WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Видатні дiячi української освiти XVI – XVIII ст. - Петро Могила, Іван Федоров, Стефан Зизаній - Реферат

Видатні дiячi української освiти XVI – XVIII ст. - Петро Могила, Іван Федоров, Стефан Зизаній - Реферат

Реферат

на тему:

Видатні дiячi української освiти XVI – XVIII ст. - Петро Могила, Іван Федоров, Стефан Зизаній.

Зміст

Вступ .............................................................................................................

Петро Могила .....................................................................................................

Іван Федоров ...................................................................................................

Стефан Зизаній ...........................................................................................

Висновки ................................................................................................

Література........................................................................................................

Вступ

У 16 – 17 сторіччі на Україні почався бурхливий розвиток педагогічних наук. Було створено багато освітних застав: типографії, школи та інше.

Цікавим явищем в історії вітчизняної освіти, того часу, була діяльність братських шкіл (80 роки 16 сторіччя), які организовували і утримували церковні братсва (громадсько-політичні организації православних громадян) з метою зміцнення православ'я. Високий рівень освіти забеспечивали вчителі, які згодом стали відомими не лише в Україні,а й за її межами. Це – Стефан Зізаній, Кирило Ставровецький – Транквіліон, Павмо Беринда.

Також важливим кроком для розвитку освіти було створення Києво – Могилянсткої академії, яка була створена у 1632 року на Подолі внаслідок змеття Київської Братської та Лаврської шкіл, зібрала найбільшу кількість освітченних, найкращих на той час діячив науки та культури: це Петро Могила (опікун академії), Іннокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Єпіфаій Славинецький, Симеон Полоцький та інші.

Усі вони зробили певний внесок у розвиток педагогічної думки, розглядали загальні питання виховання і навчання молоді, розробляли методичні рекомендації. Одні з них присвячували окреми праці проблемам освіти, створювали підричники ат навчальні посібники, інші – порушувли освітні питання в полемічних працях, виступах, промовах.

Петро Могила

Митрополит Київський і Галицький Петро (Могила) був відданим і невтомним борцем за торжество православ'я в складних історичних обставинах в Україні та Білорусії в XVII столітті. Майбутній митрополит походив зі старовинного молдавського роду Могил. Прізвище це відповідає прізвищу князів Холмських і походить від молдавського слова mohila, що означає узвишшя, горбовину.

Народився Петро Семенович Могила 10 сiчня 1597 року в сім'ї господаря Валахії, а потім і Молдавії Симеона Могили. Початкову освіту юнак здобув у вчителів Львівського православного братства, організованого в 1586 році для захисту та збереження православної віри. Львів містився неподалік від тодішніх молдавсько-валахійських володінь, а тому, відчуваючи потребу в коштах, Львівське братство часто зверталося до одновірних молдавських господарів з проханнями стосовно матеріальної допомоги.

Різка зміна загальної ситуації сталася після проголошення у 1596 році унії, коли вплив католицизму посилився на Молдову і Валахію. До того ж у 1612 році Кантемир Мурза захопив молдавсько-валахійські володіння, що змусило молодого воєводича разом з сім'єю залишити землі батьківщини. Могили переселилися до Польщі, де знайшли підтримку своїх сильних і заможних родичів, що мешкали там. Юнак зміг продовжити навчання. Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом учився у різних навчальних закладах Голландії та в Парижі. Вільно володіючи грецькою та латинською мовами, він досить швидко опанував богословську науку. Повернувшись до Польщі, Петро пішов на військову службу, брав участь у Хотинській битві 1621 року. Вихованому на суворих православних традиціях, йому важко було існувати в іновірному товаристві та легковажному військовому оточенні. Вже тоді його душу обіймало пристрасне бажання присвятити себе служінню Богові, православ'ю, народові, який, захищаючи віру, героїчно боровся за свою свободу вільно сповідувати її. Після повернення до Польщі, через складну політичну ситуацію, майбутній митрополит довго не міг затримуватися в чужорідному середовищі.

Згодом він переїжджає до України. Часто відвідуючи Київ, молодий богослов зблизився з митрополитом Іовом (Борецьким), з яким товаришував ще в роки навчання. Часте й плідне спілкування з митрополитом Іовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили. По суті, це й визначило напрям його подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він приймає чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі. На той час Києво-Печерська обитель виступала головною опорою православ'я в Україні. Це був той надійний оплот духа, що об'єднував і концентрував у собі життєдайні сили народу. Для Петра Могили монастир став тим благодатним місцем, де могли вивершитися і зміцнитися його мрії й надії, які згодом втілюватимуться в життя на церковно-просвітницькій ниві діяльності за часів митрополитства.

У 1627 році, після смерті архімандрита Лаври Захарії Копистенського, за згодою митрополита Іова, архімандритом було обрано тридцятирічного Петра Могилу, який ще на той час навіть не мав духовного сану. Патріарх Константинопольський Кирило Лукаріс, у ставропігії якого тоді перебувала Лавра, затвердив це обрання. У сані архімандрита Києво-Печерського монастиря Петро Могила проявив себе ревним і достойним послідовником своїх славетних попередників — архімандрита Никифора Тура, Єлисея Плетенецького, Захарії Копистенського, котрі самовіддано боролися за єдність православ'я, боронили від зазіхань уніатів цю старовинну святиню православного християнства Київської Русі.

Палкий прихильник православних традицій, усім серцем відданий рідній Церкві, наділений твердою волею та рішучим характером, архімандрит Петро Могила вимагав від послушників та братії смирення і послуху, подаючи власним прикладом зразок взірцевої поведінки, повторюючи, що йому як настоятелю "поперед усіх належить бути на чернечому правилі та в усякому ділі богоугодному".

Добре усвідомлюючи роль книги, друкованого слова, праведник докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусії, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили — як авторські, так і перекладні. Тоді ж архімандрит склав декілька канонів та церковних пісень, які свідчили про високий поетичний талант автора. І.Огієнко з цього приводу зазначав: "Могилянська доба — це найкраща доба в житті Печерської друкарні, доба її повного розквіту та многоплідної праці. В історії української культури початкове печерське друкарство займає найпочесніше місце".

Петро Могила, як людина широкого й прогресивного мислення, ревний, вірний прихильник і поборник поширення православ'я, не міг обмежити свою діяльність лише стінами монастиря. Він добре знав, що православному духовенству для успішної відсічі утискам єзуїтів та уніатів необхідно мати відповідну освіту. Архімандрит вирішив заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам злободення і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам.

Восени 1631 року відкрилася перша лаврська школа. Ця знаменна подія була дещо затьмарена виступом противників намісника, тих, хто вбачав у ній конкурентку й суперницю братській школі. Досвідчена людина і дипломат-політик, Петро Могила зробив єдино вірний крок до порозуміння. Він погодився звести лаврську школу з братською, але за умови, що буде охоронцем і опікуном того об'єднаного закладу. Архімандрит особисто записався у члени братства і був прийнятий "старшим братом, опікуном і фундатором того славного братства, обителі та шкіл". Лаврську школу, об'єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на колегію, яка в свою чергу стала родоначальницею Київської духовної академії. Це стало справою життя Петра Могили. Заслуга його полягає в тому, що після об'єднання лаврської школи з братською він перетворив її на такий навчальний заклад, який згодом став взірцем для всіх духовних шкіл.

О.Оглоблін так характеризував цей період: "Доба Могили — то була доба великих досягнень... Створення Києво-Могилянської колегії, цієї слави і гордості Київських Атен, що незабаром стане "альма-матер" для всього православного Сходу, і її величезна наукова історично-археологічна праця зробила Київ панівним центром усієї Східної Європи".

Під невтомним і подвижницьким патронатом Петра Могили колегія інтенсивно розвивалася й за порівняно незначний, десятирічний період піднялася до рівня, що перевершував найкращі показники уніатських та католицьких шкіл. Вона давала православному народові й Церкві "багато благочестивих і вчених мужів". Окрім Київської колегії, Петро Могила відкрив у 1634 році ще одну — Вінницьку, а у 1636 році — Кременецьку. Слід зазначити, що становище православ'я в Україні у першій половині XVII ст. було надзвичайно складним. Утиски й гоніння на православних стали звичним явищем. Їх усували з різних посад, забороняли відправляти богослужіння, церковні треби та святі таїнства. Православні храми закривалися або ж навіть руйнувалися. Та після сорокарічного гніту православні врешті здобули право сповідувати свою віру, відправляти служби, обирати пастирів. Обставини цього часу вимагали, щоб православну Церкву очолив ієрарх енергійний, розсудливий, обдарований, який би своїм авторитетом зміг захистити її в непростий період випробувань.

Loading...

 
 

Цікаве