WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Зарубіжний досвід роботи альтернативних закладів опіки дітей, позбавлених батьківського піклування - Реферат

Зарубіжний досвід роботи альтернативних закладів опіки дітей, позбавлених батьківського піклування - Реферат


Реферат на тему:
Зарубіжний досвід роботи альтернативних закладів опіки дітей, позбавлених батьківського піклування
Одне з головних завдань будь-якого суспільства і держави - здійснення права дитини на виховання в сім'ї. Ці права дитини зафіксовані як в міжнародних документах (Конвенція ООН про права дитини, Декларація прав дитини, Всесвітня декларація про забезпечення виживання захисту і розвитку дітей та ін.), так і в законодавчих актах кожної держави.
Тому держава в першу чергу прикладає всі зусилля до того, щоб залишити дитину в родині й запобігти її передачі на виховання в державний заклад.
Створення оптимальних умов для підтримки соціально незахищених категорій дітей є одним з найважливіших завдань сьогодення, яке полягає не в ізоляції знедолених дітей від соціуму, а в їх інтеграції в соціум через пріоритетність в соціальній політиці саме сімейних форм допомоги дітям-сиротам.
За основними світовими стандартами якісний виховний вплив на дитину в умовах інтернатного закладу може справлятись, коли в ньому утримується не більше 20-30 дітей. Тільки за таких умов можна говорити про якісну підготовку вихованців до самостійного дорослого життя.
В країнах світу розвиваються альтернативні форми виховання дітей, які проживають в дитячих установах. Від дитячих будинків до безперервного виховання в родині - найважливіша тенденція в світі. В більшості країн світу в останні 20 років постійно спостерігається єдина (схожа) тенденція: відмова, від великих дитячих установ і підтримка дітей в їх природному (сімейному) середовищі проживання.
В таких країнах, як Румунія, Угорщина згідно з прийнятими у них законами щодо захисту прав дітей будь-яка інтернатна установа має бути максимально наближена до створення сімейної атмосфери виховання і не може утримувати більше 20-30 дітей. На таку реформу інтернатних закладів уряд Угорщини виділив значні кошти з державного бюджету країни. Практично у всіх постсоціалістичних країнах такі зміни викликали незадоволення в керівництва інтернатних закладів, але цей процес відбувається активно, незважаючи на опір традиційної системи виховання та утримання дітей, позбавлених батьківського піклування.
Сьогодні у західних країнах, зокрема у США та Великобританії, не залишилося дитячих будинків у традиційному розумінні. Для дітей же, які зазнали тяжких психологічних травм та потребують тимчасового або тривалого відокремлення від родини, існує можливість перебування у закладах типу "групових будинків"[9,39]. В наслідок тривалих зловживань чи недбалого ставлення батьків корекція поведінки таких дітей вимагає інтенсивного терапевтичного втручання, яке може забезпечити мультидисциплінарна команда професіоналів на базі групового будинку. Так, після направлення дитини до закладу члени команди (до складу якої можуть входити психіатр, соціальний працівник, учитель, педіатр, дитячий працівник, психотерапевт, юрист, інколи - священик та батьки) проводять первинне оцінювання проблем та потреб дитини, на підставі якого складається план втручання для кожної дитини. Орієнтовний термін реалізації плану втручання - три місяці. По закінченні визначеного терміну команда оцінює зміни та результати втручання, після чого виносить рішення про подальшу долю дитини.
У Швеції система піклування про дітей пройшла у своєму розвитку два етапи: перший (40-80 -ті рр. XX ст.) - закриття дитячих будинків; другий (90-ті рр.) - введення родини в установи з догляду за дітьми. Роботу із закриття дитячих будинків проводив заклад "Барнбюн Ско" (Стокгольм), який протягом багатьох десятиліть є ідеологічним центром розробки майбутньої системи соціальної турботи про дітей як у Швеції, так і в інших скандинавських країнах. Стратегія полягала в тому, що розробляючи і вживаючи заходи, необхідно поставити в центр уваги не тільки дитину і її родину, а й також паралельно протистояти процесам, які виключали родину із суспільства. Виходячи з цієї стратегії, персонал помістив дітей у родини і закріпив свою роботу з дитиною в домашньому середовищі замість дитячого будинку.
В Білорусії також віддається перевага влаштуванню дітей у родини, в них виховання дитини обходиться в 5-7 разів дешевше, ніж у школі-інтернаті й дитячому будинку. В дитячих будинках сімейного типу сьогодні виховується 8 тисяч дітей різного віку. У цих родинах (їх зараз 29) - 200 прийомних дітей, 60 - рідних [11,10-11]. Є в цій країні, ще й дитяче селище - це один з варіантів дитячого будинку сімейного типу. Воно побудоване в місті Кобрине Брестської області за підтримки представників Німеччини. Дитяче селище складається з триповерхових котеджів, розташованих в мальовничій місцевості, у ньому проживають 12 матерів-виховательок і 120 дітей різного віку - від 1 до 15 років.
Творцем педагогічної системи "дитячих селищ" був австрійський педагог, лікар Герман Гмайнер (1919-1985). В 1949 р. він створив в Імсті перший дім для дітей, позбавлених батьківського піклування. В кінці 1950 р. п'ять будинків становили там "дитяче селище". В 1993 р. соціально-педагогічні утворення такого типу діяли вже у 120 країнах світу.
Найбільшим дитячим селищем в Європі вважається селище Хінтербрюль (Австрія). В ньому 24 будинки. В інших - 14-16 сімейних будинків.
"Дитяче селище" - відкрита установа, яка не має ні огорожі, ні охоронців. За певним розкладом його можуть відвідувати як фізичні особи так і представники установ, які регулярно роблять пожертвування на його утримання, а також родичі дітей. До нього приймаються діти у віці до 10 років. У будинках живуть 6-8 дітей. Вони зазвичай ходять до школи, яка знаходиться в даній місцевості. Дитяче селище має власний дитячий садок. Частина дітей може передаватися на усиновлення чи патронат. Після випуску у 15 років до остаточного життєвого самовизначення вихованці можуть знаходитися у "молодіжному домі", де передбачена посада наставника-вихователя[10,29-30].
В останні роки в Росії ця система набула широкого розвитку. Так у селищі Томиліно Московської області в "Дитячому селі SOS" в одинадцяти сім'ях виховується 56 дітей. Землю для села виділив безкоштовно Комітет освіти Москви, гроші на будівництво отримували від благодійних організацій, від приватних осіб Росії і з-за закордону, від відомого політика ФРН Габріели Біттендорф. Діти поступали з хронічними захворюваннями, з порушенням психіки, з затримкою розумового розвитку, залякані, ті які перенесли насилля. В нормальних людських умовах їх здоров'я відновилось, змінилося ставлення до життя. Прийомні мами виконують все, що роблять у великій сім'ї матері: готовлять їсти, прибирають, займаються пранням, лікують, мирять, роблять подарунки і влаштовують свята. Вони мають вищу освіту, їх любов до дітей і доброта перевірені часом.
В Санки-Петербурзі існує притулок "Дом Астрід" де практикується створення домашніх груп, відтворюється досвід роботи притулків в дореволюційній Росії, коли дітей-сиріт віддавали до селянських родин. В газеті "Зміна" в рубриці "Візьми мене досебе" друкуються об'яви про цих дітей, з їх фотокартками. Підлітки "Дома Астрід" ремонтують квартири, шиють штори и т.п. Заробітки фіксуються у трудовій книжці.
В Словаччині і Чехії існують дитячі діагностичні будинки. У них діти перебувають від 1,5 до 2 місяців. За цей період фахівці ставлять медико-психологічний діагноз. Відповідно до нього дітей потім направляють у родину, або до масової школи, спеціалізованого сімейного чи звичайного сімейного дитячого будинку, установ для дітей з особливостями в поведінці [11,10-11].
У В'єтнамі функціонують центри соціального захисту сімейного типу. На утримання однієї дитини в таких установах виділяється 84 тис. донгів на місяць (6 доларів США). Контингент тих, хто проживає в цих центрах, розділений на невеликі групи - родини. Кожна родина має матір і складається з 6-8 братів-сестер різного віку.
В центрі дітям надається медичне обслуговування, можливість учитися, здобувати професію, брати участь у заходах відпочинку і дозвілля. Їх готують до майбутнього дорослого життя.
В багатьох країнах розвинуті превентивні служби, які надають допомогу і батькам, і дітям у скрутній ситуації. Відрив дитини від родини застосовується лише в крайніх випадках, оскільки вважається, що дитина, позбавлена батьківського піклування і переведена в систему державної опіки, має набагато більше проблем у дорослому житті, ніж дитина, вихована в сім'ї.
Визначення і аналіз життєдіяльності та життєздатності сімейних форм виховання свідчать про те, що ця форма реабілітації та соціалізації дітей необхідна і прогресивна.
Список літератури:
1. Національна програма "Діти України" / Виховна робота в закладах освіти України. Випуск ІІ. Збірник нормативних документів та методичних рекомендацій. - К.: ІЗМН, 1998.-355 с.
2. Вихованці інтернатів про себе і своє життя /кер.авт.кол. Балакірєва О.М., Яременко О.О., Дудар Н.П. та ін. - К., 2000. - Кн.1. - 134 с.
3. Галигузова Л.Н., Мещерякова С.Ю., Царегородцева Л.М. Психологические аспекты воспитания детей в домах ребенка и детских домах //Вопр. психол. - 1990. - №6. - С. 17-25.
4. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів). Частина І,2.- К., Мінсім'ямолодь, Український інститут соціальних досліджень, 1997.- 215 с.
5. Міщенко Н.Ф. Незгойні рани сирітства // Рідна шк. - 1993.- №2.- С.54-56.
6. Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России: История и современность // НИИ детства в Рос. дет. фонда. - М., 1994.- С. 171.
7. Психологічні особливості розвитку особистості дитини в умовах інтернатного закладу.: Метод. реком. /Упоряд. О.Г.Антонова-Турченко. - РНМК.- К., 1992.- С. 42.
8. Соціальна підтримка сиріт.: Інформаційно-методичний бюлетень Українського державного центру соціальних служб для молоді /Упоряд. І.Б.Іванова, І.Д.Звєрєва. - К., 1996.- №2.- С.52.
9. Соціальна робота: В 3 ч. -К.: Вид. дім. ''Києво - Могилянська академія'', 2004.- 166 с.
10. Фролов А., Трушина Ю. История создания "детских деревень" семейного типа //Социальная педагогика. - 2004.- №1.- С.29-31.
11. Чечет В. Альтернативні форми виховання дітей, які проживають у дитячих установах.// Управління освітою. - 2003.- №15-16.- С. 10-11.
Loading...

 
 

Цікаве