WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Культорологічний аспект змісту національної освіти України - Реферат

Культорологічний аспект змісту національної освіти України - Реферат

українознавство. Почали викладатися такі уроки українознавства і в Сквирському ліцеї. Вони перетворились у справжні свята, на них діти разом з учителями відкривали для себе скарби рідної призабутої культури. У школах з'явилися вишиті рушники, відкривалися світлиці, учні заспівали народних пісень.
У 1995 році на колегії Міністерства освіти, коли обговорювалися концептуальні засобигуманітарної освіти України, було прийнято важливу постанову про обов'язкове введення у школах інтегрованого курсу "Українознавство", а в 1998 році Кабінет Міністрів своєю постановою затвердив цей навчальний предмет в Державних освітніх стандартах.
Українознавство - це не звичайний навчальний предмет, а інтегрований курс, який використовує здобутки всіх гуманітарних, суспільних та природних наук і відіграє вирішальну роль у формуванні національної самосвідомості школярів. Він дає систему знань про Україну і світове українство в їх цілісності, на що не спроможний жоден предмет у школі. Він є філософією буття українського народу, "архітектором держави", як підкреслює академік П.П.Кононенко. Отже, зазначений предмет повинен викладатися окремим у всіх класах, а українознавчий аспект повинен пронизувати викладання усіх предметів у школі [1, с.10]. Українознавство стало філософією освітньої системи багатьох навчальних закладів в Україні. Приємно було спостерігати, як представники обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів піднесли на ХІV Міжнародному компресі "Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і в освіті" (жовтень 2006 р.) Міністру освіти і науки України С.Ніколаєнко розкішно оформлену книгу "Українознавство в системі освіти Буковини". В Українському гуманітарному ліцеї при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (директор Г.С.Сизоненко), де українознавство стало основою навчально-виховного процесу, успішно запроваджується найновіші освітні інноваційні технології. А заслужений учитель України, директор Львівської української гімназії Галина Лопушанська з болем розповідає про те, що наші діти більше знають про Малайзію чи Бермуди, ніж про українську культуру. Тому вони в гімназії зберегли викладання українознавства, бо воно дає учням всебічні знання і виховує дитину [2, с. 149 - 150].
Але, як не дивно, цей предмет поступово став зникати з Державних освітніх стандартів, базових навчальних планів і зовсім не згадується у Державному освітньому стандарті для 12-річної школи (5 - 12 класи). Не відцуралися його лише учителі - ентузіасти в різних областях України, керівники навчальних закладів, які розуміють важливість цього предмета для формування творчо розвиненої особистості, національної свідомості учнів та розвитку української національної школи. Переконливу крапку у надуманих дискусіях про цей предмет поставив історик-науковець Л. Токар у статті "Українознавство в системі наук і навчальних дисциплін" на сторінках газети "Освіта України" в 2003 році [12].
Отже, спочатку ХХІ ст. ми почали втрачати в освіті уже ті набутки, які мали в роки незалежності. У цьому переконана вчена, доктор філології Л.Дунаєвська: "Важливо наголосити на необхідності повернення до вивчення народознавства (українознавства) в школі. Цей предмет, уведений до шкільних програм у 90-х роках ХХ ст. (а тепер, на жаль, практично вилучений зі шкільних програм), був улюбленим предметом учителів, сердечно і щиро сприймався старшим поколінням українських родин, бо відповідав на основі життєві питання: хто ми і звідки, які цінності нашого роду і народу, яка наша місія у світі. Сьогодні, на жаль, народознавство (українознавство) у багатьох школах тримається на ентузіазмі окремих учителів-патріотів. Вважаю, що цей предмет потрібно вивчати не менш серйозно, ніж звичайні для всіх математику, фізику, мови, бо для повноцінного розвитку особистості, ідентифікації себе як свідомого українця, патріота своєї держави, народознавство (українознавство) потрібне, як повітря" [14, с.99].
На початку ХХІ ст. почали розроблятися Державні освітні стандарти для учнів 1-4 класів 12-річної школи. І тут закономірно виникла проблема з введенням культурологічного предмета українознавство в початковій школі, де не вивчалася навіть історія, бо потрібно було посилити гуманітарний аспект навчання і виховання. Ідея прекрасна, досвід викладання такого предмета був уже у багатьох школах, а Інститутом українознавства при Міністерстві освіти і науки України розроблено концепцію викладання такого предмета. Придумали йому назву "Я і Україна". Але втілили цей задум, на нашу думку, не зовсім правильно, ліквідувавши освітні галузі "Природознавство" і "Суспільствознавство", з'єднавши їх в одну "Людина і світ". Унаслідок цього у чотирьох розроблених програмах з курсу "Я і Україна" дуже мало матеріалу про Україну, а переважає матеріал загальнонаукового значення з природознавства, який взятий із попередніх програм і підручників про навколишній світ, довкілля і природу. Укладачі цих програм, бачачи, що матеріал програм і підручників не відповідає назві курсу "Я і Україна", дібрали нові назви предметам із цього курсу: "Я і природа", "Я і суспільство". Ці назви уже з'явилися у класних журналах. Але, мабуть, не так потрібно розуміти особистісно орієнтоване навчання, а то ще з'являться предмети "Я і математика", "Я і література" (такі вислови можуть бути назвами учнівських творів, а не назвами навчальних предметів) [6, с.170-207]. Вважаємо, що виходом їх цієї неприємної ситуації є відновлення старої освітньої галузі у початковій ланці освіти ("Природознавство"), яка представляється такими предметами, як "Навколишній світ" (1-2 кл.) та "Природознавство" (3-4 кл.). А в освітню галузь "Суспільствознавство" потрібно ввести предмет "Я і Україна", який розробити на культурологічній, а не на природознавчій основі.
Після ведення у початковій школі курсу "Я і Україна" у педагогічної громадськості виникла думка продовжити цей курс як важливий і актуальний для розвитку сучасної національної школи в Україні під назвою "Моя Україна". Це б сприяло підвищенню рівня освіти до рівня цивілізованих країн, у яких вивчаються подібні курси ("Вітчизнознавство" в Болгарії, "Рідне Підмосков'я" в Росії).
Постає питання: а де ж взяти години для його викладання у основній і старшій школі? Години можна знайти, якщо є бажання. Адже ж знаходяться години для вивчення "Громадянського виховання", хоча в школах вивчається "Правознавство" [6, с.179-184]. У 5-6 класах можна було б зняти досить складний і непотрібний пропедевтичний курс "Природознавство", адже такий курс вивчається у 3-4 класах. А в 7-9 класах його можна було б ввести
Loading...

 
 

Цікаве