WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Історичні джерела сучасної системи післядипломної освіти вчителів початкового навчання - Реферат

Історичні джерела сучасної системи післядипломної освіти вчителів початкового навчання - Реферат

Реферат на тему:

Історичні джерела сучасної системи післядипломної освіти вчителів початкового навчання

Сучасна система підвищення кваліфікації вчителів початкової школи сформувалася на досвіді, накопиченому при проведені короткотермінових педагогічних курсів у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Робота з організації та проведення курсів для вчителів початкового навчання була започаткована земствами, на початку ХХ ст. до неї долучилися державні установи. На Україні вчительські курси проводилися у губерніях, у яких було запроваджено самоврядування - у Полтавській, Харківській, Чернігівській, Катеринославській та Херсонській.

Метою даної роботи було дослідження етапів розвитку форм та змісту роботи короткотермінових літніх вчительських курсів, які проводилися на Україні земствами у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

У роботі земських вчительських курсів можна виділити три етапи, пов'язані з суспільно-політичною обстановкою в країні:

перший - з кінця 60-х років ХІХ ст. до початку 80-х років ХІХ ст.,

другий - з кінця 90-х років ХІХ ст. до початку першої російської революції (1904-1905 рр.),

третій - з 1910 року і до скасування земського самоврядування.

На кожному етапі робота на курсах набувала нових форм і наповнювалася новим змістом, що було пов'язано з поступовим підвищенням рівня загальноосвітньої та педагогічної підготовки вчителів і, відповідно, зміною їх запитів.

Хронологічно початок першого етапу зумовлений проведенням в Російській імперії Великих реформ, частиною яких була шкільна реформа 1864 року, кінець - наступом реакції, контрреформами 80-х років ХІХ ст.

У цей період перед земствами, на плечі яких було повністю перекладено народну освіту, стояла задача створити мережу початкових училищ, з якою земства з успіхом впоралися. Напроти, держава, яка монополізувала справу підготовки вчительських кадрів, дуже повільно створювала систему спеціальної педагогічної освіти. Народна школа потерпала від нестачі фахівців, вчительські посади обіймали люди випадкові, які нерідко й самі були мало грамотними.

У таких умовах задачею курсів було дати вчителям елементарні поняття з методики початкового навчання, показати зразки проведення уроків, тобто навчання йшло за принципом "роби, як я".

Програма курсів складалася виключно з предметів, які викладалися у початкових народних училищах. Навчання проводилося у формі практичних і теоретичних занять. Практичні заняття, на які відводився основний час роботи на курсах, проходили у тимчасовій зразковій школі, яка спеціально організовувалася для потреб курсів. Заняття проходили у формі зразкових уроків, які проводив керівник, та пробних уроків, проведених курсистами.

Теоретичні заняття полягали у детальному обговоренні проведених уроків та складанні планів уроків на наступні дні. Невелику частину теоретичних занять займали бесіди керівника курсів із слухачами. Читання на курсах лекцій, рефератів тощо "Правилами" 1875 року заборонялося.

Курси влаштовувалися повітовими земствами у повітових містах або великих селах, які мали необхідні для цього умови - приміщення гімназій, учительських семінарій тощо, де можна було організувати навчання 20-40 вчителів. На заняття запрошувалися вчителі одного або двох-трьох сусідніх повітів одної губерній.

Викладання на курсах проводили, як правило, вчителі місцевих навчальних закладів. Іноді до роботи долучалися законоучитель, вчитель співів або спеціаліст з якогось ремесла. Запросити на цю роботу відомого столичного педагога або викладача університету земства могли зрідка.

У 80-90 роки, в час розгулу реакції, проведення педагогічних курсів припинилося. У цей період деякі земства проводили практичні вузько спеціалізовані курси - сільськогосподарські, садівництва, бджільництва, плетіння кошиків, співу, рукоділля тощо. Організовувалися ці курси не регулярно і не в усіх губерніях, кількість слухачів на них обмежувалася 10-12 особами, заняття були суто практичними, лише іноді вдавалося напівлегально прочитати вчителям декілька лекцій з педагогічних питань.

Другий етап роботи земств по влаштуванню літніх курсів для вчителів припадає на кінець 90-тих років ХІХ і перші роки ХХ ст., до початку революції 1904-1905 рр. Це були роки значного прискорення темпів промислового виробництва, розростання промислових міст та губернських центрів, пожвавлення соціальної та культурної діяльності суспільства.

Всупереч жорстокій політичній реакції, яка ще панувала в країні у ці роки, активізувалася діяльність земств. Ця парадоксальна ситуація була зумовлена змінами в їх роботі. Земства зазнавали все більших утисків з боку держави - обмежувалися виборчі права, була зменшена кількість виборних посад в земських установах, натомість збільшена кількість найманих робітників на виконавчі посади в управах. Це був так званий "третій елемент" земств - службова інтелігенція, серед якої були ліберали, народники і навіть соціал-демократи. На відміну від землевласників, які донедавна становили основну масу земських діячів, "третій елемент" на перше місце ставив інтереси суспільні, а не власні. Це зумовлювало згуртований характер дій та високу активність земств, зокрема, у влаштуванні курсів для вчителів початкових училищ.

На цьому етапі форма роботи курсів залишалася незмінною - теоретичні та практичні (тимчасовій школі) заняття. Курси влаштовувалися для вчителів двох-трьох сусідніх повітів, кількість слухачів на них становила 40-60, рідко - до 100 осіб.

На відміну від форми, зміст роботи курсів зазнав значних змін. Це було викликано, з одного боку, підвищенням освітнього цензу і, відповідно, потреб народних вчителів, з іншого - новим рівнем розвитку вітчизняної педагогічної науки і практики, яка за попередні роки накопичила великий досвід.

В цих умовах не було потреби знайомити вчителів з елементарними прийомами навчання, необхідно було лише поповнити пробіли, виправити деякі недоліки у шкільному навчанні. Основною задачею курсів стало розширення загальнопедагогічних знань вчителів, ознайомлення їх з новими методиками викладання.

Розподіл учбового часу змістився у бік теоретичних занять, кількість уроків у тимчасовій школі скоротилася, при чому переважали зразкові уроки, які проводив керівник. Теоретичні заняття проходили у формі лекцій, тематика яких виходила за межі предметів програми початкового училища. Читалися лекції з педагогіки, дидактики, методики тощо. Велика увага приділялася вихованню дітей у школі.

Нововведенням у справу проведення курсів стала організація при них виставок наочності, підручників, посібників, якими курсисти могли користуватися для підготовки до занять. До програми занять на курсах були включені також екскурсії з науково-пізнавальною метою.

Але й такі курси, виключно учбово-педагогічного характеру, вже не відповідали запитам земських вчителів. З'явилася потреба в підвищенні їх рівня, розширені програми за рахунок загальноосвітніх предметів. Такі програми наприкінці 90-х років були розроблені земськими учбовими радами, але на проведення курсів за цими програмами була накладена заборона державними установами.

Реалізувати плани розширення програми курсів вдалося лише на третьому етапі земської діяльності з підвищення кваліфікації народних вчителів, який розпочався у 1910 році і закінчився в перші роки війни.

Це був період пошуку нових форм, методів та змісту роботи курсів.

Курси третього етапу - великомасштабні заходи, які проводилися у губернських містах на базі вищих навчальних закладів або університетів. На курси за рахунок земств відряджалося до 500-600 вчителів. Крім них на лекції допускалися вільні слухачі, які приїздили за власний рахунок, та публіка у кількості, яку могла вмістити аудиторія. Іноді число слухачів сягало 1500.

Заняття проводилися переважно у формі лекцій та практичних занять у лабораторіях навчальних закладів.

Практичні заняття у зразковій школі займали незначну частину учбового часу. Проводилися лише показові уроки керівниками курсів для демонстрації окремих положень методики викладання. При багатьох курсах тимчасова школа взагалі не створювалася.

Найбільших змін, порівняно з попередніми періодами, зазнав зміст роботи на курсах. Програми курсів, які проводили різні губернії, дуже відрізнялися за переліком предметів. Це було наслідком того, що програми складалися членами губернських управ, які були людьми освіченими, але часто - далекими від проблем народної школи та її вчителів. В кожній губернії вони по-різному підходили до формування програми курсів.

Так, у Полтавській губернії проводилися загальноосвітні курси. Широка програма, чудові лектори, хороша організація курсів сприяли розширенню кругозору вчителів, створювали їм умови для спілкування, підвищення культурного рівня тощо, але мало що давали в плані росту професійної майстерності.

У Харківській, Катеринославській та Херсонській губерніях курси носили змішаний характер, до програми входили лекції з методик викладання у початковій школі, загальнопедагогічні та загальноосвітні дисципліни. Але якщо у перших двох блоках програмах цих губерній спостерігалася певна одноманітність (читалися лекції з методики російської мови та арифметики, з педагогіки та психології), то по третьому блоку були великі відмінності, що витікали з бажання дати вчителям як найбільше інформації.

Так, у Харківській і Катеринославській губерніях переважали природно-історичні дисципліни, то у Херсонській перевагу біологічним дисциплінам.

Обов'язковою складовою курсів на третьому етапі стали виставки наочності, підручників, посібників. Спеціально для цих виставок губернські управи виписували літературу із столичних видавництв, замовляли експонати у сусідніх губерніях, доставляли з власних складів. На виставках демонструвалися книжки з фондів земських педагогічних бібліотек, експонати з педагогічних музеїв тощо.

Ще одною обов'язковою частиною програми усіх курсів стали екскурсії. Об'екти огляду були різні у кожній губернії, але вони завжди проводилися з науково-пізнавальною метою. Вчителів, які нерідко вперше в житті виїхали з свого села, знайомили з досягненнями техніки - водили на заводи, у механічні майстерні, демонстрували парові млини, електростанції, водогони, типографії тощо.

Неодмінними були екскурсії на пасіки, у дослідні садівництва тощо, де вчителі набували практичних знань з необхідних селянам видів діяльності. Екскурсії у ці господарства не обмежувалися їх оглядом. Тут зав'язувалися стосунки, які продовжувалися і після закінчення курсів. Після повернення додому вчителі закладали на присадибній ділянці сади, городи, які ставали школою не тільки для учнів, але й для їх батьків. Вчителі могли одержати у дослідних господарствах письмову консультацію, замовити насіння, саджанці.

Перенасиченість програм курсів побудила Харківське земство у 1911 році скласти програму двоциклових курсів, розраховану на два роки навчання поспіль, що дозволило зменшити навантаження під час занять, збалансувати загальноосвітні, загальнопедагогічні предмети та практичні питання викладання у початковій школі. Предмети педагогічної групи, з огляду на їх важливість і загального значення для курсистів усіх рівнів підготовки, планувалося читати щорічно. До них у перший рік додавалися гуманітарні предмети, у другий - природно-історичні.

За цією програмою були проведені курси в Харкові (1912-1913 рр. - повний цикл, 1914 р. - перший цикл) та у Полтаві (1914 р.- перший цикл).

У 1914 році Херсонське земство виступило з ініціативою провести нараду з участю земських діячів, причетних до проведення курсів, та спеціалістів для опрацювання уніфікованої програми курсів для вчителів народних шкіл. Ця ініціатива були підтримана, почалася підготовча робота, до Херсонської губернської управи з усієї Росії земства надсилали програми курсів та свої міркування. Процес формування загально прийнятої програми обірвався в умовах воєнного часу.

Накопичений земствами за півстоліття досвід роботи з підвищення кваліфікації вчителів початкового навчання не було втрачено. Після Жовтневої революції кращі його надбання були використані в нових соціально-політичних умовах для побудови сучасної системи післядипломної освіти вчителів.

Література:

1. Вежлев А.М. Учительские съезды и курсы в России (вторая половина ХІХ века). // Советская педагогика, 1958. - №7. С.78-88.

2. Веселовский Б. История земства за сорок лет. - Т.1,2,3,4. - СПб: Изд. О.Н.Поповой, 1911.

3. Дем'яненко Н.М. Загально педагогічна підготовка вчителя в Україні (ХІХ - перша третина ХХ ст.). - К.:ІЗМН, 1998.

4. Паначин Ф.Г. Педагогическое образование в России: историко-педагогические очерки. - М.: Педагогика 1979.

5. Первый Общеземский съезд по народному образованию 1911 г.: Доклады. - Т.1,2. - Москва, 1911.

6. Харк.ДОА. Ф.304, оп.1, спр.67, арк.61-63. О созыве совещания из представителей губернских земств и специалистов для выяснения основ организации и выработки программ губернских учительских курсов.

Loading...

 
 

Цікаве