WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Видатні дiячi української освiти XVI – XVIII ст.: Іван Вишенський, Павмо Беринга, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Єпіфаній Славинецький - Реферат

Видатні дiячi української освiти XVI – XVIII ст.: Іван Вишенський, Павмо Беринга, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Єпіфаній Славинецький - Реферат

Кирило Транквіліон-Ставровецький

Кирило Транквіліон-Ставровецький (? — 1646) у 1589 — 1592 рр. вчитель львівської братської школи. Сучасники характеризують його як мужа "ученна в науці письма і язика еллінська і словенська". З 1592 р. він вчителює у віденській братській школі. З подальших 22-х років відомостей про його життя і діяльність немає. У 1614 — 1615 рр. Кирило — ієромонах, славиться як проповідник, бере участь у виданні Псалтиря (Львів, 1615), друкує у власній похідній друкарні свої книжки "Зерцало богословії" (Почаїв, 1618) і "Євангеліє учительноє" (Рахманів, 1619), за які зазнає переслідувань — ортодокси вбачають у них єретичні та прокатолицькі тенденції. Між 1615 та 1626 рр. Кирило веде мандрівне життя: Львів — Волинь — Замостя. Близько 1626 р. переходить в унію і стає архімандритом чернігівського Єлецького монастиря, захопленого уніатами. Найпершу друкарню в Чернігові заклав вже відомий нам проповідник Кирило Транквиліон Ставровецький. Року 1626 Ставровецький став архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря: сюди він привіз з собою й свою мандрівну друкарню .

Він наголошував, що місце людини в суспільстві повинно залежити від її освіти, а не від походження. Гострота розуму залежить від вроджених здібностей, але глибина і різноманітність знань – від виховання. Вважаючи, що прагнення до знань є природною властивістю людини, наголошував, що кожен повинен збагачувати свій розум знаннями і поширювати їх серед інших.

Поетичні твори Кирила-Ставровецького вибрано з його збірки прозових статей і віршів повчально-релігійного змісту "Сія книга названная Перло многоцінноє. Составленная трудолюбієм през Кирила Транквіліона і проповідника слова божія, архімандрита чернігівського монастиря Єлецького. Со всею, єже о Христі братією..." (Чернігів, 1646).

Але друкарня Ставровецького увесь час в Чернігові була бездіяльною і лише перед смертю своєю Транквиліон знову використав її. Це був особливий в нашій літературі письменник: він всі свої твори сам і видрукував у власній друкарні; правда, до певної міри Ставровецький був змушений до такого друкарства, бо вже після його першого твору — "Зерцало Богословії" 1618 р. — навряд яка друкарня відважилася б друкувати його праці.

Отже, в рік своєї смерті, 7 вересня 1646 р., Ставровецький випустив в світ в Чернігові свою останню працю — "Перло Многоценноє". Праця вийшла, як каже сам автор, "з новои друкарни єго", "єго власным коштом". Це й була найперша книжка, видрукувана на Лівобережжі *.

Але того ж 1646 р. Ставровецький помер в Чернігові і друкарня його зовсім занепала. Яка була доля її, нема відомостей; певне, під час повстання Б. Хмельницького її знищено, як майно уніатського архімандрита.

Єпіфаній Славинецький

Єпіфаній Славинецький (кінець 16 — початок 17 ст., Волинь або Поділля — 19.XI 1675, Москва; похован у Чудовому монастирі) — український філолог, перекладач, письменник, освітний та церковний. діяч. Навчвся у Київський братсськой школі та за кордоном. Приблизно у 1639 — 49 викладав латинську, грецьку і, можливо, церковнослов'янську мови у Києвобратській колегії. Створив для неї "Лексикон латинський". У 1649 приїхав до Москви, де викладав у школі при Чудовому монастирі. Запрошений для здійснення нового перекладу Біблії, займався виправленням конфесійних книг, перекладами з грецької мови на церковнослов'янську. Встиг перекласти тільки Новий Завіт і П'ятикнижжя. Співпрацював з патріархом Никоном у справі церкрвних реформ. Залишив по собі майже 150 перекладних та оригинальних праць (у т. ч. бл. 60 слів-проповідей). Своїми перекладами Славинецький сприяв розвиткові освіти й формуванню наукової термінології. У Москві створив дві філолологичних праці, що залишилися в рукописах, — "Філологічний словник" (зведення пояснень термінів Святого Письма та богослужбової літератури) і "Лексикон греко-слов'яно-латинський". Разом з Арсенієм Корецьким-Сатановським ще в Києві уклав "Лексикон словено-латинський".

Головна праця Славинецького — "Лексикон латинський", що дійшов до нас у рукопису в багатьох списках (найдавніший датований 1642). Це найбільший староукраїнський словник (бл. 27 000 вокабул), скарбниця церковнослов'янської та української лексики 17 ст., посібник для навчання латинської мови. Реєстр "Лексикона..." взято з латинського словника італьянського вченого доби Відродження А. Калепіно (1502), а також з "Лексикона..." Памва Беринди. Для перекладної частини Славинецький вибрав церковнослов'янську мову (східнослов'янської редакції), чим наочно довів її лексічуну адекватність латинській. Праця Славинецького — багатюще джерело вивчення лексики і словотвору церковнослов янськой та українськой мов 17 ст. Вона відіграла величезну роль в історії української та російської лексикографії.

У кінці 40-х pp. 17 ст. Єпіфаній Славинецький разом із Арсенієм Корецьким-Сатановським у Києві уклали "Лексиконъ словено-латинскій" (первісний список датується 1650) — церковнослов'янський-латинський словник (бл. 7 500 статей). Основне джерело вокабул "Лексикона словено-латинского" — "Лексиконь..." Памва Беринди. Автори використали також польсько-латинсько.-грецький словник польського філолога Г. Кнапського. У реєстрі "Лексикона..." Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського засвідчується чимало української лексики. Це — одне з найбільших зібрань церковнослов'янськой лексики 17 ст. У Москві Єпіфаній Славинецький уклав свою третю лексикографичну працю — "Книга лексиконъ греко-славено-латинскій" (дата створення невідома; в рукопису).

Висновки

Особливість історіко-педагогічного процесу в Україні у цей періодполягала в тому, що вона тим вододілом, по якомупролягав рубіж між слов'яно-грецькою культурою і латинською Європою. Ставши боротьби ідей національного самоутвердження і насаджування чужих культурно-педагогичних традицій, українська педагогична реальність мала смогу відчути ренесансний вплив гуманістичних тенденцій європейської педагогичної думки. Процес співєснування коталицької та православної освіти був бурхливим та сповненим противоріч, але не можливо заперечувати його кінцевий результат:високий ступень розвитку української педагогіки, розмаїття типів шкіл у 16 –17 сторіччі. Цей період називають добою українського Відродження.

Література

  1. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр "Академія", 2000.

  2. Гончаренко С.У.Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997.

  3. Ильина Т.А. Педпгогика: Курс лекций. Учеб. пособие для студентов пед. ин – тов. – М.: Просвещение, 1984.

  4. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки/ за редакцією дійсного члена АПН України М.Г.Стельмаховича. – Київ: Інститут змісту і методів навчання МО України, 1998.

  5. Лихачев Б.Т.Педагогика. Курс лекций: Учеб. пособие для студентов пед. учебн. заведений и слушателей ИПК и ФПК – 4 – изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 1999.

  6. Педагогика: Учеб. пособие для студентов пед. ин – тов / Под ред. Ю.К. Бабанского. – М.: Просвещение, 1983.

  7. Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений / В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, А.И.Мищенко, Е.Н.Шиянов. – М.: Школа – Пресс, 1998.

  8. Латышина Д.И. История педагогики. Воспитание и образование в России ( Х – начало ХХ века ): Учебное пособие. - М.: Издательский дом "Форум", 1998.

  9. Афонина Г.М. Педагогика. Курс лекций и семинарские занятия. / Под ред. Абдуллиной О.А. Второе издание (Серия "Учебники, учебные пособия"). – Ростов н/Д: "Феникс", 2002.

  10. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – Кн.1: Общие основы. Процесс обучения.

  11. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – Кн.2: Процесс воспитания.

  12. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: У 2-х т. – К.: Оберiг, 1991.

  13. Ганич Д.И. Украинско-русский словарь. – К.: МП "Феникс", 1992.

  14. Галузинський В.М., Евтух М.Б. Педагогiка: теорiя та iсторiя: Навч. посiбник, - К., 1995.

  15. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П.Калиниченко. – М., 1988.

  16. Ващенко Г. Виховний iдеал. – Полтава, 1994.

  17. Великий неспокiй: Iсторiя України в прозових творах та документах. – К.: Україна, 1992.

  18. Грушевський М.С. З iсторiї релiгiйної думки на Українi. – К.: Освiта, 1992.

  19. Жураковский Г.Е. Очерки по истории античной педагогики. – М., 1963.

  20. Iсторiя української культури / За ред. I.Крип'якевича. – К., 1994.

  21. Iсторiя педагогiки / За ред. М.С.Гриценка. – К., 1973.

  22. Кравець В.П. Iсторiя украiнської школи i педагогiки. – Тернопiль, 1994.

  23. Любар О.О., Федоренко Д.Т. Iсторiя педагогiчної думки i освiти в Українi. Частина перша: Дохристиянський перiод. – К., 1993; Частина друга: Княжа доба. – К., 1994; Частина третя: У неволi. – К., 1996.

  24. Макаренко А.С. Методика органiзацiї виховного процесу. Твори: У 7-и т. – К., 1954. – Т.5. – С.9 – 109.

  25. Ганич Д.И. Олейник И.С. Русско – украинский словарь. – 6-е стер. изд. – К.: МП "Феникс", 1992.

Loading...

 
 

Цікаве