавши задовільно лише один цей екзамен. Предмети педагогічного циклу до програм екстернатних іспитів ніколи не входили [11,13].

Держава монополізувала підготовку вчительських кадрів, відсторонивши від цього земства та приватних осіб. Поряд з цим, держава самоусунулася від проблем народної школи, переклавши їх повністю на плечі земств.

В результаті перед земствами постала складна проблема. З одного боку, вони несли відповідальність за рівень викладання у народних школах, з іншого, не тільки не могли готувати вчителів, а й приймати чи звільняти вчителів, яких на роботу призначала державна адміністрація.

Єдиним шляхом підвищення освітнього та фахового рівня народних вчителів для земств були короткотермінові літні педагогічні курси. Такі курси організовувалися земствами усіх губерній Лівобережжя та Півдня України, де земське самоврядування було запроваджено у 1865 році (Полтавська, Чернігівська, Харківська, Катеринославська, Херсонська губернії). Почалася ця робота у 70-ті роки і продовжувалася, з невеликими перервами, до початку ХХ ст. [1].

На першому етапі проведення курсів, який тривав з кінця 60-х років ХІХ ст. до початку 80-х років ХІХ ст., коли освітній ценз вчителів народних училищ був вкрай низьким, задачею курсів було дати народним вчителям елементарні поняття з методики початкового навчання, показати зразки проведення уроків, тобто навчання йшло за принципом "роби, як я".

Заняття проходили у формі зразкових уроків, які проводив керівник, пробних уроків, проведених курсистами, та бесід керівника з методики навчання читання, письма та початків арифметики за програмою, яку він сам і складав. Практичні заняття проводилися у ранішні години, теоретичні - у післяобідні. Така форма занять, запропонована О.М.Корфом у 1868 році, найбільше відповідала потребам часу. Законодавчо вона була закріплена у 1875 році у "Правилах про короткострокові педагогічні курси для вчителів і вчительок початкових класів народних училищ" [10] і стала обов'язковою, її неухильно дотримувалися при організації усіх вчительських курсів.

Викладання на курсах проводив викладач-керівник, як правило - вчитель місцевого середнього навчального закладу, зрідка запрошувалися відомі столичні педагоги або викладачі університетів. Іноді до роботи долучалися законоучитель, вчитель співів або спеціаліст з якогось ремесла.

Уявлення про те, як проходили заняття, дають звіти про курси, проведені у 1870 і 1871 роках у Херсонській губернії, у Херсоні та Злинці [12].

Перші два дні курсисти були присутні на уроках, які проводили керівники в міських закладах початкової освіти. Метою цих показових уроків було ознайомити вчителів з порядком ведення уроку і прикладами викладання предметів початкового училища. У наступні дні показові уроки керівника чергувалися з пробними уроками курсистів.

Наприклад, як проходили заняття із священної історії, котрі проводив законоучитель Зайончевський. Керівник розібрав з дітьми зміст двох картин на релігійну тематику, потім запропонував дітям по черзі переповісти по порядку події, зображені на картинах. Цей урок, за іншими картинами, повторили декілька курсистів, з допомогою керівника та його зауваженнями по ходу справи.

Аналогічно були організовані заняття з арифметики та навчання грамоти.

На уроках арифметики учитель Херсонського парафіяльного училища Скульський демонстрував новий для слухачів метод наочної арифметики, при цьому обґрунтовував, що не слід починати навчання з механічного заучування цифр, як це було розповсюджено у тогочасних початкових народних школах. Крім того, була показана робота над усними задачами, яка повинна базуватися не на зазубрюванні, а на вправах розумових здібностей, сили та швидкості міркування. Після нього народні вчителі самі спробували навчати за цією методою, але не в усіх виходило з першого разу.

Вчитель підготовчого класу Херсонської гімназії Кузьменко, запрошений спеціально для ознайомлення слухачів із звуковим методом барона Корфа, показав приклад роботи за цим методом спочатку з дітьми, що не вміли читати, потім - з тими, що читати вже вміли. Велика увага була приділена пояснювальному та хоровому читанню.

Перші спроби слухачів навчати дітей за звуковим методом були дуже невдалими, вчителям було складно перелаштуватися на нього з навчання грамоти шляхом зубріння абетки. Засвоїли вчителі звуковий метод Корфа лише на кінець занять на курсах, і то не всі. А один вчитель, щоправда дуже похилого віку, категорично відмовився застосовувати цей метод у своїй роботі.

Кожний пробний урок, проведений курсистами, детально обговорювався на вечірніх заняттях. В обговореннях приймали участь як слухачі, так і керівники курсів, як по ходу обговорення роз'яснювали незрозумілі питання.

У ці ж години розроблялися і обговорювалися плани уроків на наступний день, проводилися бесіди керівника, читалися та обговорювалися статті з педагогічного журналу "Учитель".

Програма курсів, згідно "Правил" 1875 року, обмежувалася предметами, які викладалися у початковому народному училищі. Вона залишалася незмінною впродовж усього першого періоду проведення вчительських курсів.

Зміст програми поступово змінювався, йдучи слідом за ростом освітнього цензу вчителів початкової школи.

Так, наприкінці першого етапу, на курсах у Херсоні у 1881 році [15] та у Бердянську у 1883 році [5] М.О.Корф на теоретичних заняттях читав лекції з теорії педагогіки, методики і дидактики, проводив аналіз підручників для початкової школи та посібників для вчителів. Велику увагу Микола Олександрович приділяв використанню наочності на уроках. Кожного дня у своїх бесідах М.О.Корф проводив роз'яснення антропологічних основ на яких ґрунтуються прийоми навчання, які пропонувалися вчителям для засвоєння.

Loading...

 
 

Цікаве