WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Гуманізм, духовність у сучасному інформаційному суспільстві - Реферат

Гуманізм, духовність у сучасному інформаційному суспільстві - Реферат

положення, що було б гуманістично нейтральним. (А саме таких "знавців марксизму": від сумирних невігласів до брутально-войовничих спростовувань; від нотаріально завірених антимарксистів до "незаангажованих" інтерпретаторів, котрі щодень зі шпальт "незалежних" видань та з телебачення щиро розмазують чужі сльози по власному обличчю - таких сьогодні хоч гатку гати).
А можливо від Б.Спінози з його вченням про свободу як пізнану ним пізнавану необхідність? Чи то від Г.С.Сковороди, для якого сенс буття людини - це пошук та здійснення нею себе, а гідне її суспільство має бути влаштоване таким чином, аби виконувати роль своєрідної соціальної повитухи, яка уможливлює, детермінує появу та життя повноцінної, "душевно веселої", щасливої, на разі- нормальної людини. Особливо показовим є те, що головною умовою щастя людини є "спорідність" її діяльного (власне творчого) буття. А сродність, в свою чергу, то не просто, хай навіть прекрасний, але екзот. Це - сродна праця. Саме через працю - головний та визначальний чинник буття культури, особистості, суспільства - шлях до конституювання сродності у практично всезагальній формі. У формі практичної всезагальності.
А можливо від започаткованої у добу Відродження Т.Мором та Т.Кампанеллою (а в щирості побудов цих авторів найменшого сумніву не виникає: надто "затишними були їхні робочі кабінети - тюремні каземати, та надто "оптимістичними" життєві перспективи - смертна кара та довічне ув'язнення відповідно) традиції утопічного гуманізму, що потому знайшла своє продовження у творчості Мореллі, Вейтлінга, Сен-Сімона, Фур'є, Оуена..? У традиціях російського та українського революційного демократизму?
Можливо та відправна точка - християнські заповіді та приписи? Чи ж не пафос гуманізму первісного християнства зумовив те, що ця релігія стала релігією раба, обіцяючи перспективу його трансформації з "речі серед речей", зі "знаряддя, здатного розмовляти", до людини. І чи варто дивуватись і вбачати ледь що не чудо в тій безмежній жертовності, що на неї протягом тисячоліть були і є здатними прихильники цього віровчення? Адже це так просто і природно: "У бога немає ні бідного, ні багатого, перед ним всі рівні", або ж "У бога немає ні варвара, ні елліна, ні іудея і перед ним всі рівні".
Вихідним принципом гуманізму, який він утримує в собі у згорненому вигляді (як брунька - майбутній цвіт і плід) за понад 2500-літній генезис цієї теорії та практики, була формула засновника школи античної софістики Протагора із Абдер: "Людина є мірою всіх речей, існуючих, що вони існують, і не існуючих, що вони не існують". Або в лапідарній формі: "Людина - міра всіх речей".
А це вже - афористика. Як Сократове: "Я знаю лише те, що нічого не знаю". Як Гераклітове: "Все тече, все змінюється". Як Арістотелеве: "Платон мені друг, та істина дорожча". А афористика - то вже вельми надійне свідчення нетлінності, класичності. Загальнолюдскості, зрештою.Ми всі родом - з дитинства. І все - з дитинства родом. Все.
Окрім субстанції... Недеформоване суспільство дійсного гуманізму - це не лише суспільство, яке спроможне дати (нагодувати, забезпечити, захистити). Недеформоване суспільство - це такою ж (рівною) мірою і суспільство, яке спроможне практично взяти (затребувати, отримати). Повноцінна особистість в цьому (повноцінному) суспільстві - це не просто і не лише людина, якій "за потребами". Це такою ж мірою людина, здатна адекватно віддавати та віддає "за здібностями". Віддавати те, що лише і є єдиним, вона може, здатна та бажає віддавати. Вона і ніхто більше. І тоді стане цілком очевидно, що людина (особистість) незамінна. Що її неможливо (без того, аби не знівечити) уніфікувати. Що вона не "гвинтик", не "робоча сила", не "трудові ресурси", не "фактор" (вже не кажучи про те, що не "товар"). Що вона не "проста людина" (покажіть "складну") і тому подібне, але просто людина, просто особистість. Що вона - творець. Тобто така особистість, яка дійсно і за правом історичної необхідності може бути визначена науковою теорією (і при наявності необхідних передумов та чинників - практично) як самоцільна людина, як суб'єкт історії, як вища її цінність та найсуверенніша одиниця буття.
Один з найбільш жахливих, практично невиправних наслідків - це те, що за багато років існування в "новому інформаційному просторі" наша країна зупинилась духовно.
Напруженість сьогодення міститься в тому, що світ за останні роки дуже змінився, і на місце матеріальних злиднів та безпритульності прийшов устрій індустріальної бюрократії, прихованих інтересів і боротьби за владу, жахливої маніпуляції людиною. Сучасне суспільство атомізує людину і робить її самотньою. Люди, що попадають в світ (тенета) професійних "інформаційних мисливців", дуже рідко усвідомлюють справжню мету, справжню долю, вготовану їм маніпуляторами. Сприймаючи бажане за дійсне, знаходячись у перманентному стані напівгіпнозу, вони (інколи цілком щиро) вірять, що їм відкриваються всі таємниці буття, таємниці Всесвіту. Але наслідок такої гри з інформаційним вогнем завжди один і той же: знівеченні долі, безповоротна втрата своєї неповторності, індивідуальності, хронічні стреси, роздвоєння особистості. Отже, проблеми вже не психологічного, а, навіть, психіатричного характеру. І хто з них знає, що ставки - високі, що гроші - шалені, що гра - смертельна. Адже хочеш зробити рабом - зроби невігласом.
Так, преса (телебачення, радіо, видавнича справа загалом) - надто суттєвий важіль влади, аби не належати нікому (це з приводу ламентацій про "незаангажованість", "незалежність", "свободу" та "демократизм" засобів масмедія). Будь-який з цих рупорів масової дезінформації грає за чужими нотами. Вільних імпровізацій в ділах подібних не буває. В принципі, себто, не буває категорично. Гру "під хвилинний настрій" може собі дозволити хіба що редактор стіннівки або подібного їй друкованого органу з разовим тиражем в один екземпляр. Всі інші (без найменшого винятку) грають на замовлення, не завжди очевидне, але завжди добряче оплачене грошима, положенням, званнями, посадами, привілеями, душевним комфортом, страхом, нещасними випадками, невмотивованими самовбивствами та загадковими дорожньо-транспортними пригодами для тих, хто нетямущим виявиться.
Тому і виникає в нашому столітті, як реакція
Loading...

 
 

Цікаве