WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Педагогіка як наука і навчальний предмет - Реферат

Педагогіка як наука і навчальний предмет - Реферат

Реферат на тему:

Педагогіка як наука і навчальний предмет

Термін "педагогіка" походить від двох давньогрецьких слів - пайс ("діти", "дитина") і aгo ("веду") [2]. У дослівному перекладі педагог означає „дітоводій", „поводир дітей". У Давній Греції так називали раба, який супроводжував дитину свого господаря до школи. Поступово слово "педагогіка" стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати, навчати, давати освіту, спрямовувати духовний або фізичний розвиток. Знання у цій галузі з кожним століттям прибавлялися і це призвело до виникнення особливої науки - науки про виховання дітей. До 17 ст. педагогіка - складова частина філософії, що була тоді майже всеохоплюючою системою наукових знань. Відокремлення педагогіки в окрему науку здійснив у 1623 році англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626) у трактаті „Про достоїнство і примноження наук". У цій праці Бекон зробив спробу класифікації наук, і в якості окремої галузі наукового знання назвав педагогіку, яку визначив як „керівництво читанням". Остаточно статус педагогіки як самостійної науки був закріплений працями видатного слов'янського педагога Яна Амоса Коменського (1592-1670) у працях „Велика дидактика", „Материнська школа", „Правила поведінки дітей", „Закони добре організованої школи", „Загальна порада про виправлення справ людських" та ін. Хоча Я.А. Коменський ніде не подає визначення педагогіки як науки, але із змісту його праць зрозуміло, що педагогіку він розуміє як науку про виховання дитини. І для позначення цієї науки він використовує термін „дидактика", який визначає як „універсальну теорію вчити всіх усього, що потрібно для справжнього і майбутнього життя" [7]. Я.А. Коменський вважається основоположником педагогічної науки, батьком педагогіки.

Усередині 20 ст. у світовому педагогічному лексиконі поряд з терміном „педагогіка" з'явилися інші - „андрагогіка", „антропогогіка". Становлення андрагогіки як самостійної науки відбулося у 1950-1970 рр. (М. Ноулз, Р. Сміт, П. Джарвіс, Ф. Пьоггелер, Т. Тен Хаве та ін.). Німецький вчений Альбін Дінер у праці „Нариси філософії" (1964 р.) зауважує, що традиційна назва педагогіки є застарілою і стала вузькою і неповною, тому науку про виховання він пропонує назвати антропогогікою.

У вітчизняній педагогічній літературі кінця 19 - поч. 20 ст. стали використовуватись два терміни „педагогіка" і „педагогія", причому перший з них використовувався для позначення науки про виховання, другий - в якості синоніму до практики виховної діяльності. Доречно згадати, що П. Беринда у першому українському педагогічному словнику „Лексиконі словеноруському і імен толкованії" (1627 р.) науку про виховання назвав старослов'янським словом „пестунство", пояснюючи як термін „педагогія" [1].

Закарпатський педагог О.В. Духнович (1803-1865) у вітчизняному підручнику з педагогіки „Народная педагогія в пользу училищ і учителей сельських" (1857 р.) педагогію визначив як „науку наставляння, яка дає загальні правила в наставлянні дітей, які потрібно виконувати для бажаного результату" [1]. К.Д. Ушинський (1824-1871) назвав педагогіку мистецтвом, заперечуючи її науковий статус. До того ж він це мистецтво визначив як „найобширніше, складне, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв". На думку Ушинського, педагогіка - це не зібрання положень науки , „а тільки збірка правил виховної діяльності. Подібні погляди на педагогіку мав А.С. Макаренко (1888-1939), який порівнював педагогічну діяльність з артистичною роботою. Макаренко говорив про виховну техніку, розуміючи при цьому постановку голосу, міміку обличчя, жести, позу вихователя. Проте він дуже поважав педагогічно теорію, "жити без неї не міг" [4].

З семантичного погляду необхідно розрізняти педагогіку як теоретичну науку про виховання і практичну виховну діяльність як „мистецтво". Тому терміном „педагогіка" можна позначити дві сфери людської діяльності, спрямовані на виховання людини: 1) педагогічну науку; 2) педагогічну практику. Педагогічна теорія пізнає закони виховання людей, а педагогічна практика наповнює абстрактні істини науковим змістом і перетворюється у мистецтво [3].

На співвідношення теоретичних знань і педагогічного мистецтва у вихованні вказував П.П. Блонський. Він зазначав, що для практичної виховної діяльності однаково потрібні уміння, талант і теоретичні знання. Уміння виробляються особистим досвідом, талант удосконалюється у процесі виховної практики, теоретичні знання формуються у результаті глибокого осягнення суті розвитку та виховання людини і передаються у вигляді ідей.

Таким чином, педагогіка: 1) наука, яка має свої закони і закономірності; 2) практика, яка вказує практичне застосування теоретичних положень;3) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення педагога; 4) навчальний предмет.

Педагогіка є наукою, бо охоплює наступні аспекти: учених з їх знаннями, здібностями, науковою кваліфікацією і досвідом; наукові установи та їх обладнання; методи науково-дослідницької роботи; наукові поняття і категорії; систему наукової інформації.

Німецький педагог Франц Гофман у книзі „Мудрість виховання. Педагогія. Педагогіка" виділяє три періоди в розвитку педагогіки: 1) мудрість виховання (період людства від примітивного педагогічного мислення до мислення, перевіреного досвідом; джерела - стародавні єгипетські папіруси, „Книга притч Соломонових" та ін.); 2) „пайдагогія" (названий в стилі письменників епохи Відродження) - педагогічна думка стародавньої Греції, педагогічне знання є частиною політичних, філософських і психологічних знань; 3) формування педагогіки як самостійної наукової теорії (пов'язане з іменем видатного чеського педагога Я.А. Коменського і його працею „Велика дидактика") [5].

Викладання педагогіки як особливої наукової дисципліни розпочинається ще у 19 ст. і пов'язане із професійною підготовкою вчителів. Ще у 1732 р. відкривається перша вчительська семінарія у Німеччині (м. Штетін). У другій половині 19 ст. в більшості європейських університетів відкриваються кафедри педагогіки. Слід відмітити, що викладанню курсу педагогіки завжди надавалося великого значення. Так, у Казанському університеті, наприклад, на її вивчення відводилося 8 годин у тиждень на 3 і 4 курсах з тим, щоб „педагогіка як вчення, яке потребує вже відомої зрілості суджень, що засновуються на початках психології і логіки, служила прямим продовженням цих наук, що вивчаються на 1 і 2 курсах, і ближчою підготовленістю і переходом молодих людей до виконання ними вчительських обов'язків" [6].

Наведемо вислови про педагогіку:

- „Педагогіка - це передусім форма мислення" (Ш.О. Амонашвілі).

- „Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка" (А.С. Макаренко).

- „Педагогіка є прикладна психологія" (Бенеке).

Література:

  1. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П. Калениченко. - М.: Педагогика, 1988. - 640 с.

  2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

  3. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. - К.: Гранмна, 1999. - 348 с.

  4. Педагогіка / За ред. А.М. Алексюка. - К.: Вища школа, 1985. - 296 с.

  5. Савин Н.В. Методика преподавания педагогики. - М.: Просвещение, 1987. - 207 с.

  6. Харламов И.Ф. Педагогика. - М.: Гардарики, 1999. - 519 с.

  7. Я.А.Коменский, Д.Локк, Ж.Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцци. Педагогическое наследие / Сост. В. Кларин, А. Джуринский. - М.: Педагогика, 1988. - 416 с.

Loading...

 
 

Цікаве